Карго-гармонізація по-мінфінівськи

Черговий "євроінтеграційний" законопроєкт від Мінфіну загрожує збільшенням корупційних можливостей податківців через поширення критерію "ділова мета" на внутрішні операції та запровадження дискреційних норм із законодавства ЄС.
Проблема – у бажанні гармонізувати такі норми без попереднього усталення принципів ЄС та конфлікті інтересів Мінфіну щодо дискреції в податковій системі. Не встигли вщухнути пристрасті навколо спроби Мінфіну та МВФ обрізати спрощену систему до 1 млн грн (утім, ця історія ще не закінчена), як Мінфін вийшов з новою ініціативою.
Цього разу – щоб зробити загальну систему ще більш дискреційною в дусі Національної стратегії доходів (НСД), прикриваючись євроінтеграцією, тобто додати податківцям корупційних можливостей. У поєднанні з передбаченим НСД розширенням їх повноважень, особливо в частині позасудового арешту активів підприємств, ці зміни озолотять корумповану частину податківців і поховають мрію про цивілізовані відносини платників податків та держави, а також економічні перспективи України.
Чим сильніший корупційний інтерес, тим важче його подолати і прибрати його бенефіціарів. Перш за все, законопроєкт повертає скасований десять років тому критерій "зв"язку витрат з господарською діяльністю".
Він робив і без того дискреційне за визначенням оподаткування прибутку підприємств кошмаром для платника і постійним джерелом "живої копійки" для інспекторів.
Вони на власний розсуд визначали, чи потрібні відповідні витрати для того чи іншого бізнесу. Мінфін пропонує замість нього дозволити інспектору визначати, мала операція "ділову мету" чи була проведена для мінімізації податкової бази.
Це поняття, введене при великому опорі бізнесу в контроль транскордонних операцій у рамках "анти-BEPS", пропонується поширити і на внутрішні операції.
Поки що це стосуватиметься тільки операцій з пов"язаними особами, але тренд очевидний. Здавалося б, усе правильно – щоб менше "гралися" з прибутком.
Проте на ділі "здоровий глузд" в адмініструванні класичного податку на прибуток працює тільки в найрозвиненіших країнах і то вельми незграбно.
Звичайно, там менше проблем з корумпованими податківцями, а істину встановлює неупереджений і шанований суд.
Це займає купу часу і грошей, зате створює прецеденти на майбутнє. У результаті, навіть якщо податкова не корумпується, то податкове право заплутується, зростають непродуктивні витрати на адвокатів і консультантів.
Вони ("велика четвірка") чинять запеклий опір спробам прибрати дискрецію, наприклад, шляхом переходу до податку на виведений капітал (ПнВК), який на останніх президентських виборах обіцяли всі кандидати, включаючи переможця. Однак поки що його в Україні ввели тільки в режимі "Дія сіті", а Мінфін навмисно обставив його такими штучними і нікому не потрібними адміністративними вимогами, що навіть там не всі наважилися скористатися можливістю. Також вводиться поняття "податкове зловживання", засноване на GAAR – "загальних правилах боротьби з ухиленням від сплати податків".
Ідеологія приблизно та сама: якщо головною метою операції або ланцюжка операцій інспектор визнає ухилення від сплати податків, то організатори такої діяльності несуть відповідальність.
До речі, інспектор за можливу помилку, як і раніше, – ні. Теж начебто правильно: організація схем мінімізації з використанням псевдо-ФОП або "податкових гаваней" в офшорах – десь у "сірій" зоні, відповідальність за це чітко не прописана.
Та й законодавство ЄС вимагає введення GAAR (на відміну від доморощеної "ділової мети"), так що навряд чи вдасться його уникнути. Однак у наших умовах GAAR може приносити користь, тільки якщо доповнити його положенням, що в кожному випадку наявність або відсутність схеми мінімізації визначається на основі чітких критеріїв, спеціально з цього приводу розроблених в інклюзивній процедурі за участю всіх стейкхолдерів і незалежних експертів. Як, наприклад, зараз визначаються критерії СМКОР.
Саме така процедура дозволила значною мірою нейтралізувати згубну дію блокування накладних. Проте до неї перейшли тільки після того, як кулуарні розробки та авторитарні рішення Мінфіну восени 2022 року призвели до катастрофи, зробивши СМКОР головною перешкодою для бізнесу, навіть гіршою, ніж велика війна.
Якщо вчитися на своїх помилках, то в GAAR потрібно закладати подібний механізм.
