Інституційні заклади та відповідальність: як держава та опікуни формально контролюють систему

Джерело: відкриті джерела Питання захисту дітей-сиріт та вихованців інституційних закладів в Україні залишається системно невирішеним.
В умовах сучасних викликів, включно з війною та масовою евакуацією дітей, чітке визначення відповідальних за їхню безпеку та розвиток набуває особливої важливості.
За українським законодавством відповідальність за дітей покладена на їхніх законних представників — опікунів і державу в особі органів опіки та піклування.
Саме ці інституції мають забезпечувати дотримання прав, надавати підтримку та захист, а також контролювати умови перебування дітей у будь-яких закладах. Як ідеться у статті OBOZ.UA, юристи та соціальні експерти наголошують, що будь-які спроби перекласти ці обов"язки на благодійні організації або волонтерів не звільняють державу та законних представників від відповідальності.
Відтак формальна наявність інституційних закладів чи волонтерських програм не створює реальної гарантії захисту чи підтримки, якщо ключові посадові особи та опікуни не виконують своїх прямих обов"язків. Структурні виклики інтернатної системи Станом на кінець 2024 року в Україні на обліку перебуває близько 62 000 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
За даними Офісу омбудсмена, 25 620 дітей залишаються на цілодобовому перебуванні в інтернатних закладах.
Із них лише 5 500 дітей юридично готові до сімейних форм виховання, інші "зависли" через відсутність статусу, складні діагнози або бюрократичні обмеження. До 2022 року в інституціях перебувало понад 105 тисяч дітей, тобто близько 1% дитячого населення.
Понад 80% вихованців мають біологічних батьків, що свідчить про масштабне явище "соціального сирітства", коли держава забирає дитину через соціальні або економічні труднощі сім"ї замість надання підтримки. Війна прискорила процеси евакуації та переселення, але показала організаційну неготовність системи: централізована логістика Мінсоцполітики запізнювалася, а рішення директорів інтернатів базувалися на індивідуальній ініціативі.
Через бюджетні обмеження та територіальні прив"язки затримувалося забезпечення ліками та засобами гігієни. Юридичні та процедурні бар"єри Статистика усиновлення демонструє вплив бюрократії: у 2022 році усиновлено 752 дитини проти 1 354 у 2021 році.
2024 року показник зріс до 1 270, але бюрократичні процедури все ще уповільнюють пошук родини. Окрему увагу слід приділити дітям, депортованим або евакуйованим за кордон: офіційно зафіксовано 19 546 дітей, вивезених рф, а у 2025 році ще 11 000 дітей залишили окуповані території.
Повернення цих дітей у старі інституції без реабілітаційної підтримки може створити додаткові соціальні та психологічні ризики. ЮНІСЕФ оцінює, що 4 млн українських дітей потребують психологічної допомоги, а 80% з них перебувають під ризиком розвитку ПТСР.
МОЗ фіксує симптоми апатії, депресії та самоушкодження у дітей від 9 років. Фінансування та ефективність ресурсів У 2024 році на утримання 700 інтернатів держава витратила 11,4 млрд грн, що становить 37-50 тис.
грн на місяць на дитину.
Проте більшість коштів йде на оплату праці адміністрації та комунальні витрати, а розвиток дітей, освіта та психологічна підтримка отримують мінімальне фінансування. Інвестиції у "стіни" замість дітей не відповідають сучасним потребам.
Для порівняння, Фундація Олени Зеленської запустила проєкт "Адреса дитинства", який забезпечив 14 будинків для великих прийомних сімей, але план на 2025 рік — лише 120 нових будинків, що явно недостатньо для масштабів потреб.