Санкції без доказів

Велика Палата Верховного Суду вперше продемонструвала реальний крок до критичного переосмислення санкційної політики президента.
У спільній окремій думці двоє суддів – Олег Кривенда та Михайло Мазур – прямо заявили: відсутність конкретних, доведених дій особи, які стали підставою для санкцій, може бути достатньою підставою для скасування відповідного указу. Ця позиція стала проривом у правовому полі, особливо в умовах масового, часто бездоказового застосування санкцій, у тому числі щодо громадян України. Нетаємні фрагменти цієї спільної окремої думки подаються нижче, оскільки на даний час вона ще не опублікована в Єдиному реєстрі судових рішень. Чому це важливо Це не просто юридичний акт – це сигнал для суспільства, адвокатської спільноти, правозахисників і суддів: санкції можуть і повинні бути предметом судового контролю, а не просто інструментом політичного впливу. Раніше скарги на санкції часто зіштовхувалися з аргументом: мовляв, це сфера політичної доцільності, отже, суд не може втручатися.
Однак судді Кривенда і Мазур наголошують: навіть за умов широкої дискреції, дії президента повинні відповідати Конституції, законам та принципам верховенства права. Що саме написали судді У своїй спільній думці вони заявили: • застосування санкцій без зазначення конкретних дій особи та без доказів загрози з її боку є необґрунтованим; • суд зобов’язаний перевірити не лише формальні підстави для санкцій, а й те, чи існувала реальна загроза, і чи були належні докази; • навіть якщо президент діє в межах своїх повноважень, це не звільняє від необхідності дотримання стандартів обґрунтованості та законності. Контекст: санкції як каральний інструмент? За останні роки в Україні значно розширилось застосування санкцій до фізичних осіб, зокрема до громадян України.
Часто – без чіткої мотивації та публічних доказів. Як демонструє статистика, СБУ виступає ініціатором переважної більшості санкцій, при цьому часто навіть не інформує особу про підстави обмежень.
У багатьох випадках фігуранти дізнаються про санкції вже після їх застосування.
У цьому контексті рішення Конституційного Суду 2020 року, яке обмежувало роль суду у перевірці рішень РНБО, стало підґрунтям для правової вакханалії. Однак тепер, завдяки позиції суддів Кривенди та Мазура, судова влада фактично визнає: така практика суперечить Конституції та міжнародним стандартам прав людини. Що це змінює Це створює нову судову практику, яку вже сьогодні можна використовувати у справах про оскарження санкцій.
По-перше, адвокати отримують потужний аргумент: указ президента не є недоторканним. По-друге, самі суди отримують орієнтир: зобов’язані перевіряти обґрунтованість і докази, а не лише форму.
По-третє, це відкриває шлях для перегляду вже ухвалених рішень у світлі нової правової позиції. Проблема та перспектива Наразі і сама постанова, і окрема думка ще не опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Проте ці матеріали не містять державної таємниці і вже використовуються адвокатами для формування правової позиції у подібних справах. Це також привід для ширшої суспільної дискусії.
Справедливість не може бути засекреченою.
Якщо санкції накладаються без доказів, без суду, без змоги захиститись – це вже скоріше не правова держава, а каральний механізм. Висновки Цей документ – початок системної розмови про баланс між безпекою і правами людини, про обов’язковість судового контролю навіть в умовах війни, про те, що навіть найвищі посадові особи не можуть діяти безконтрольно. І хоча це лише окрема думка – вона може стати початком зміни судової практики у санкційній сфері. Суди мають оцінювати по суті діяльність підсанкційної особи: чи є вона суспільно корисною чи суспільно шкідливою в розрізі інтересів України.