Водний колапс чи інвестиційний прорив?

Сфера централізованого водопостачання та водовідведення перебуває на межі колапсу.
Застарілі тарифи, хронічні збитки та регуляторна невизначеність заблокували розвиток критично важливої для нацбезпеки та економічного відновлення галузі.
Вихід – у площині інституційних реформ: у синергії публічно-приватного партнерства та корпоратизації комунальних підприємств. Анатомія кризи: цифри та факти За даними асоціації "Укрводоканалекологія", ситуація у водній галузі характеризується глибокою фінансовою деградацією, що свідчить про системну кризу.
Основною її причиною є значний тарифний дефіцит, оскільки чинні тарифи покривають лише 62% від собівартості послуг.
Прогнозується, що сукупні збитки водоканалів за підсумками 2024 року перевищать 5 млрд грн. Хронічна збитковість призвела до накопичення критичної кредиторської заборгованості, яка на початку 2025 року досягла 22 млрд грн.
Майже половина цієї суми, 11 млрд грн, є боргом за електроенергію, ціна на яку для промислових споживачів в окремих регіонах зросла на 200-300%.
Цю фінансову кризу поглиблює критичний стан інфраструктури, де понад 60% мереж та обладнання потребують негайної заміни, на що в підприємств немає коштів. Ця фінансова прірва змушує підприємства згортати інвестиційні програми і відмовлятися від планових ремонтів, що лише прискорює занепад інфраструктури. Основною причиною фінансового дисбалансу є позиція Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
З 2022 року регулятор заморозив тарифи для населення, ігноруючи стрімке зростання витрат на електроенергію, реагенти та пальне.
Спроби переглянути тарифи у 2023-2024 роках були заблоковані через політичний тиск. Водночас державні механізми компенсації різниці в тарифах чи цільові субвенції відсутні.
Регулятор усунувся від виконання своєї ключової функції – забезпечення економічної збалансованості галузі.
Це створює парадоксальну ситуацію. ЄБРР, Світовий банк та ЄС готові інвестувати мільярди в оновлення водної інфраструктури України, але інвесторам потрібне прогнозоване та економічно стійке середовище.
Вкладати кошти в дотаційні, непрозорі та інституційно слабкі підприємства ніхто не буде.
Гроші є, але галузь не може їх залучити. Інституційна відповідь: формула порятунку Вирішення проблеми – не в ситуативних фінансових вливаннях, а в зміні моделі управління.
Два недавно ухвалені закони створюють для цього правову рамку. Перший закон – про корпоратизацію комунальних підприємств ("Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об"єднань юридичних осіб", №4196).
Він дозволяє перетворити водоканали, "ручні" унітарні підприємства, що повністю залежать від місцевої влади, на повноцінні акціонерні товариства. Така трансформація передбачає створення наглядових рад, впровадження прозорої фінансової звітності за міжнародними стандартами та призначення професійного менеджменту, що забезпечить наявність ефективного, прозорого та підзвітного оператора, здатного стати надійним партнером для інвесторів. Другий закон – про публічно-приватне партнерство (ППП).
Цей інструмент дозволяє залучати приватний капітал та експертизу для модернізації комунальних активів.
У контексті водоканалів мова йде про будівництво очисних споруд, впровадження сучасних систем знезараження, автоматизацію процесів та цифровізацію обліку.
Закон чітко окреслює розподіл ризиків, обов"язків та прибутків між державою (громадою) та приватним інвестором, що забезпечить у перспективі доступ до довгострокових інвестицій та передових технологій. Ці два механізми створюють синергію: ППП надає ресурс, а корпоратизація – інституційну спроможність цим ресурсом ефективно управляти.
Окремо вони не працюють.
Інвестувати в некорпоратизований водоканал – це ризик втратити кошти в неефективній системі.
А корпоратизоване підприємство без доступу до інвестиційних інструментів, як-от ППП, залишається без ресурсів для розвитку. Як це працює в інших країнах Міжнародна практика доводить, що модернізувати водну галузь можливо за умови чіткої інституційної рамки, сильного регулятора та ефективної моделі управління.
Розглянемо дві найуспішніші моделі: французьку та німецько-австрійську. Одна з провідних європейських моделей управління водною галуззю – "французька" – базується на механізмах концесії та публічно-приватного партнерства.
Її суть у тому, що муніципалітет, зберігаючи право власності на інфраструктуру, передає її експлуатацію, модернізацію та управління приватному оператору на тривалий строк, зазвичай 20-30 років.
