Чиє місто?

Якщо хочемо отримати міста для людей, які відповідають запитам мешканців у питаннях комфорту, безпеки та естетики, маємо розширити повноваження громад і дозволити містам впливати на власну розбудову. Нині всі суттєві повноваження міст у питаннях містобудівної політики зведені до визначення функції, щільності й поверховості забудови.
Цього замало.
Матеріали, форма дахів, силует забудови, благоустрій і навіть кольори.
Це теж впливає на міське середовище і громада повинна на це впливати на демократичних засадах. Уявіть, що на умовному Подолі маємо правило: фасади всіх будівель повинні мати висоту до дев’яти метрів, у глибині допускаються споруди до 16 метрів.
У плані просторового розвитку прописуємо правило, що всі вікна в ареалі мають бути прямокутні і близькі до пропорцій історичної забудови. Чому зараз громада Києва не може заборонити суцільні скляні будівлі з дзеркальними фасадами в історичному центрі власного міста? Якби вона мала такі повноваження, то їй було б значно легше захищати історичну спадщину. Коли є центральний орган, який одноосібно щось дозволяє чи забороняє, то з’являються корупційні ризики.
Комусь дозволили чотири поверхи, комусь – ні.
Щоб такого не було, усі правила мають бути у відкритому доступі й обов’язково розроблені на все місто, на кожну зону, можливо, навіть на кожну ділянку. У містобудівній документації мають бути вказані всі вимоги до будівництва.
Усе у відкритому доступі.
Ці документи можна змінювати раз на п’ять років, коли обирають нового міського голову з його програмою. Уже під час передвиборчої кампанії кожен кандидат представляє чітку задокументовану стратегію як свою передвиборчу програму.
Люди, голосуючи, обирають те, що їм подобається більше, а не хто їм подобається більше. Це прямий вплив на розвиток міста вже з початку передвиборчої кампанії.
Програма переможця виборів лягає в основу стратегії розвитку міста, затверджується і не змінюється наступні п’ять років аж до наступних виборів. Таким чином, через рік, три чи п’ять років люди можуть запитати у свого міського голови: "Ти приходив з програмою: а, б, в.
Що з цього виконано? Ми бачимо, що в такій-то локації МУО передбачають шість поверхів, а в стратегії визначено не більше чотирьох.
Ти порушив, знімаємо з посади".
Зрозуміло, хто винен. Водночас якщо громада матиме надто жорсткі правила, забудовники не будуть працювати в цьому населеному пункті.
Надходження до міського бюджету скоротяться, ціни на житло зростуть, а кількість робочих місць зменшиться. Можливо, будувати два поверхи на Подолі не дуже вигідно.
Тоді там ніхто не будуватиме і район збережеться до кращих часів або до рішення громади переглянути свої обмеження, за що, можливо, проголосує більшість мешканців. Якщо попередній міський голова виступав за жорстке обмеження будівництва в місті, можливо, новий кандидат скаже: "Попередник з вами затвердив стратегію, що ми маємо обмежити будівництво.
Тепер у Києві ніхто не будує, девелопери переключилися на Вінницю та Львів.
Через це ми втратили суттєві надходження до бюджету, ціни на житло сягнули небес, кількість робочих місць скоротилася, молодь тікає з міста.
Пропоную змінити ці обмеження і дозволити а, б, в". Якщо громада згодна, це голосується, погоджується і публікується на сайті міської ради.
Кожен може зайти і перевірити.
У наступні п’ять років місто видає землю та МУО згідно з новими правилами, за які свідомо проголосувала громада. Читайте також: Два роки на Містобудівний кодекс.
Як "слуги" хочуть переписати правила гри в будівництві Візьмімо, наприклад, одвічний конфлікт прибічників збереження історичної забудови і футуристів-прихильників стрімкого розвитку "міста майбутнього". Можливо, якась частина містян не поділяє тремтливого ставлення до архітектурної спадщини і хоче бачити в Києві Дубай.
Тоді можна проголосувати за "дубайську" концепцію, якщо її представляє хтось з кандидатів.
Якщо ж прихильників Дубаю десять, а свідомих захисників спадщини мільйон, позиція останніх буде визначальною.
Може бути і навпаки, та головне, що це рішення ухвалює громада. МУО можуть видаватися автоматично відповідно до затвердженої містобудівної документації.
У кожній зоні є регламентовані функція, поверховість, щільність, матеріал фасаду, абрис – усе, що забажала громада, аж до форми вікон.
Це написано в програмі міського голови та стратегії розвитку населеного пункту.
Будь-який інвестор, забудовник, архітектор може з цим заздалегідь ознайомитися. Головне – громаді теж легко все перевірити і проконтролювати.
На цій ділянці обіцяли чотири поверхи, а дозвіл видали на шість.
Хто видав? Структура міського голови.
Зрозуміло, з кого питати і хто за це має відповісти. Відповідальність виборної влади в містобудуванні – формування й виконання стратегії розвитку міст.
Відповідальність громади – обрання найкращої стратегії шляхом демократичного голосування.
Аби громада могла голосувати за такі рішення, а кандидати могли їх не голослівно пропонувати, конче необхідні повноваження "на місцях", крім передбачених чинним законодавством трьох параметрів (функція, щільність і поверховість забудови на ділянці). Зараз ми будуємо згідно із загальнонаціональними нормами і законодавством.
Грубо кажучи – розбудовуємо міста за єдиним національним "стандартом".
Чи всіх це влаштовує? Гадаю, не дуже.
Кожна громада могла б мати право визначати, які саме норми можна робити жорсткішими в межах своїх територій (обмежувати щільність забудови, збільшувати нормативний мінімум озеленення). Це створить здорову якісну конкуренцію між громадами.
Наприклад, умовні Нью-Васюки скажуть: "Шановні девелопери, на Подолі дозволяють будувати два поверхи, а ми дозволяємо 30.
Пів години до Києва, приїжджайте, будуйте, а ми ще й залізницю до Києва з місцевого бюджету профінансуємо". Через кілька років девелопери побачать, що на Подолі вони будували менше, але продавали значно дорожче завдяки гуманному й комфортному міському простору.
Забудовники почнуть повертатися в Київ, а громада Васюків усвідомить хибність своєї стратегії і обере голову із збалансованим підходом до розвитку міста.