Майбутнє українського села: як його відбудовувати після руйнувань

У 2023 році уряд запустив експеримент з комплексного відновлення шести населених пунктів, зруйнованих росіянами в ході бойових дій.
Їхня відбудова мала стати "пілотом", пробним майданчиком і взірцем для масштабування програми у майбутньому. Урбаністи, архітектори, чиновники та забудовники багато публічно дискутували щодо того, якою має бути відбудова, хто є її замовниками і стейкхолдерами, які нові функції вкладати в містечка і села.
"Вихлоп" від цих дискусій був холостим: масштабної відбудови (поки що) не сталось, а відновлення шістьох обраних містечок і сіл розтягнулося на роки. Втім, навіть на прикладі відбудови кількох сіл можна проаналізувати помилки, яких допускають представники держави: брак комунікації, нав"язування міського способу життя, орієнтація на універсальні моделі. Чому містяни ніколи не зрозуміють селян, яких принципів дотримуватись при відбудові громад та яка економічна модель прийде на зміну сільському господарству? Середземномор"я на Херсонщині Уряд вирішив комплексно відбудувати населені пункти Бородянка та Мощун у Київській області, Тростянець у Сумській області, Посад-Покровське в Херсонській області, Циркуни в Харківській області та Ягідне в Чернігівській області. У селі Посад-Покровське 80% будинків були зруйновані.
До великої війни в ньому мешкало 2,2 тисячі людей.
Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури замовило відбудову 362 пошкоджених будинків, з них 263 зводять "з нуля".
Ще 99 садиб капітально ремонтують. Проєкт відбудови Посад-Покровського розробило київське архітектурне бюро "Архіматика".
Компанія створила концепцію – спочатку на рівні архітектурних рішень, а потім на практиці. Читайте також Дмитро Васильєв, Архіматика: Побудовані у 2000-х київські райони перетворяться на гетто "Ми їздили в село, проводили партисипативні зустрічі, публічні обговорення, консультувалися з людьми, показували приклади, слухали їхню думку.
Зі свого боку зробили все, щоб місцеві мешканці стали визначальним фактором формування ідеї.
Це і було головним у нашій роботі", – каже куратор проєкту, архітектор та дослідник села Олександр Столовий. Основне завдання архітекторів полягало не просто у відновленні зруйнованих будівель та інфраструктури, а в переосмисленні, як має виглядати сучасне українське село.
Йдеться не про повернення до старого вигляду, а про створення нової системи життя, яка враховує особливості сільського устрою. Столовий багато років досліджує сільські громади й дійшов висновку, що українські села занепадають не лише через брак ресурсів, а тому, що ніхто не зважає на їхні внутрішні закономірності життя – як люди спілкуються, вибудовують побут і простір. село Посад-Покровське, cічень 2023 року Ірина Ухваріна У селі живе лише 2,2 тисячі жителів, але водночас там був спадок від СРСР – окремі будівлі школи, дитсадка і будинку культури.
Для такого невеликого населення це надлишково, бо громада не має ресурсів підтримувати три окремі установи.
Архітектори запропонували об"єднати ці функції в один комплекс – "центр села", де школа, дитсадок і будинок культури діють разом, маючи спільні простори (актова зала, їдальня). Інша проблема – відсутність управлінського апарату у селах, тих самих "ЖЕКів".
У багатоквартирних будинках без конкретного господаря з"являється занедбаність.
Тому архітектори запропонували відмовитися від типових двоповерхових "хрущівок" і замінити їх таунхаусами – невеликими житловими блоками, де кожен має власну приватну зону відповідальності.
Це стимулює догляд за територією і формує інше ставлення до простору. Планувальну структуру села – ортогональну сітку 18 століття – залишили без змін.
Усі нові рішення ґрунтувалися на збереженні візуальної спадковості: світлі кольори стін (традиційна глиняна або білена забудова), дах під керамічну черепицю теракотового відтінку, єдиний дизайн-код для всієї громади. Проєкт відбудови села Посад-Покровське на Херсонщини archimatika "Це робить Посад-Покровське впізнаваним і гармонійним, близьким до середземноморських поселень за духом, але з українським характером", – переконаний Столовий. У забудові зберегли традиційний південний тип подвір"я – кілька будівель (хата, кухня, сарай) утворюють внутрішній дворик, що захищає від вітру та спеки, з фруктовими деревами й тінню.
Це не лише практичний, а й емоційно важливий елемент простору. Ніхто навіть не пробував говорити Відбудова "забуксувала" на етапі реалізації – за рік вдалося підписати лише сім договорів, хоча йдеться про приватну власність, де згода мешканців обов"язкова.
На думку Столового, середня ланка представників державних органів провалила комунікацію і не пояснила, що відбудова понад 700 об"єктів потребуватиме багато часу і роботи, особливо юридичної. "Коли почалася реальна стадія відновлення – укладення договорів, підготовка до ремонту будинків – усе зупинилося.
Люди просто не розуміли, що відбувається, бо ніхто не пояснив їм умови, не проводив роз"яснювальної роботи.
У більшості сформувалося відчуття, що їх хочуть обманути.
Вони щиро вважають, що вони не потрібні державі – ми чули це постійно, коли приїжджали", – пояснює представник "Архіматики". Столовий пригадує історію про 85-річного чоловіка, який повернувся у свою хату без однієї стіни.
