Україна – країна кар’єрів?

В умовах війни, глобальної конкуренції за ресурси та кліматичних викликів Україна стоїть перед складним завданням: розвивати видобуток критичної сировини, але робити це так, щоб не перетворитися на сировинний придаток. Україна володіє значними запасами важливих корисних копалин, зокрема літію, титану, графіту, потрібних і для оборонної промисловості.
Багато родовищ досліджувалися ще в радянські часи, тому актуалізація запасів украй важлива. З одного боку, їх розробка може стати потужним драйвером економічного зростання, залучення інвестицій та зміцнення позицій країни у світі.
З іншого боку, існує ризик повторення сценарію, коли Україна була лише постачальником сировини без створення власних високотехнологічних виробництв. Сучасні виклики – війна, екологічні обмеження, необхідність інтеграції з ринками Євросоюзу, декарбонізація – диктують необхідність обережного підходу. Ключове питання – створення доданої вартості.
Україна має не лише видобувати корисні копалини, а й переробляти і використовувати їх у власному виробництві.
Це потребує інвестицій у науку, технологічні стартапи, локалізацію виробництв, а також відповідної екологічної політики, що забезпечить стійкий розвиток. Важливим аспектом є стратегічне партнерство із західними союзниками.
ЄС та США зацікавлені у стабільних постачаннях сировини, що відкриває можливості для України не лише як постачальника, а і як партнера в створенні ланцюгів. Питання розвитку видобування корисних копалин для України – це не лише економічна необхідність, а й можливість трансформувати економіку, зміцнити безпеку і стати частиною глобального технологічного ландшафту.
Які стратегічні кроки дозволять досягти балансу між видобутком, екологічністю та інноваціями?Перехід від сировинної до технологічної моделі Видобуток не дає значної доданої вартості.
Головне – переробка і виробництво кінцевого продукту.
До прикладу, у Швеції інвестують не лише у видобуток заліза, а й у технології "зеленої" сталі HYBRIT.
LKAB – один з найбільших у світі постачальників якісної залізної руди, але видобувати сировину вже недостатньо. Перехід від експорту руди до виробництва безвуглецевої сталі створює більшу додану вартість, забезпечує вищі прибутки та робочі місця у Швеції.
Ця країна прагне стати лідером у сфері екологічних інновацій.
Проєкт HYBRIT підтримує держава, а шведська сталь приваблює автовиробників (Volvo, Mercedes), будівельні компанії і промислові гіганти, які прагнуть скоротити вуглецевий слід. LKAB інвестує в HYBRIT не лише заради екології, а й через економічну вигоду, конкурентоспроможність та довгострокову стратегію розвитку.
Це модель може бути цікава і для України.
Ми теж маємо значні запаси залізної руди і можемо долучитися до "зелених" виробничих ланцюгів Європи.
Що допоможе Україні? Читайте також: Метали в обмін на безпеку.
Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна? По-перше – розвиток власного виробництва батарей, мікроелектроніки, водневих технологій.
Наприклад, замість простої експлуатації літієвих родовищ (Донбас, Кіровоградщина) слід розвивати заводи з виробництва акумуляторів. По-друге – підтримка стартапів у галузі матеріалознавства.
Українські вчені мають напрацювання у сфері нових технологій та сплавів, це треба розвивати. По-третє – залучення партнерів не як видобувників, а як інвесторів у переробку: не експорт титанової руди, а виробництво сплавів для авіації та космосу."Міський видобуток" та вторинна переробка Видобуток сировини можна зменшити, якщо ефективно використовувати наявні ресурси.
Наприклад, у Японії переробка електронних відходів забезпечує понад 30% попиту на рідкісні метали.
Що допоможе Україні? По-перше – створення масштабної програми збору та переробки електронних відходів.
Смартфони, старі батареї, електромотори містять цінні метали. По-друге – залучення інвестицій у заводи з переробки літію, нікелю, міді.
Замість відкриття нових кар’єрів – "видобуток" з технічного сміття. По-третє – розвиток державно-приватного партнерства у сфері рециклінгу.Екологічно безпечний видобуток Україна не може дозволити собі катастрофічні екологічні наслідки, як у деяких країнах Африки чи Азії.
У Канаді гірничі компанії поповнюють спеціальні фонди, які після закриття шахти фінансують рекультивацію та розвиток громад. В Україні варто подбати про чіткі екостандарти для інвесторів, видобуток лише з рекультивацією та соціальними гарантіями для громад, залучення сучасних технологій біовидобутку, наприклад, використання бактерій для вилучення металів з шахтних відходів, гарантії для місцевих громад і чіткий контроль, щоб прибутки від надрокористування йшли не лише в держбюджет, а й у регіони.Глибока розвідка та стратегічне планування Без чіткого розуміння запасів та пріоритетів є ризик хаотичного "дерибану" ресурсів.
До прикладу, Австралія створила єдину цифрову систему геологічних даних, що допомогло залучити екологічно відповідальних інвесторів.
Як діяти? Розвивати національну базу даних корисних копалин з відкритим доступом для науковців та бізнесу, фокусуватися на стратегічних матеріалах, залучати технології дистанційного зондування Землі та ШІ для пошуку родовищ.Розвиток відновлюваної енергетики Видобуток і переробка корисних копалин – енергоємні процеси.
Використання "зеленої" енергії мінімізує викиди СО2 та залежність від викопного палива.
Це можливо? Так.
У Чилі всі мідні рудники працюють на відновлюваній енергії. Слід стимулювати гірничі підприємства використовувати сонячні та вітрові електростанції, виробляти водень та електрифікувати промисловість, будувати інфраструктуру для переробки матеріалів з використанням чистої енергії.Інвестування в high-tech-виробництво США інвестують у випуск напівпровідників, щоб зменшити залежність від Китаю.
Україна може не просто постачати руду, а виробляти складні технології. Для цього слід розвивати державно-приватне партнерство у сфері космічних та оборонних технологій (Україна має перспективи у сфері композитних матеріалів, авіації, нанотехнологій), залучати інвесторів у створення технологічних хабів, підтримувати українські стартапи у сфері рідкісноземельних матеріалів. Україна може не лише видобувати корисні копалини, а й стати виробником "зеленої" сировини і технологій.
Якщо діяти правильно, створити прозорі і чіткі правила для інвесторів, то післявоєнна Україна може стати не "країною кар’єрів", а ключовим гравцем у новій економіці стратегічних матеріалів і технологій.