Прибуток НБУ — не бюджетна скарбничка

Традиційно восени, разом із формуванням державного бюджету, в Україні розгортається звична кампанія: пошук швидких грошей на рахунках Національного банку.
Проєкт бюджету на 2027 рік знову спровокував такі розмови.
Передбачене зниження планових перерахувань від НБУ до 49 млрд грн викликало передбачуваний шквал критики, адже прибуток за 2025 рік, який Рада НБУ затвердила у квітні 2026-го, становив 146,1 млрд грн.
Опоненти поспішають охрестити виплати за депозитними сертифікатами "втраченими доходами держави". Ця полеміка — індикатор інституційної зрілості нашої країни.
У розвинених державах політики можуть вести безкомпромісні війни щодо міграції, податкових ставок чи видатків, але незалежність центробанку і недоторканність його балансу залишаються суворим табу.
Порушити його означає знищити довіру ринків.
А сприйняття монетарного регулятора як зручного інструменту для покриття дефіциту свідчить про глибоке нерозуміння базових економічних процесів. Прибуток центробанку — не стабільна рента, а тимчасовий наслідок жорсткої боротьби за збереження купівельної спроможності гривні. Ілюзія надприбутків: звідки насправді беруться цифри Щоб припинити маніпуляції, варто чесно подивитися, звідки береться ліквідність у вітчизняній банківській системі.
Нинішнє наповнення держбюджету — здебільшого результат не стрімкого відновлення економіки, а критично важливої зовнішньої підтримки.
Це явище воєнного часу суттєво спотворює макроекономічну статистику і створює міраж "безмежного ресурсу". Читайте також Три роки гнучкого курсу в Україні Основна частина фінансування від партнерів (США, ЄС, МВФ, Світового банку, урядів інших держав) надходить в іноземній валюті.
Щоб покрити гривневі видатки, уряд регулярно конвертує її.
При цьому донори суворо обмежують цільове використання цих коштів, переважно гуманітарними та соціальними напрямами.
У результаті такого постійного обміну на внутрішній ринок виплескується колосальний обсяг грошової маси, не згенерований реальним сектором чи виробництвом товарів. Якби цей грошовий навіс просто опинився на ринку без контролю, країну накрила б хвиля руйнівної інфляції та девальвації.
Задля порятунку ситуації Нацбанк застосовує механізм стерилізації: зв"язує надлишок грошей за допомогою депозитних сертифікатів і валютних інтервенцій.
Витрати на ці операції — не "бонус" для банківського сектору.
Це об"єктивна ринкова ціна, яку регулятор платить за приборкання інфляційного цунамі.
Тому зменшення планових відрахувань до бюджету-2027 — лише математичний наслідок зміни макроекономічних умов і об"єктивної потреби формувати резерви НБУ для гарантування фінансової стійкості. Прогноз проти факту: чому прибуток НБУ — залишкова величина У дискусіях про відрахування до бюджету часто ігнорують ключовий принцип: фінансовий результат центробанку — завжди залишкова величина.
Національний банк може перерахувати до бюджету рівно стільки, скільки залишиться після виконання його прямої конституційної функції — захисту цінової та фінансової стабільності. Тут і з"являється спокуса політичних маніпуляцій: мовляв, якби Нацбанк тримав нижчу облікову ставку, витрати на стерилізацію були б меншими, а перерахування до бюджету — більшими.
Це небезпечна і хибна логіка.
Вартість грошей в економіці не може і не повинна штучно підганятися під оптимізацію витрат самого регулятора.
Зниження ставки без належних макроекономічних підстав обернеться тим, що уявна економія кількох мільярдів для балансу НБУ виллється в колосальні втрати для всього суспільства через неконтрольоване зростання цін і падіння курсу. Саме тому в законодавстві закладено чіткий інституційний бар"єр: цифра в проєкті держбюджету — лише прогнозний орієнтир, розрахований на основі очікуваних макроекономічних параметрів.
Центробанк не може і не має права брати на себе завищені фіскальні зобов"язання, які обмежували б його здатність реагувати на кризи. Понад те, історична статистика красномовно доводить штучність нинішньої паніки.
За останнє десятиліття фактичні суми, які Нацбанк перераховував до бюджету, регулярно і суттєво перевищували прогнози.
Наприклад, у проєкті бюджету на 2023 рік відрахування прогнозували на рівні 19,3 млрд грн, а фактично держава отримала майже 71,9 млрд грн.
На 2025 рік прогнозували 34,3 млрд грн, а фактично перерахували понад 84,1 млрд грн. Але ключове інше.
Згідно із Законом "Про Національний банк України", після підтвердження міжнародним аудитом і формування потрібних резервів весь розподілений залишок прибутку до останньої копійки безальтернативно спрямовується до державного бюджету.
Регулятор не накопичує ці надлишки на власних рахунках для "збагачення".
Тож політичні баталії довкола "заниженого прогнозу" позбавлені економічного сенсу: держава в будь-якому разі отримає весь згенерований ресурс. Європейська реальність: збитки як плата за низьку інфляцію Безпідставність претензій до НБУ стає ще очевиднішою, якщо подивитися на фінансові звіти європейських центробанків за 2025 рік.
