Бюрократичний хаос

Український підприємець у 2026 році – це не лише роботодавець, платник податків та волонтер, а ще й вимушений математик-еквілібрист.
В умовах, коли економіка намагається тримати удар – бізнес опинився у пастці бюрократичної невизначеності.
Підприємці розраховують на працівників, а держава на формули.
Ця ситуація виникла з "кількістю" середніх зарплат в Україні. Залежно від того, яке відомство розробляло постанову, ваша "середня" зарплата буде різною.
І це не просто статистика – це реальні штрафи, переплати та ризик втратити критичних працівників через неможливість їх забронювати. Один Кабмін – різні "мови" Найбільший парадокс у тому, що автором усіх ключових правил є Кабінет міністрів, але готували їх різні міністерства, які, схоже, не користуються спільним калькулятором. Мінекономіки опікується постановою №100 (розрахунок відпускних та компенсацій) та постановою №76 (щодо бронювання військовозобов"язаних на період мобілізації та на воєнний час). Мінсоцполітики відповідає за постанову №268 (обчислення середньомісячної зарплати для розрахунку внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю). Читайте також Чому бізнесам доводиться вирощувати спеціалістів Держстат та Пенсійний фонд мають власні методики для звітності.
Тому ми бачимо розміри середніх зарплат від них 28 тис.
грн і 21 тис.
грн відповідно.
Але чиновники чомусь завжди для публічних звітів беруть дані від Держстату, а не реальні від Пенсійного фонду, бо це краще виглядає. У результаті бізнес має звітувати перед державою 5-тю різними мовами одночасно. Мінімальна заробітна плата зросла, проблеми – теж З 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата в Україні зросла до 8 647 грн.
Це потягнуло за собою ланцюгову реакцію, яка робить виживання малого та середнього бізнесу (МСБ) ще проблематичним і дорожчим.
Чому? Причина перша – бронювання.
Щоб забронювати працівника, підприємство має платити йому не менше 2,5 мінімальних зарплат.
У 2026 році це 21,6 тис.
грн. В чому проблема? Для багатьох підприємств у регіонах або в галузях з низькою маржинальністю (текстиль, сільське господарство, сервіс) реальна середня зарплата ледь сягає 15-16 тис.
грн.
Щоб врятувати команду від мобілізації, бізнес змушений штучно дотягувати зарплати, вимиваючи обігові кошти та не інвестувати в розвиток свого бізнесу. Поки Кабмін малює формулу "2,5 мінімалки", реальний ринок праці диктує зовсім інші умови.
За даними Державної служби зайнятості, середня зарплата у вакансіях ледь сягає 15,5 тис.
грн.
Влада фактично каже бізнесу: "Хочеш зберегти працівника? Сплачуй податки з віртуальної суми, якої не існує у твоїй галузі". Причина друга – "математичне пекло відпускних".
Це "свята святих" бухгалтерії.
Методика Мінекономіки вимагає постійно вираховувати середню за 2 або 12 місяців, "вичищаючи" премії, лікарняні та виплати, що не входять у розрахунок.
Із зростанням мінімальної заробітної плати до 8 647 грн будь-яка помилка в цьому алгоритмі веде до штрафу, розмір якого тепер теж зріс, оскільки він прив"язаний до нової мінімальної заробітної плати. Читайте також Економіка критичності: бронювання працівників стало конкурентною перевагою Третя – штрафний квест. Мінсоцполітики через постанову уряду визначає як бізнес повинен виконувати квоту у 4% на працевлаштування осіб з інвалідністю.
Там також свій алгоритм розрахунку середньої заробітної плати.
Але як завжди з’явився ще один квест для бухгалтерів – це розрахунок чисельності працівників для виконання нормативу квоти в 4%. Розрахунок ведеться від "середньооблікової чисельності".
До неї включають навіть мобілізованих, за якими зберігається місце, але яким не платять зарплату.
Це роздуває базу для штрафу.
Якщо квоту не виконано, штраф знову рахується від "середньої зарплати", але вже за іншою формулою. Як це працює в ЄС: Досвід Польщі та Німеччини У країнах Євросоюзу діє принцип FTE (Full-Time Equivalent).
Логіка проста: загальний фонд зарплати розділяється на кількість фактично відпрацьованого часу. Цей показник єдиний для всіх: для податкової, для пенсійних фондів і для статистики Eurostat.
Жодних паралельних всесвітів від різних міністерств – система прозора і передбачувана. Що потрібно змінити? Створити єдине джерело даних: визнати дані реєстру ПФУ легітимним показником середньої зарплати для всіх в Україні, тому що це найбільш реальні дані. Синхронізувати відомства: Мінекономіки та Мінсоцполітики мають привести свої постанови до спільного знаменника в розумінні термінів визначення середньої зарплати і обчислення кількості працівників.
Бюрократія під час війни – це не просто незручність, це податок на виживання.
Кожна година, витрачена бізнесом на розшифровку суперечливих постанов, – це година, забрана у розвитку економіки, яка фінансує оборону країни. Читайте також Як виправити диспропорції на ринку праці? Критерій бронювання у 2,5 мінімалки має враховувати реалії регіонів і галузь виробництва, а не бути "середньою температурою по палаті". І останнє.
Проєкт Трудового кодексу, зокрема ст.
157 передбачає встановлення мінімальної заробітної плати у відсотках від середньої зарплати за видами економічної діяльності в середньому по економіці.
А це значить, що нам потрібно визначитись з якого джерела буде визначатись ця середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності і в середньому по економіці.