Однак у законопроєкті це правило – норма прямої дії, тобто інструмент "доїння бізнесу". Вводити такі "європейські" дискреційні норми можна – і то в мінімальному розмірі та обережно – тільки після того, як Україна гармонізує європейські принципи: презумпцію невинуватості, верховенство права, пріоритет прав людини. Поки що корпоративна культура українських податкових органів протилежна: вони виходять з презумпції вини платника, особливо бізнесу.
Він сприймається як ворожа суспільству небезпечна стихія, яку вони покликані приборкувати на користь держави, причому далеко не завжди залишаючись у рамках закону. Ще б пак, адже вони роблять "государеву справу", "мобілізують податки" з усіляких бариг, які тільки й норовлять ухилитися.
На це накладається масова корупція: від "доїння" малого бізнесу до "кришування" "конверт-центрів".
Риторичне питання: чи можна давати такій організації додаткові дискреційні інструменти? Однак саме на це спрямована вся діяльність Мінфіну – як у рамках НСД, так і поза нею. Навіть залишаючи осторонь припущення про можливі неформальні корупційні причини таких підходів, Мінфін має інституційний інтерес у збільшенні дискреції та беззаконня в податковій сфері.
Адже головне завдання цього міністерства в будь-якій країні – виконання бюджету.
Це вимагає планування доходів і якщо план з якихось причин не виконується, то в Мінфіну виникають великі проблеми. Читайте також Вищі податки для ФОПів та перетворення митників на слідчих.
Як держава планує зібрати більше доходів у наступні шість років? Тут виникає роздоріжжя: у країнах з усталеним верховенством права і народовладдям, які нам наводять як приклад іноземні радники, права платника податків святі, як і інші громадянські права.
Це одна з основоположних цінностей західної цивілізації, втіленням якої став ЄС: "немає податків без представництва". Відповідно до принципу верховенства права, платник податків зобов"язаний дотримуватися закону, а не вносити визначену кимось суму до бюджету, бо державі "стільки потрібно".
Це незручно для Мінфіну, адже в разі прорахунків у бюджетному прогнозі або зміни обставин надходження можуть знижуватися.
Тоді виникає проблема з фінансуванням витрат.
Потрібно або секвеструвати бюджет, або робити запозичення.
У цивілізованих країнах чинять саме так. Зате в нас у найгірших традиціях російської імперії діє відкинутий ще англійською революцією 17 ст.
принцип конфіскаційного оподаткування: надходження прагнуть підігнати під витрати.
Для цього податкова має план з надходжень, сором"язливо названий індикативним, але який є головним критерієм роботи податківців. Щоб його можна було виконувати, потрібна "дубинка" для вибивання податків з платників.
Мінфін та депутати охоче наділяють податківців дискрецією, щоб завжди можна було прийти, оштрафувати і донарахувати нібито недоплачене. Коли Азаров у 1996 році перезавантажив податкову, донарахування і штрафи опинилися в такій пошані, що за ними теж встановили план і вони стали джерелом бонусів для податківців.
Це вже давно не так, але слід у корпоративній культурі залишився: ДПС походить від азаровської ДПІ.
Роздуті завдяки дискреції кошти поповнюють бюджет і дають "живу копійку" корумпованим податківцям. У таких умовах Мінфін зацікавлений у зростанні надходжень за будь-яку ціну і підтриманні конфіскаційного оподаткування шляхом встановлення планів з "мобілізації податків", збереження і примноження дискреції податківців, наділення їх драконівськими повноваженнями на шкоду правам платників податків. Щоб це змінити, необхідно на етапі підготовки законопроєктів поставити заслони спробам розширення дискреції та повноважень податківців.
Неприпустимо, щоб вони брали участь у розробці правил, які їм належить контролювати і виконувати.
У нас із часів Азарова податкова сама пише законопроєкти для себе. На законодавчому рівні потрібно провести глибоку податкову реформу, що усуває головні дискреційні норми.
Передусім – спростити і впорядкувати адміністрування ПДВ, замінити податок на прибуток на ПнВК, радикально знизити навантаження на зарплати завдяки податкам на нерухомість і землю, детінізації, скороченню неефективних державних витрат і пенсійній реформі.
На адміністративному рівні – перезавантажити ДПС на тих же принципах, що БЕБ та ДМС. Це складніше, ніж бездумно переписати вподобані євросоюзівські норми.
Однак Революція гідності була не про карго-гармонізацію з ЄС, а про європейські принципи, схожі на англійську Славну революцію.
Завдяки їй затверджені права власності з передбачуваними і помірними податками стали інституційними передумовами промислової революції, яка піднесла і збагатила Англію, а її суперницю Іспанію, де цими принципами нехтували, відсунула на задвірки. Україні потрібно зробити правильний вибір.