Для провідних регуляторів світу робота зі збитками стала новою нормою.
Логіка тут універсальна: жорстке приборкання цін вимагає високих процентних ставок, а отже, центробанки змушені платити комерційним банкам значні суми за утримання ліквідності. Результати говорять самі за себе: Бундесбанк (Німеччина) зафіксував безпрецедентний мінус — 27,78 млрд євро. Національний банк Польщі втратив 35,74 млрд злотих (понад 8,3 млрд євро). Національний банк Австрії закрив рік зі збитком у 5,2 млрд євро. Європейський центральний банк також відзвітував про збиток — 1,25 млрд євро. Прибутки змогли показати лише ті установи, які компенсували витрати позитивними курсовими різницями чи завдяки специфіці активів, як-от Нацбанк Данії чи Банк Франції.
Але загальна світова парадигма незмінна: захист економіки та доходів громадян коштує центробанкам дорого. Інституційний імунітет: чому за кордоном не тиснуть на регуляторів Справжня міцність державних інститутів вимірюється саме реакцією політиків на такі балансові втрати. Німеччина та Австрія.
Політичне життя в цих країнах напружене, урядові коаліції регулярно стикаються з бюджетними дефіцитами.
Проте жодній політичній силі не спадає на думку вимагати латати бюджетні діри коштом Бундесбанку чи Нацбанку Австрії.
Збитки центробанків сприймають як невідворотний наслідок монетарної політики, а спроби тиснути на керівництво регулятора вважають загрозою національній економічній безпеці. Чехія: принциповість понад усе.
Режим інфляційного таргетування діє тут з 1998 року.
Успішне утримання інфляції поблизу 2% коштувало Чеському нацбанку колосальних втрат: історичний мінус сягнув 400 млрд крон, а у 2025 році додався збиток у 72,9 млрд крон (близько 2,9 млрд євро).
Попри надзвичайно фрагментований парламент, жоден політик не дорікає центробанку "збагаченням" комерційних банків.
Регулятор чесно попередив, що дивідендів не буде багато років, і чеське суспільство прийняло ці правила гри. Швеція: підтримка замість вилучення.
Шведський Ріксбанк, який таргетує інфляцію вже 33 роки, через високі ставки втратив значну частину власного капіталу: той упав нижче законодавчого мінімуму.
Замість вимагати від банку грошей, парламент Швеції, який теж не відрізняється ідеологічною монолітністю, ухвалив історичне рішення: виділив центробанку 25 млрд крон прямої докапіталізації з бюджету.
Держава просто підставила плече інституції, яка врятувала національну валюту. Справжня ціна політики: те, що не вимірюється прибутком Справжня цінність політики центрального банку ніколи не вимірюється його бухгалтерським фінансовим результатом.
Оцінювати регулятора за прибутком — фундаментальна помилка, яка зводить державну стратегію до рівня касового обліку. Ціна і результати нашої роботи — в зовсім інших, незрівнянно важливіших речах: Стійка і безперебійна банківська система.
У країні, де щодня руйнується інфраструктура, фінансова система жодного дня не зупиняла платежів і забезпечує безперервну роботу економіки та першочергові потреби оборони. Надійна гривня.
Керованість валютного курсу захищає зарплати, виплати військовим і заощадження від безконтрольного знецінення. Довіра.
Це найдорожчий і водночас найкрихкіший капітал України сьогодні.
Світ дивиться на нас із захопленням завдяки неймовірній мужності та героїзму наших воїнів на фронті.
Але не менш важливо й те, що партнери бачать у тилу.
Сьогодні, коли увага світу розмивається, а війна втомлює і вимагає колосальних фінансових вливань, а від України — щодня найдорожчого, людських життів, саме дієздатний, дисциплінований тил і надійна банківська система дають союзникам аргумент і далі масштабно підтримувати Україну.
Довіра до фінансової спроможності держави дає змогу залучати мільярди міжнародної допомоги до бюджету і дає бізнесу точку опори. Стратегія комунікації: як уникнути пастки популізму Жоден центробанк фізично не здатен водночас приборкувати інфляцію і бути бездонним джерелом покриття урядових видатків.
Головний внесок НБУ в добробут держави — не разові платежі до бюджету, а збережена макроекономічна керованість. Коли звичні інструменти впливу на економіку працюють зі збоями через виклики війни, найбільший ризик для центробанку — втратити стратегічні орієнтири і перейти до рефлекторних спроб задовольнити миттєвий політичний шум. Поступливість у цьому питанні матиме фатальні наслідки.
Саме тому ефективна політика сьогодні спирається насамперед на жорстке управління очікуваннями.
Довіру формує не готовність до компромісів із макроекономікою, а бездоганна прозорість і дисципліна.
Завчасне оголошення монетарних намірів (forward guidance) і суворе дотримання "тижня мовчання" (quiet period) перед рішеннями щодо ставки створюють надійний бар"єр від маніпуляцій.
У цій конфігурації Рада НБУ відіграє роль довгострокового інституційного якоря, а Правління ухвалює оперативні, іноді непопулярні, але критично необхідні для виживання системи рішення.