Бізнес після окупації: як ветеран перезапустив пасіку і відкрив виробництво вуликів

Починав з десяти подарованих батьком вуликів, за чотири роки збільшив пасіку до 120 бджолосімей, а після окупації Луганщини втратив майже все.
Зараз родина ветерана знову розвиває пасіку, виробляє пінополіуретанові вулики, керує командою працівників і вже залучила понад десять грантів на відновлення бізнесу. ЕП розповідає, чому після другої спроби підприємець вирішив більше не покладатися лише на мед, як змінилася економіка пасіки і чому він не хоче, щоб продукцію купували лише через ветеранський статус. Від редакції.
Малий бізнес – важлива частина нової економіки.
Його представники не мають доступу до великих грошей, але прагнуть реалізуватися попри труднощі.ЕП поділяє цінності, якими керуються ветерани-підприємці: відповідальність, стійкість, бажання творити зміни.
Тому редакція розповідає історії про людей, які перетворили свій бойовий досвід на справу, що допомагає іншим і зміцнює країну.
Це історії про тих, хто продовжує служити Україні, тільки вже в бізнесі.Від фронту до пасіки Коли у 2017 році Дмитро Рясний повернувся зі служби в полку "Азов", то постало питання, чим займатися.
До війни він працював у торгівлі, але після демобілізації вирішив повернутися до справи, яку знав з дитинства.
Бджільництвом займалися його дідусь і батько, тож досвід роботи на пасіці для родини Рясних не новий. Початкові інвестиції були мінімальними.
Батько подарував йому десять вуликів, ще кілька Дмитро з дружиною придбали самостійно.
Так у 2018 році з"явилася невелика пасіка, яка згодом перетворилася на сімейний бізнес.
"Батько сказав: спробуй, якщо сподобається – будеш розвивати далі", – згадує Дмитро. До початку великої війни господарство в Новоайдарському районі Луганської області налічувало близько 120 бджолосімей.
Родина поступово вкладала зароблені кошти в розвиток: купувала обладнання, облаштовувала виробничі приміщення і почала залучати перші гранти для модернізації пасіки. Дмитро та Ганна Рясні У 2022 році розвиток бізнесу зупинився.
Пасіка, обладнання та все майно залишилися на окупованій території, а сам Дмитро вдруге долучився до війська.
"Фактично все, що ми будували кілька років, залишилося там", – каже він. Після повернення до цивільного життя наприкінці 2023 року родина вирішила відновлювати справу на Дніпропетровщині.
Дмитро разом з дружиною Ганною придбали занедбану садибу в одному із сіл області.
За його словами, перший рік пішов не на розвиток виробництва, а на облаштування території. Читайте також Полуниця після фронту: як ветеранський бізнес виріс у 56 разів "Коли ми купили садибу, дерева росли по всьому подвір"ю.
Перший рік пішов лише на те, щоб усе розчистити і привести до ладу", – згадує підприємець. Подружжя спочатку відновило пасіку, а потім почало облаштовувати виробничі приміщення.
На новому місці бізнес отримав друге життя не лише як виробник меду, а і як підприємство, що виготовляє обладнання для бджільництва. Ще одне виробництво Після переїзду на Дніпропетровщину Рясні зрозуміли, що відновлення пасіки недостатньо.
До великої війни бізнес майже повністю залежав від медозбору.
Хороший сезон означав стабільний дохід, поганий – втрати, які неможливо компенсувати.
Цього разу родина вирішила змінити модель бізнесу. "Ми хотіли відійти від сезонності.
Якщо є тільки мед, то ти залежиш від погоди.
Хотілося мати ще один напрямок, який працює весь рік", – каже підприємець. Так поруч з пасікою з"явилося виробництво пінополіуретанових вуликів.
Ідея народилася з власної потреби.
Відновлюючи пасіку, родина зрозуміла, що доведеться купувати десятки нових вуликів.
Вони були дорогі, тому Дмитро вирішив розібратися, як їх роблять.
Перші вулики виготовляли для себе. Пінополіуретанові вулики "Династії Рясних" Через кілька сезонів підприємці запропонували вироби іншим бджолярам.
"Не можна продавати те, чого не перевірив сам", – пояснює він.
Зараз це окремий бізнес.
У майстерні площею 116 кв.
м виготовляють пінополіуретанові корпуси, які, за словами Дмитра, краще утримують тепло взимку, не перегріваються влітку і значно легші за дерев"яні аналоги (2,3 кг проти понад 8 кг у дерев"яних). Читайте також Людина-оркестр: як ветеран побудував виробництво енергетиків Виробництво працює весь рік.
