Реквієм за золотою лихоманкою

Куди піти працювати, щоб швидко заробити? Питання вічне, а відповіді різні.
Кожна епоха створює свої "золоті лихоманки", де акумулюються капітали.
Такими індустріями були фінтех у Британії та Сінгапурі, мікроелектроніка в Південній Кореї, фарма в Ізраїлі.
Вони породили новий середній клас у своїх країнах. Протягом десятиліття IT-індустрія виконувала цю роль для України.
З 2012 по 2022 рік галузь працювала як надпотужний соціальний ліфт.
Експрес-курс – і вже перша робота з доходом у валюті; рік-два практики – і посада мідла; три-чотири роки – і титул сеньйора, добрі гроші і ще кращі перспективи. Це був своєрідний суспільний контракт між галуззю, ринком та державою, але в 2025 році цей контракт не працює.
Не тому, що ІТ-сектор помер.
Ринок залишився, але став жорсткішим, дорослішим, вимогливішим.
Він більше не впускає туристів, які забігли сюди за швидким заробітком після курсу "Тестувальник за два тижні". Зараз індустрія прагне не нових людей, а цінності: досвіду, міжгалузевих знань, здатності працювати на складних ринках і з реальними продуктами.
Почати в IT досі можливо, але це вже не коротка стежка до легких грошей.
Чому так сталося? Чому ринку не потрібні новачки У третьому кварталі 2025 року на одну вакансію фронтенд-розробника претендували понад 85 кандидатів, на місце QA – понад 60.
Якщо відсіяти досвідчених спеціалістів і подивитися на рівень trainee або junior, конкуренція стає ще драматичнішою.
Проте навіть ці цифри – лише верхівка айсберга. Достатньо зайти на LinkedIn і відкрити будь-яку вакансію міжнародної компанії, щоб побачити реальність: тисячі кандидатів з усього світу на одну роль.
Причини не обмежуються одним фактором, це ефект кількох паралельних процесів. По-перше, сповільнення економіки змусило технологічні компанії різко знизити апетити.
Якщо у 2020-2021 роках стартапи отримували мільярди інвестицій і наймали всіх підряд, то у 2025-му інвестори вимагали прибутковості.
Масові скорочення розробників у США та ЄС створили пул досвідчених спеціалістів у пошуках роботи і вони конкурують з початківцями на глобальному ринку. По-друге, на ІТ-арені домінують кандидати з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін.
Інженерів там випускають сотнями тисяч на рік і багато хто з них готовий працювати за відносно низькі ставки.
Глобальні компанії бачать у цьому очевидну фінансову вигоду.
Ті, хто останнім часом спілкувалися з техпідтримкою будь-якої крупної платформи, помітили, що 99% персоналу перебувають в Азії. По-третє, локальний ринок України перенасичений випускниками швидких курсів.
У 2018-2022 роках IT-сектор був настільки популярним, що тисячі людей закінчили експрес-курси програмування в надії змінити життя на краще.
У мирні, багаті часи ринок би поглинув ці кадри, але нині попиту на всіх недостатньо. Отже, ера дешевих грошей, коли компанії наймали новачків на перспективу, завершилася.
Глобальна конкуренція стала такою щільною, що виживають ті, хто можуть дати не "руки", а цінність.
Обіцянки навчитися більше не продаються. Україна втрачає роль "дешевого цеху" Протягом багатьох років Україна утримувала позицію на глобальному ІТ-ринку завдяки простій, але ефективній моделі: європейська якість за ціною, трохи вищою за індійську.
Українських інженерів цінували за сильну математичну школу, креативність, уміння працювати з обмеженими ресурсами та інші чесноти. Однак війна це змінила.
Для західних замовників ми опинилися в категорії High Risk Zone.
Навіть якщо розробник геніальний, бізнес запитує: "Що буде, якщо його завтра мобілізують, не стане світла, буде релокація? Як це вплине на дедлайни?". Співчуття – це одне, але в корпоративних бюджетів своя логіка: ризики потрібно мінімізувати.
Тому західні компанії почали робити вибір на користь безпечніших Польщі або В"єтнаму.