Такий підхід історично розвинувся у Франції, де функціонує ринок професійних операторів із світовим іменем, як-от Veolia та Suez, а також активно застосовується в Іспанії та Португалії. У рамках цієї моделі міста укладають з операторами детальні концесійні договори, що чітко регламентують їхні обов"язки, зокрема обсяги інвестицій, стандарти якості послуг, рівень втрат води та принципи формування тарифів для споживачів. Читайте також: "Ще два-три місяці протягнемо".
Чому у водоканалах б"ють на сполох через тарифи і хто винен в іржавій воді з-під крана Перевагами такого підходу є можливість залучення масштабних приватних інвестицій, що дозволяє модернізувати інфраструктуру в обсягах, недосяжних для муніципальних бюджетів.
Залучення приватних компаній також сприяє досягненню високої операційної ефективності через впровадження ними сучасних технологій управління та моніторингу.
Це забезпечує професійний рівень менеджменту на противагу традиційному управлінню муніципальними службовцями. При цьому муніципалітет не усувається від процесу, а стає сильним регулятором, який контролює виконанням умов договору та захищає інтереси споживачів. Альтернативний підхід до управління водною галуззю, "німецько-австрійська модель", поширений у Німеччині та Австрії.
Він передбачає повну корпоратизацію підприємств без їх приватизації.
Модель полягає в трансформації муніципальних водоканалів у повноцінні комерційні компанії, наприклад, у формі товариства з обмеженою відповідальністю (GmbH) чи акціонерного товариства (AG).
Ключовою особливістю є те, що 100% акцій таких підприємств залишаються у власності міста. Компанії Hamburger Wasserwerke чи Berliner Wasserbetriebe функціонують як юридично та фінансово незалежні суб"єкти.
Вони діють на комерційних засадах, мають наглядові ради, професійний менеджмент і реалізують стратегії розвитку. Така структура управління забезпечує низку переваг.
Насамперед – ефективний менеджмент, оскільки підприємство управляється як самостійна бізнес-структура, а не як адміністративний департамент мерії.
Водночас повний контроль з боку громади гарантує пріоритет суспільних інтересів над максимізацією прибутку.
Отримані доходи реінвестуються в модернізацію мереж або фінансування інших муніципальних проєктів, що формує високий рівень довіри населення. Яскравим прикладом успішної реалізації цієї моделі є віденська компанія Wiener Wasser.
Вона здобула світове визнання завдяки найвищій якості питної води і при цьому функціонує як ефективна та фінансово самодостатня бізнес-одиниця, що повністю покриває свою діяльність завдяки тарифам. Обидві моделі демонструють: реформування водної галузі можливе лише за умов прозорого управління, економічної відповідальності та системного підходу.
Саме на цей досвід має орієнтуватися Україна, адаптуючи його до своїх реалій. Дорожня карта реформ Для запуску процесу модернізації галузі необхідно подолати політичний спротив місцевих еліт та інерцію системи.
Ключовим кроком на цьому шляху має стати створення національного координаційного центру Water Policy and Reform Office при Міністерстві розвитку громад, територій та інфраструктури.
Його завданням стане стратегічне управління реформою та об"єднання зусиль державних органів, міжнародних партнерів та експертів для формування єдиної політики. Результатом має стати запуск пілотних проєктів публічно-приватного партнерства в містах, які вже демонструють готовність до трансформації, зокрема у Львові, Вінниці, Чернівцях та Броварах.
Для подальшого масштабування реформи та заохочення інших громад доцільно впровадити механізми фінансового стимулювання, наприклад, через надання грантів тим, хто проводить корпоратизацію та забезпечує перехід до економічно обґрунтованих тарифів. Успіх цих ініціатив неможливий без політичної підтримки на найвищому рівні і позиціонування реформи як невід"ємної частини плану відновлення України.
Важливим елементом стратегії є широка публічна комунікація успішних кейсів, що дозволить наочно показати переваги нової моделі і залучити на свій бік скептиків. Водна галузь стоїть перед вибором: продовження деградації з неминучими соціальними та екологічними наслідками або негайний старт інституційних реформ.
Публічно-приватне партнерство та корпоратизація – не модні терміни, а єдина дієва відповідь на виклики сьогодення.
Кожен день зволікання збільшує ціну майбутнього відновлення і віддаляє країну від стандартів сталого розвитку.