Час говорити з фермерами

Україна впевнено просувається до членства в Європейському Союзі, але її аграрний сектор досі залишається осторонь ключових розмов про майбутнє європейської сільськогосподарської політики.
Це ризик, адже євросоюзівська аграрна спільнота та політики інституцій ЄС уже не говорять про вступ України як потенційний.
Для всіх вступ України в Євросоюз – факт, який відбувся. Доступ до ринку, який ми отримаємо, – важливий, але далеко не єдиний елемент інтеграції.
Не менш значущими є регулювання, сприйняття і політичний вплив.
Саме в цих сферах українським аграріям варто бути активними вже зараз. Проблема не лише в нас – проблема в нерозумінні У квітні під час мого візиту до брюссельських офісів провідних фермерських об’єднань ЄС я почув багато відвертих оцінок та побоювань.
Вони переважно базуються не на фактах, а на стереотипах, поширенню яких сприяє зокрема російська пропаганда.
Європейці в українському агросекторі досі бачать: – винятково великі агрохолдинги, що контролюються олігархами; – загрозу для бюджету САП (Спільна аграрна політика); – необмеженого експортера, що витісняє місцеву продукцію. Мало хто з євросоюзівських партнерів знає, що середній і сімейний бізнес – це основа сільського господарства в Україні, яка становить близько 80% агропідприємств, і лише близько 20% від усіх агровиробників – це компанії, в обробітку яких понад 10 тис.
га землі.
Що десятки тисяч господарств працюють у надзвичайно складних умовах війни, коли шахеди та ракети прилітають на їх господарства, а поля часто розміновують буквально перед сівбою.
І що українські аграрії куди більше зацікавлені в регуляторній інтеграції, ніж у дотаціях. Євросоюзівські фермери теж мають проблеми Фермери в ЄС – не наші супротивники.
Вони теж потерпають від скорочення бюджетів, зростання витрат, посилення кліматичних вимог, нестабільної міжнародної торгівлі, відчувають політичний вплив через війну московії проти України. У приватних розмовах дехто з італійських фермерів визнає: краще мати стабільні експортні можливості, ніж субсидії, якщо регулювання буде зрозумілим.
У Франції головні страхи стосуються окремих культур, зокрема цукру, курятини та зерна, але після діалогу навіть найобережніші готові до співпраці. Читайте також: Польська навала: як імпорт витіснив українські сири з полиць супермаркетів Головне – усі погоджуються, що навіть за три роки великої війни, коли всі світові медіа писали про великі втрати українських аграріїв через персональні історії господарств, та активної просвітницької діяльності представників України в Брюсселі європейці мало знають про українських аграріїв.
Це і є головний виклик. Чому потрібно діяти вже зараз Реформа САП уже почалася.
Перегляд бюджету та підходів очікується до 2027 року.
Якщо ми, сектор, не будемо за столом переговорів зараз, то нас не буде в рішенні, яке впливатиме на аграрну політику на десятиліття вперед. Українським аграріям потрібно вже зараз: – вступати в публічний діалог з євросоюзівськими фермерами, адже інституції ЄС ухвалюють політичні рішення виходячи з інтересів суспільства та профільних асоціацій, вони – голос змін; – пояснювати структуру та цінності нашого агробізнесу; – ініціювати спільні проєкти, кооперації, зокрема для залучення євросоюзівського фінансування на відновлення; – ставати учасниками євросоюзівських галузевих об’єднань. "Фермер до фермера": як знайти союзників Саме діалог між фермерами, а не між державами, дає реальні результати.
Чим краще фермери ЄС поінформовані щодо структури українського агросектору та реального впливу експорту нашої продукції на ринок ЄС, тим ефективніша їх взаємодія з владою своїх країн та менший тиск на українського аграрія.
Адже політика в ЄС – це вертикаль рішень "знизу вгору" від суспільства, а в нашому випадку – від малого фермера, до законодавчих ініціатив на рівні Європарламенту. Правильний та постійний діалог наших аграріїв з колегами країн ЄС дозволить нам вийти з парадигми "конкуренції" до парадигми "спільного захисту інтересів" перед Брюсселем, перед глобальними викликами та перед нестабільним ринком.
Чим ефективніша комунікація аграрних спільнот, тим менше тиску на український агросектор та, зокрема, менше протестів з перекриттям кордонів. У липні в Римі відбудеться Ukraine Recovery Conference, де говоритимуть про відбудову України.
Важливо, щоб там були не лише міністри та донори, а й фермери, кооперативи та переробники з обох боків.
Насправді мова йде про нову модель європейського фермерства, у якій Україна – уже частина системи.
Війна показала, що їжа – це політика, фермер – це стратег, а співпраця – це сила.