Приміщення утеплили і встановили систему опалення, адже без стабільної температури зробити якісний виріб неможливо.
Паралельно родина розвиває пасіку.
Зараз вона налічує 200 бджолосімей.
Виробляють мед, крем-мед, квітковий пилок, мед з горіхами, подарункові набори. Мед виробництва "Династії Рясних" Ціни залежать від продукції та фасування: 100 г меду з горіхами коштують 150-175 грн залежно від наповнення, 250 г соняшникового меду – 80 грн, травневого – 110 грн.
Це дозволяє працювати не лише з покупцями, які замовляють мед для щоденного споживання, а й з клієнтами, які шукають подарункову продукцію. За словами Дмитра, найбільше замовлень приносить TikTok.
Короткі відео про життя пасіки та виробництво вуликів набирають десятки тисяч переглядів. Водночас чимало покупців знаходять родину зовсім іншим шляхом.
"Нам досі пишуть люди, які купували мед ще в Сіверськодонецьку або Лисичанську.
Після початку війни вони переїхали в інші області чи за кордон, знайшли нас у соцмережах і знову замовляють продукцію", – розповідає ветеран. Хто в команді Першим бізнес-партнером Дмитра Рясного стала його дружина Ганна.
Вона долучилася до пасіки у 2018 році, коли родина лише починала розвивати господарство на Луганщині, і після релокації підтримала ідею відновлення бізнесу. "Команда – це моя дружина.
Вона зі мною ще з тих часів, коли ми тільки починали.
Потім ми все втратили, але вона знову підтримала цю ідею", – каже Дмитро. Подружжя Рясних на власній пасіці Після запуску виробництва пінополіуретанових вуликів Дмитро розширив штат.
Зараз у команді п"ятеро найманих працівників, ще двох залучають навесні, коли пасіку готують до медозбору.
Їх функції відрізняються: одні доглядають територію пасіки, інші готують рамки, натягують дріт, встановлюють вощину. У сприятливий рік одна бджолина сім"я може дати 60-65 кг меду, у невдалий рік урожайність скорочується до 25 кг.
Ця непередбачуваність стала однією з причин, чому родина вирішила розвивати додатковий напрямок бізнесу.
Виробництво пінополіуретанових вуликів дозволило забезпечити людей постійною роботою. "Раніше робота була переважно сезонною.
Зараз, коли почали виготовляти вулики для себе і на продаж, люди працюють майже весь рік", – пояснює підприємець. Читайте також Поранення, гранти і джерки: історія ветеранського бренду Jerkon Більшість адміністративних процесів родина веде самостійно.
Ганна відповідає за сторінки підприємства в соціальних мережах.
Дмитро веде TikTok, який став головним каналом залучення нових клієнтів.
Раніше підприємство навіть намагалося працювати з SMM-фахівцем, однак від співпраці відмовилося. "Мені потрібно було не просто вести соцмережі, а щоб вони продавали.
Тому зараз дружина займається інстаграмом, а я веду TikTok", – пояснює підприємець. Через велику кількість грантів і роботу з найманими працівниками бухгалтерію довелося віддати на аутсорс.
"У нас гранти, облік, наймані працівники – усе це потрібно правильно оформляти", – розповідає Дмитро.
Нових людей він найматиме тоді, коли цього вимагатимуть попит і розширення виробництва. Економіка бізнесу За вісім років сімейний бізнес Дмитра Рясного двічі довелося будувати майже з нуля.
Якщо спершу головним викликом був пошук клієнтів, то після релокації на Дніпропетровщину – пошук коштів на відновлення виробництва.
Зараз підприємство поєднує два напрями, які потребують постійних інвестицій. "Ми постійно реінвестуємо.
Я навіть не можу сказати, який у нас чистий прибуток.
Купуємо обладнання, збільшуємо пасіку, ремонтуємо приміщення, розширюємо виробництво.
Усе зароблене повертається в бізнес", – каже Дмитро. Ще до великої війни родина поступово збільшувала господарство за власні кошти.
У перший сезон пасіка налічувала близько 30 бджолосімей.
Тоді вдалося відкачати 600 кг меду.
До 2022 року господарство виросло до 120 бджолосімей.
Після втрати пасіки на Луганщині підприємцям довелося повторити цей шлях. Після релокації гранти стали одним з головних інструментів відновлення.
Завдяки гранту "Жити назустріч" на 500 тис.
грн родина облаштувала цех фасування меду, підготувала виробництво за вимогами НАССР та закупила обладнання. Автоматична фасувально-пакувальна машина на виробництві Рясних Наступним етапом стала участь у програмі "Рестарт" від IREX та EasyBusiness.