Сувора правда в тому, що міжнародні замовники готові працювати з Україною лише тоді, коли ми пропонуємо щось унікальне. Читайте також Занадто дорогий, щоб залишитися: хто і чому скорочує найсильніших в ІТ Це можуть бути глибока експертиза, яку важко знайти навіть у світовому масштабі; інженерні рішення, пов"язані з БПЛА та іншими військовими й подвійними технологіями; досвід розробки складних систем, яким не володіють аутсорсери. Умовно прості завдання – створення сайтів, верстка, підтримка – швидко мігрували в Азію та Латинську Америку.
Там дешевше, стабільніше і без повітряних тривог. Українському спеціалісту залишилися висококомплексні системи рівня Enterprise та High-load.
Там недостатньо впевнено володіти JavaScript чи Java.
Там потрібні якісна освіта, роки досвіду, технічне та бізнесове мислення, міждисциплінарні знання.
Ринок рухається в бік високої складності, де себе добре почувають сеньйори та інженери.
Новачків у цьому сегменті майже немає. Фактор ШІ: не заміна, а інфляція навичок Можна по-різному ставитися до ШІ-технологій.
Когось вони надихають, когось лякають, комусь здаються переоціненими, але їх вплив на ринки праці і технологічні процеси став системним та незворотним.
Це не просто новий інструмент, це зміна самої логіки виробництва програмного забезпечення. Коли хтось каже, що ШІ не розумніший за людину, завжди варто уточнити: за яку саме людину? ШІ не змагається із сеньйор-розробником, який десять років проєктує складні системи.
Натомість він випереджає початківця, який щойно навчився писати код.
Їх порівняння стає некоректним, бо змагання відбувається не інтелектом, а ефективністю, швидкістю та вартістю виконання завдання. Те, що джун колись писав день або навіть кілька годин, сучасні моделі генерують за хвилину.
Це не означає, що такий код можна бездумно вставити у продакшн; він потребує вичитування, перевірки та корекції.
Проте цей код має логіку та структуру, рутинні частини завершені.
ШІ не втомлюється, не потребує онбордингу, не пропускає дедлайни і може працювати паралельно в різних напрямках. Завдяки ШІ механічне кодування перестає бути цінністю.
Цінністю стають інженерне мислення, здатність бачити проблему, проєктувати системи, брати на себе відповідальність за наслідки.
Це фундаментальна зміна і ринок її відчуває. Де тепер гроші Поки класичний аутсорс бореться за виживання, сектор Defense Tech в Україні виріс у двадцять разів за лічені роки.
Під тиском війни, попиту і надзвичайної концентрації інженерного таланту зароджується нова галузь економіки. Важливо розуміти масштаб: Україна стала лабораторією військових інновацій.
Тут народжуються рішення, які західні армії тільки планують впроваджувати в найближчі роки.
Звісно, дрон-технологіями цікавляться різні комерційні клієнти. На перший погляд, це виглядає як можливість: пиши софт для дронів – і буде робота на роки вперед.
Але тут починається парадокс українського Defense Tech: ринок стрімко зростає, а кадрів катастрофічно не вистачає.
Бо це не індустрія для людей, які "вміють програмувати", MilTech працює за іншими принципами. Під час війни одна помилка в коді означає не просто баг, а втрату обладнання або загрозу для операції.
Це відповідальність, яка вимагає фахівців іншого рівня: тих, які розуміють предметну частину.
Потрібні серйозна технічна база, фізика та математика на рівні, на якому український аутсорс раніше майже не працював.
Тобто перспективні напрямки є, але поріг входу до них значно вищий. Порада для гаманця українців Не варто йти в IT за легкими грошима, цієї моделі більше нема.
Якщо вам не цікаві математика, фізика або технічна робота, витримати конкуренцію буде складно.
Галузь повернулася до коріння – інженерії, а інженерія не буває легкою. Інвестуйте в університетську освіту, тривале менторство, реальні проєкти.
Ці речі створюють навички, які не зникнуть через технологічний бум чи падіння ринку. У найближчі роки середній клас формуватимуть люди, здатні створювати складні продукти.
Після епохи IT-туризму настала ера складної роботи, глибокої експертизи та довгих горизонтів.
Ті, хто оберуть цей шлях, знайдуть місце на ринку і стануть частиною нової технологічної еліти країни, а можливо, і світу.