Урок Конго для України

2 жовтня Американсько-український інвестиційний фонд відбудови схвалив найбільший пакет за час свого існування: понад 60 млн дол.
власних коштів із розрахунком залучити до 850 млн дол.
стороннього капіталу. До пакета увійшли накопичувачі DTEK на 200 МВт, розподілена когенерація для громад і платформа з BGV Group Management для видобувних проєктів.
Перші напрями – рідкісноземельні метали, берилій та цирконій.
Це добра новина, і саме зараз варто подивитися на країну, яка пройшла цим шляхом на 18 років раніше. Арифметика угод У 2008 році Демократична Республіка Конго (ДРК) уклала з китайським консорціумом угоду з привабливо логікою.
У країни є мідь і кобальт, але немає доріг і грошей.
У партнера є гроші й будівельні потужності, але немає кобальту. Отже, партнер будує інфраструктуру, а розрахунок іде рудою.
У спільному підприємстві Sicomines 68% отримав консорціум, 32% – державна компанія Gecamines.
Пообіцяли 3 млрд дол.
гірничих інвестицій, дороги та лікарні. Умови не ідентичні українським, але політична обіцянка та сама: ресурси, які ще в землі, обмінюються на відбудову, потрібну вже зараз.
Далі сталося те, що стається з такими угодами майже завжди: розійшлися не наміри, а цифри. Перший сигнал надійшов від МВФ, а не від громадянського суспільства.
У 2009-2010 роках фонд проаналізував інфраструктурні позики й побачив у них суверенну гарантію, тобто державний борг, а не інвестицію. Це ставило під загрозу списання боргу ДРК за ініціативою для бідних країн з великою заборгованістю (HIPC).
Угоду скоротили, гарантію прибрали.
Уже тоді стало ясно, що "безкоштовна інфраструктура" не була безкоштовною. Другий сигнал прийшов через чотирнадцять років.
У 2023 році Генеральна інспекція фінансів ДРК провела аудит виконання угоди.
Із 4,47 млрд дол., мобілізованих за 14 років, на інфраструктуру пішло лише 822 млн дол.
або 18,4%.
Аудитори відзначили "явну слабкість і невиправдану вибірковість" у виборі об"єктів. Решта – це обслуговування, відсотки і витрати проєкту, тобто вартість, яка осіла поза державою.
Це не історія про гроші в конверті.
Це історія про структуру, у якій не було незалежного обліку вартості кожного побудованого кілометра, а тому не було й способу побачити розбіжності раніше, ніж через чотирнадцять років. Третя деталь найважливіша.
Угоду переглядали п"ять разів і чотири з цих переглядів ініціював Китай.
Відсутність запланованого механізму перегляду не означала стабільності.
Вона означала, що ревізії відбувалися тоді, коли це було вигідно сильнішій стороні.
Конго домоглося свого лише за п"ятим разом, у березні 2024 року: інфраструктурне зобов"язання зросло з 3 млрд дол.
до 7 млрд дол., з"явилися платежі 324 млн дол.
на рік і роялті 1,2% з виручки Sicomines. Що спрацювало і чому У цій історії є частина, яку варто читати як інструкцію, а не як попередження. Перегляд 2024 року не впав з неба.
Йому передувало дослідження національного відділення Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI) у ДРК в грудні 2021 року.
Воно публічно й документально засвідчило незбалансованість умов: перекошений розподіл капіталу, упереджене техніко-економічне обґрунтування, недооцінені запаси міді, невиконані зобов"язання.
Далі підключився державний аудитор, а потім – уряд, який уже мав цифри і міг на їх основі торгуватися. Читайте також Метали в обмін на безпеку.
Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна? Ланцюжок, що дав понад 4 млрд дол.
додаткової вартості: розкриття – аудит – перегляд.
Це єдина емпірично підтверджена послідовність у цій справі.
Не протест, не міжнародний скандал, не зміна уряду, а нудна робота з документами плюс державний орган, здатний перетворити ці документи на офіційний висновок. Україна має обидва елементи: зобов"язання за EITI і Рахункову палату, але не має третього – опублікованих контрактів, до яких ці інструменти можна застосувати. Паперова прозорість EITI – міжнародний стандарт і коаліція урядів, компаній та громадянського суспільства, що сприяє прозорості й підзвітності у видобувній галузі.
Конго має високу оцінку EITI: 85,5 зі 100.
Україна також має 85,5 зі 100.
Нібито прекрасно, однак подивімося, що стоїть за цією цифрою в Конго. Дані про кінцевих власників подала 21 із 77 суттєвих компаній.
Рахункова палата ДРК в червні 2025 року встановила, що принаймні шість операторів не повністю задекларували 16,8 млрд дол.
виручки за 2018-2023 роки.
Генпрокурор заявив, що норм не дотримувалися 70% компаній, а санкції Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США (OFAC) проти Дана Гертлера стосувалися схем, через які держава втратила понад 1,3 млрд дол.
лише за 2010-2012 роки. Оцінка EITI вимірює якість процедур розкриття, а не якість результатів.
Вона показує, що країна публікує звіти, але не те, що держава отримує гроші.
Українські 85,5 бала – добра новина про процедури, але це не новина про наслідки. Де розійшлися траєкторії Порівняння тут не метафоричне.
Україна і Конго з різницею в кілька місяців підписали зі США схожі угоди: доступ до мінералів в обмін на безпеку та гроші. Українська перевага – реальна.
Верховна Рада ратифікувала угоду 8 травня 2025 року: 338 голосів "за", нуль "проти".
Відсутність такого запобіжника в Конго в січні 2026 року призвела до конституційного позову в Кіншасі: юристи доводять, що угода потребувала схвалення парламенту. Українська слабкість – та сама, що в Конго.
Два комерційні договори, які визначають правила фонду, не опублікували.
Агентство з питань підтримки ДПП засекретило їх грифом "Для службового користування".
18 травня 2026 року Європейська бізнес-асоціація вимагала їх розкрити, зазначивши, що за незрозумілими правилами вже відібрали 22 проєкти з 59 заявок.
Відповіді не було. Цього тижня питання перестало бути теоретичним.
Берилій в Україні – це одне родовище, Пержанське на Житомирщині.
Спеціальний дозвіл на нього у 2019 році придбала на аукціоні компанія групи BGV із статутним капіталом 25 тис.
грн, а одна з його ділянок охоплює 72 гектари заповідної зони.
Фонд родовищ не називав, але конголезький досвід підказує: зараз, коли платформу оголошено, а умов ще немає, визначається, чи буде через 14 років про що питати аудитора. Три висновки Незалежно перевірений реєстр вартості.
Кожен об"єкт – із ціною, підрядником і перевіркою.
Без цього розбіжності виявляють лише через 14 років. Роялті паралельно з погашенням, а не після нього.
Держава отримує частку з першої тонни, а не після того, як інвестор поверне капітал.
У Конго роялті з"явилися лише на шістнадцятий рік. Обов"язковий періодичний перегляд.
Не право просити, а автоматична ревізія за графіком і за опублікованим орієнтиром.
Інакше переглядає той, кому вигідно. Жодна з цих вимог не є антиінвестиційною.
Усі три роблять угоду стійкішою, бо знімають ризик, що через десять років її доведеться переглядати в суді чи на вулиці.
Конго заплатило за цей висновок чотирнадцятьма роками і вісімнадцятьма відсотками.
Україні дешевше просто прочитати.