Підприємство отримало 10 тис.
дол., які спрямувало на модернізацію виробництва.
Ще 2,5 тис.
дол.
надав Helvetas.
Ці кошти також використали для розвитку виробництва та закупівлі обладнання.
За словами Дмитра, сума не покрила всі витрати, але дозволила швидше реалізувати заплановані проєкти. Перший грант на 1 тис.
дол.
від Ради жінок-фермерок, отриманий до великої війни, родина витратила на професійну медогонку.
Проєкт Remarket за підтримки Caritas дозволив облаштувати системи опалення, вентиляції та резервного живлення.
Це було важливо, адже без опалення виробляти вулики взимку не вийшло б. Читайте також Протезування на батареях.
Як ветеранський бізнес будує ринок резервного живлення Найбільшу підтримку, 1,5 млн грн, бізнес отримав у 2026 році від Українського ветеранського фонду за програмою "Варто: чотири роки підтримки".
Проєкт передбачає розширення пасіки, виготовлення вуликів, купівлю автоматичної лінії для первинної переробки меду, запуск виробництва монофлорного меду та створення двох робочих місць для ветеранів і внутрішньо переміщених осіб. Ганна Рясна з продукцією від "Династії Рясних" Одним з найдорожчих напрямів залишається виробництво вуликів.
Наразі підприємство використовує шість виробничих форм, однак планує збільшити їх кількість.
Утім, зростання вартості сировини ускладнює масштабування. За словами Дмитра, більшість компонентів для виготовлення пінополіуретану імпортують, тому їх ціна залежить від валютного курсу.
Лише за останній час окремі компоненти подорожчали приблизно на 25 грн за кілограм, через що підприємство працює переважно за попередніми замовленнями. Читайте також "Не хочу бути спонсором їхнього свята": як ветеран побудував бізнес крафтових соусів без супермаркетів Якщо кілька років тому різниця між дерев"яними та пінополіуретановими конструкціями була незначною, то зараз комплект підприємства коштує 2,8 тис.
грн, а дерев"яний аналог – 2,3 тис.
грн.
Проте попит на сучасні вулики зростає. Попри залучення грантів, Дмитро прагне спиратися на власні сили.
"Грант – це не бізнес.
Це можливість швидше реалізувати заплановане.
Якби грантів не було, ми б усе одно розвивалися, але значно повільніше", – пояснює Дмитро. Ринок після війни Хоча пасіку вдалося відновити, Дмитро каже, що працювати на ринку стало значно складніше, ніж до 2022 року.
Війна змінила не лише географію українського бджільництва, а й правила ведення бізнесу.
Частина найбільших пасік країни залишилася на тимчасово окупованих територіях або в зоні боїв.
Багато пасічників були змушені евакуюватися, скоротити виробництво або закритися. Водночас релокація бізнесів дала поштовх появі нових виробників у центральних та західних регіонах, тож конкуренція посилилася.
За словами Дмитра, кілька років тому виробників пінополіуретанових вуликів можна було порахувати на пальцях однієї руки.
Зараз їх більше, тому конкурувати доводиться не лише якістю, а й швидкістю виконання замовлень, сервісом та присутністю в соцмережах. Родина майже не витрачається на класичну рекламу.
"Найкраща реклама – коли людина спробувала продукт і радить його іншим.
Ми це бачимо", – говорить підприємець.
Утім, викликом для підприємства залишається не лише конкуренція. За словами Дмитра, українці споживають мед переважно восени та взимку, тому родина виробляє крем-мед, подарункові набори та мед з горіхами.
Такі продукти дозволяють продавати мед протягом усього року, а не лише в періоди застуд. Конкурувати якістю Наступний крок – масштабування.
Підприємство планує збільшити кількість виробничих форм для виготовлення вуликів з шести до 18-ти, що дозволить скоротити терміни виконання замовлень.
Утім, обсяги – не головне. "Хочеться побудувати систему, яка працюватиме незалежно від обставин.
Усе можна втратити за день, тож головне – стійкість бізнесу", – переконаний Дмитро. Підприємець не хоче, щоб покупці обирали його продукцію лише тому, що це ветеранський бізнес.
"Людина має купувати наш продукт не тому, що ми ветерани, а тому, що він якісний.
Якщо товар хороший, клієнт звернеться ще раз.
Якщо ні – не допоможуть ні гранти, ні будь-які статуси", – стверджує він. За його словами, саме це є головним принципом "Династії Рясних": конкурувати не історією підприємства чи статусом його засновника, а якістю продукції.