Фронтмен SEXTUR у 5-й штурмовій: про концерт у темному Харкові, укулеле на БЗВП та власну музику"

Засновник і фронтмен українського гурту SEXTUR, графічний дизайнер та викладач музики Сергій Жила служить у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді.
Про свій вихід із цивільного життя біля станції метро, навчання побратимів гри на укулеле під час БЗВП, концерт у Харкові під час обстрілів та власну міністудію на фронті він розповів у великому інтерв"ю. "Йшов викладати дітям укулеле, а опинився у Навчальному центрі" — Сергію, як для тебе почалася військова служба? Це було сплановане рішення чи раптовий поворот? — Це була абсолютно класична історія для сьогодення.
Я йшов на роботу — викладати дітям гітару та укулеле.
Біля станції метро мене зупинили працівники ТЦК.
Перевірка документів, вручення повістки — і вже за кілька днів я опинився в Навчальному центрі на БЗВП. Цивільне життя зупинилося на напівслові.
Я ж за освітою графічний дизайнер, а за покликанням — музикант і викладач.
Займався звукорежисурою, писав аранжування, виступав зі своїм гуртом SEXTUR.
І раптом ти міняєш гітару на автомат, а затишну студію — на військовий полігон. — Як музикант із суто творчим бэкграундом адаптувався до військової дисципліни? — Перші дні — це, звісно, шок для організму й психіки.
Але музика навчила мене двох важливих речей: дисципліни та відчуття ансамблю.
В оркестрі чи гурті ти не можеш грати абищо — ти повинен чути партнерів, тримати ритм і працювати на спільний результат.
В армії все точно так само. Понад те, виявилося, що музика не залишає тебе навіть на БЗВП.
Одного вечора один із побратимів дізнався, чим я займався в цивільному житті, і попросив навчити його грати на укулеле.
Уявіть картину: вечір, військовослужбовці після важкого дня бойової підготовки, і ми сидимо й розбираємо прості акорди на маленькій гітарі.
Це неймовірно розряджало атмосферу та давало всім ковток повітря. "У Харкові зникло світло після прильоту, але 200 людей приїхали на концерт" — Наскільки важко творчій людині відкласти інструмент і жити без виступів? — Музикант не може просто "вимкнути" у собі творчість.
Навіть коли ти не граєш, ти все одно подумки компонуєш музику, чуєш ритми.
До служби у нас із гуртом SEXTUR був дуже насичений період.
Ми створювали власну музику, робили джеми, грали для своєї аудиторії. Я часто згадую наш концерт у Харкові.
Це було вже під час повномасштабної війни.
За годину до нашого виступу був черговий ворожий авіаудар, у місті повністю зникло світло.
Ми думали, що ніхто не прийде, захід зірвано.
Але приїхало понад 200 людей! На таксі, у темряві, під загрозою нових прильотів.
Ми запускали генератори, знаходили якесь мінімальне акустичне світло й грали.
Це відчуття, коли музика стає для людей щитом від реальності — воно неоціненне. — У війську побратими часто просять зіграти щось відоме, "на замовлення"? — Так, це постійна історія! Бійці дізнаються, що ти музикант, і кажуть: "О, заграй щось таке, що всі знають!".
Але я принципово не граю кавери чи чужу музику.
Я звик створювати своє.
Тому я краще сяду й згенерую імпровізований джем під настрій, ніж буду просто повторювати чужі хіти.
І хлопці це поважають, бо бачать справжні емоції. "З першої армійської зарплати я купив гітару та створив міністудію" — Де зараз твоя гітара і як вдається поєднувати службу зі творчістю? — Гітара завжди зі мною.
З першої ж повноцінної армійської зарплати я купив собі інструмент, а згодом зібрав невеликий комплектувальний сетап — міністудію прямо "на хаті", де ми дислокуємося.
У вільні хвилини, коли є можливість перепочити після виконання завдань, я сідаю за інструмент, підключаю навушники й працюю над новими треками.
Це мій спосіб перезавантаження. — Чим саме ти займаєшся у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді? — Я не штурмовик, моє завдання — забезпечення життєдіяльності підрозділів та виконання спеціальних задач у складі бригади.
Армія — це величезний організм, де важлива кожна ланка.
Мої цивільні навички — системність, графічний дизайн, розуміння комунікації — тут виявилися дуже доречними.
У 5 ОШБр дуже цінують людей, які вміють брати на себе відповідальність, мислити нестандартно й організовувати процеси. — Що для тебе означає перемога і за що ти воюєш у складі 5 ОШБр? — Я воюю за те, щоб ми мали право жити у своїй країні, творити власну культуру й розмовляти власною мовою.
Музика — це частина нашої ідентичності.
Гітара чекає на базі, але кожен день нашої служби наближає день, коли ми знову вийдемо на велику сцену у вільній Україні. Матеріал підготовлено в межах національного проєкту "Ода стійкості".
За підтримки Українського культурного фонду.