"Стратегія зайнятості 2023": що треба врахувати уряду

Зайнятість – це не лише питання економіки.
Це основа добробуту населення, соціальної стабільності, державної стійкості та національної безпеки. На запрошення Міністерства економіки взяв участь у презентації Стратегії зайнятості 2030, що відбулася в рамках реалізації Плану України для Ukrainian Facility.
Ця ініціатива є важливим кроком до формування стійкого, інклюзивного та ефективного ринку праці, впровадження сучасних форм праці в умовах повоєнного відновлення та довгострокового розвитку країни. Зі свого боку вважаю за необхідне звернути увагу на кілька ключових тез, які варто врахувати в процесі доопрацювання та реалізації Стратегії. Диспропорція форматів праці У презентованій стратегії чітко простежується пріоритет формату найманої праці як основного інструменту досягнення її цілей.
На мою думку, такий дисбаланс є невиправданим. Зайнятість – це багатокомпонентна економічна категорія, що охоплює різні форми участі населення в економічній діяльності: найману працю, самозайнятість, підприємництво, сімейне підприємництво, кооперативні моделі, волонтерську діяльність тощо. Для ефективного використання соціально-економічного потенціалу всіх категорій економічних агентів необхідно раціонально збалансувати представництво різних форм праці в межах системи економічних відносин. Разом з тим, основним носієм проактивної економічної поведінки виступає не найманий працівник, а самозайнята особа та/або підприємець, включаючи представників сімейного підприємництва.
Саме ці категорії економічних агентів усвідомлено приймають на себе весь спектр підприємницьких ризиків й прагнуть самостійно, без участі держави, забезпечити власний добробут. Крім того, саме ці суб’єкти господарювання забезпечують економічну самозарадність, сприяють соціальній згуртованості та виступають ключовими драйверами інновацій і технологічного розвитку.
Відповідно акцент на зазначених вище категоріях є стратегічно обґрунтований і має бути посилений. Гідний дохід як орієнтир політики Показник рівня добробуту населення (домогосподарств), який забезпечується гідним доходом, має стати ключовим орієнтиром державної політики у сфері зайнятості. Структура поняття "гідний дохід" має бути сформована з урахуванням соціально-економічних реалій України, рівня розвитку ринку праці, продуктивності праці, економізації суспільства та доступу до економічних можливостей. Важливо акцентувати, що йдеться саме про дохід, а не виключно заробітну плату, адже економічна активність може здійснюватися у різних організаційних-правових формах та формах праці.
У цьому контексті доцільним є розмежування мотиваційної бази самозайнятості (як забезпечення власних базових потреб домогосподарств) і підприємницької діяльності (метою якої є отримання прибутку та економічне масштабування). Гнучкі системи зайнятості Повністю підтримую тезу колег щодо недоцільності спроб "втиснути" українців у архаїчні моделі трудових відносин, з їхнім акцентом на формуванні "нового пролетаріату" – замість просування альтернативних форм самореалізації, таких як самозайнятість, підприємництво чи інші моделі економічної активності поза межами класичної найманої праці. Соціально-економічна динаміка українського суспільства значно випереджає багато традиційних європейських підходів, і саме тому нам варто не копіювати застарілі моделі, а створювати власні – гнучкі, інклюзивні та адаптовані до українського контексту. Платформна, проєктна, дистанційна зайнятість, фріланс, флекс-тайм, парт-тайм, гіг-робота – це вже сьогодні повноцінна частина українського ринку праці.
Їх легалізація, нормативне визнання та інтеграція в інституційне середовище мають стати предметом суспільно-державного консенсусу. Без адекватного регулювання та знаходження консенсусу детінізація неформального сектору залишатиметься неможливою. Швидкість доступу до легальної праці Цей індикатор є критично важливим для держави, що прагне випереджаючого економічного розвитку. Швидкість доступу до економічної активності має вимірюватись від моменту готовності особи до здійснення господарської діяльності (прийняття рішення про самозайнятість, підприємництво чи працевлаштування) до моменту реального початку діяльності, реєстрації суб’єкта або укладення трудового договору. Це дозволить об’єктивно оцінювати ефективність регуляторного середовища, зокрема в частині бар’єрів для входу на ринок праці та/або започаткування власної справи.
Такий підхід забезпечить можливість виявляти вузькі місця у правовій та інституційній системі, що стримують економічну активність населення. Економічна інклюзія Необхідно формувати інституційні, інфраструктурні та економічні умови для залучення всіх соціальних груп до повноцінної участі в економічній активності. Особливу увагу слід приділяти економічно інертним групам населення, зокрема: молоді віком 15–24 років; особам з інвалідністю; людям "третього віку" (60–75 років); ветеранам війни; сектор "невидимих працівників" (invisible workers); жителям сільської місцевості та непромислових територій тощо. Інтеграція цих груп у ринок праці та економічні процеси має розглядатися не лише як інструмент зниження безробіття, підвищення зайнятості населення, а насамперед – як ключовий чинник посилення соціальної згуртованості, підвищення економічної стійкості та розширення інклюзивного зростання в умовах модернізації економіки.