З Каховки до Косова

Коли ательє у 2022 році переїхало з окупованої росіянами Каховки до Косова, ми з командою були зосереджені на виживанні: відновити виробництво і зберегти людей.
Ми тоді не думали, чим можемо бути корисні громаді.
Дуже швидко стало зрозуміло: у новому середовищі соціальна роль нашої роботи може бути ширшою. Як виявилося, гірські громади потребують не лише робочих місць, а й сталих рішень, що тримають людей удома, приваблюють нових і створюють простір для розвитку.
Маленькі підприємства можуть з цим упоратися.
Проте ми тоді ще не знали, хто буде нашим конкурентом за людський капітал. Професійна реалізація і подвійна криза На перший погляд, гірські регіони – це території з високим офіційним безробіттям, але насправді його немає, адже в кожній оселі щось створюють руками і продають.
З іншого боку, тут справді значно менше перспектив для фахової реалізації: навіть ті, хто мають спеціальну освіту чи досвід, часто не можуть застосувати їх на місці. Після початку великої війни українці активніше виїжджають за кордон або до великих міст, де більше культурних і професійних можливостей.
На місцевому рівні ця криза дуже помітна.
Робота для тутешніх мешканців з’являється, але знайти когось, хто її виконає, стає дедалі складніше.
Місцева влада говорить про труднощі з найманням навіть для базових завдань: заміни вікон у школі. Бізнеси теж постійно адаптують підходи до набору персоналу: працюють з людьми старшого віку, розглядають нетипові графіки, пропонують навчання на місці. Читайте також: Купили завод у Польщі, щоб перевезти його в Україну.
Як працює найбільша текстильна компанія країни Коли ми релокувалися на Косівщину, не усвідомлювали, що зіткнемося з браком кадрів.
У Каховці такого виклику не було: люди приходили працювати і залишалися на десять років.
Спочатку ми намагалися організувати роботу так, як у Каховці: з 8:00 до 17:00, чіткий графік, жодних відхилень.
Поступово стало зрозуміло: потрібно ставати гнучкішими, якщо хочемо зберегти команду і розвиватися. Багато майстринь мають власні творчі проєкти: ведуть сторінки в Instagram, продають власноруч зроблені прикраси, вишиті сорочки, гуцульські пояси, картини.
Вони не лише працівниці, а й художниці.
Ми маємо це враховувати і пропонувати часткову зайнятість, гнучкий графік, можливість працювати лише в окремі дні. Також доводиться адаптуватися до складної транспортної інфраструктури в регіоні.
Хтось приїжджає трохи пізніше, хтось робить ткані зразки гобеленів удома і це нормально.
Ми навіть навчилися враховувати місцеві традиції та церковний календар і плануємо відправлення продукції з урахуванням свят. Конкуренція за працівників із сусідніми країнами триває, адже є попит на сезонні роботи.
Багато жінок щороку їдуть працювати на кілька місяців, тому можливість мати стабільну роботу вдома і залишатися поруч з родиною важлива. Зараз у майстерні працюють 50 жінок з Косова та навколишніх сіл.
Частина з них до цього їздила на заробітки в Польщу, інші торгували або займалася крафтовими виробами.
Для когось це перша робота за фахом у рідному місті, а хтось лише опановує ткацтво, навіть якщо ця професія знайома за родинною історією – як у жінки, чия мама працювала на фабриці "Гуцульщина" в цій же будівлі. Побічний економічний ефект Будь-який бізнес у невеликій громаді створює ефект ширшого впливу: одне робоче місце тягне за собою попит на працю і послуги для багатьох інших.
У нашому випадку це означає замовлення для місцевих майстрів, перевізників, постачальників матеріалів і фахівців, які ремонтують чи виготовляють верстати. Наприклад, нові ткацькі верстати, на яких ми працюємо, зробили майстри металоцеху в Коломиї.
Дерев’яні човники для ткацтва замовляємо в місцевих.
Пов"язана з виробництвом логістика і податки теж підтримують місцеву економіку. Осередки підприємництва приваблюють людей.
Часом це молодь, якій цікава творча реалізація з м’яким входом у професію.
Так, людина після трьох років життя за кордоном і стажування у французькій майстерні, що виробляє тканину для кутюрних колекцій Dior та Chanel, переїхала до Косова, щоб розвиватися тут. Утримати молодь у регіоні Залучення молоді до ткацької справи вимагає постійного пошуку нових підходів.
Ми співпрацюємо з місцевими освітніми закладами, зокрема з професійними та мистецькими коледжами, де є напрямки, пов’язані з ткацтвом.
Студенти в нас стажуються, деякі після завершення навчання залишаються працювати в ательє. Проте надовго – рідко.
Після кількох місяців або року більшість їде до Львова, Івано-Франківська чи інших міст, де ширші можливості, активніше культурне середовище, більше соціальних контактів.
Це питання не лише зарплати чи умов праці, це радше про життєвий горизонт, який люди хочуть бачити перед собою. Ми намагаємося з цим працювати: створюємо середовище, де молодь може не лише отримати роботу, а й розвиватися творчо та професійно.
У цьому допомагають стажування для студентів мистецьких та професійних закладів, зокрема з Косова, Вижниці, Львова, але самих практик уже недостатньо. Ми розширюємо коло можливостей: запрошуємо до обміну досвітом майстринь з інших країн, як-от Олену Оренчак та Ганну Забузьку, які в серпні приїдуть до нас з Лондона.
Це дає молодим ткалям змогу побачити інші підходи до ремесла, відчути зв’язок між локальною традицією і світовими практиками. Складні та нестандартні замовлення завжди вимагають креативного підходу і дають можливість молодим співробітникам проявити себе в роботі.
Щороку ми стикаємося з новими викликами: освоюємо сучасні техніки, оновлюємо обладнання, пробуємо нестандартні рішення у формах та матеріалах. Наприклад, виготовляли гобелен з шовкової нитки чи знаходили спосіб створити килим нестандартного розміру або форми.
Для цього навіть довелося адаптувати інфраструктуру майстерні.
У таких проєктах молодь бере участь у всіх етапах роботи: не лише як виконавці, а і як співучасники пошуку рішень. Утім, ми розуміємо: щоб справді утримати молодь, потрібно більше, ніж цікаві завдання.
Потрібне середовище, яке дає перспективу.
Косів – одне з найбезпечніших міст України із сильною локальною ідентичністю та багатою культурною спадщиною.
Це місце, де можна не лише знайти роботу, а й жити цікаво та змістовно.
Ми хочемо, щоб молоді люди бачили це і залишалися. Досвід ательє – лише один з прикладів, як невеликі соціальні підприємства можуть давати відчутний ефект для громади.
Вони створюють робочі місця, тримають людей у рідному регіоні, допомагають зберегти ремесло, формують спільноти підтримки для релокованих громадян.
Це нелегко помітити ззовні, але це робота, яка будує основу для стійкості так званих економічно непривабливих регіонів.