Він збирався її "трохи підремонтувати", забрати дружину з Житомирщини і разом доживати тут. "У цього чоловіка є мотивація, енергія, бажання жити.
З такими людьми можна домовитися.
Але ніхто навіть не спробував", – каже архітектор. Кутки замість вулиць Основна ідея проєкту відбудови Посад-Покровського від команди "Архіматики" – не "цивілізувати" село за міськими зразками, а навпаки – зрозуміти і підтримати його власну логіку життя.
Столовий називає "шовіністичним" підхід, коли село вважають недорозвиненим і намагаються зробити його "схожим на місто". "Поновлення села має ґрунтуватися на повазі до місцевої культури, пам"яті і матеріальності, щоб людям, які втратили свої домівки, повернути не лише будинок, а відчуття дому", – каже він. Дослідник наголошує: сільський спосіб мислення відрізняється від міського, це зовсім інша логіка життя, яку держава (що Україна, що Совєтський союз) системно ігнорувала, насаджуючи зверху адміністративні стандарти, які працюють у місті, але не в селі. "Людина в селі не живе на вулиці Шевченка, 25, як у місті.
Вона живе "на кутку" – у певному соціальному осередку.
Наприклад, я – з Яєшнівки, хтось – із Сороківки, хтось – зі Старого Одесу, але всі ми з одного великого села Козіївка.
Це не просто географічний поділ, це соціальна логіка, спосіб організації громади.
І держава ніколи не враховувала цього", – пояснює Столовий. Читайте також Купити хату в селі.
Як містяни переїжджають жити на природу "Куток у селі – це маленький соціум на 150-200 людей.
Ця цифра не випадкова: британські антропологи дослідили, що людина фізіологічно здатна підтримувати сталі зв"язки приблизно з двома сотнями інших.
У селі це проявляється природно: усі знають усіх, кожен орієнтується у психотипах сусідів, знає, як з ким порозумітися", – продовжує він. У центрі кожного кутка є "вигін" – відкрита ділянка, до якої виходять будинки.
Колись сюди виганяли молодняк худоби, але насправді це був єдиний контрольований публічний простір, де всі "свої".
Простір, який створював відчуття безпеки, бо його межі окреслені хатами, а не парканами. Саме на вигоні відбувалися сходки – спільні збори мешканців.
Це своєрідна сільська демократія: люди разом вирішували, що робити, як жити далі.
Без жодних указів зверху.
У радянський період сходки вважали небезпечними, тому цю форму самоорганізації свідомо придушували. Фінансова стійкість громад Сьогодні багато сіл зруйновані або пошкоджені війною.
У громад немає достатньо ресурсів, щоб відновити свої поселення, тому втручання держави – неминуче.
Як це зробити коректно? Підхід "накази зверху вниз" мають замінити горизонтальні зв"язки, а фінансову стійкість громади буде забезпечувати креативна економіка.
Столовий пояснює, як це може працювати, на прикладі свого села Козіївка на Харківщині. Він створив у селі щось на кшталт мікроковоркінгу.
"Туди приходять місцеві й розповідають, що вони вміють робити.
Ми це називаємо просто – "затія".
Хтось уміє випалювати, хтось сушити трави, хтось робити віники. Наприклад, Микола все життя плете віники: садить просо, вирощує, сушить, в"яже, продає в райцентрі за 50 гривень.
Його віники програли конкуренцію фабричним із супермаркетів за 45 гривень.
Але ж унікальність не у вінику, а в тому, як Микола плете – у техніці, у майстерності. Ми запропонували: "А що, як ти спробуєш сплести абажур?".
Він здивувався, бо ніколи не пробував, але погодився.
Минуло трохи часу – і Микола, який колись продавав віники по 50 гривень, тепер робить абажури, що продаються по 2 тисячі євро", – розповідає Столовий. Читайте також "Дайте роботу, а не гроші": ветеран про свій бізнес риштувань та економіку майбутньої відбудови За його словами, таких "Микол" у Козіївці вже шість – родинні справи стали маленькими центрами виробництва.
Ще дванадцять – у процесі.
"У цьому я бачу справжнє майбутнє села.
Українське село – це не про занепад, а про творчість, креатив і вміння з нічого зробити щось.
Треба просто змінити точку зору – побачити не "руїну", а ресурс", – каже Столовий. Свого часу Фінляндія зробила подібне – інвестувала в місцевих майстрів, у творчі центри, і сьогодні відома як країна креативних людей.
Ручна робота – це не щось "дрібне" й "дешеве", а найбільша додана вартість, те, що у світі цінується найдорожче, додає він. Архітектор іноді особисто фінансує маленькі справи, називаючи це "венчурним інвестуванням в село".
Запустити один цикл виробництва коштує в середньому 50 тисяч гривень.
Люди повертають гроші, коли починають заробляти. "Так у селі з"являються центри виробництва – меблів, трав"яних чаїв, свічок, тканих речей, абажурів.
А вже потім туди приходять дороги, інфраструктура і розвиток.
Бо все починається не з дороги, а з людини, яка знає, для чого вона тут живе", – розмірковує Столовий. Поширювати цей досвід нав"язуванням не спрацює, додає він, має бути горизонтальний принцип взаємодії.
"У кожному селі є активісти, небайдужі люди.
Часто ці люди просто не знають, із чого почати.
Якщо показати їм живий приклад – він швидко пошириться", – резюмує дослідник.