Мін’юст роз’яснює питання поділу майна у спільній сумісній власності та виділу частки
Спільна сумісна власність – одна із форм спільної власності без визначення часток учасників у праві власності.
Водночас чинним законодавством встановлені механізми виділу частки із такого майна та його поділу.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності
Згідно зі статтею 370 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із такого майна здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 Кодексу.
Так, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної сумісної власності на це майно припиняється.
Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), тобто річ є неподільною, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Згідно зі статтею 67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Водночас вони мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу такого майна вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Договір про поділ нерухомого майна також укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (стаття 372 Кодексу).
Зокрема, при вирішенні спору між подружжям суд може відступити від засади рівності часток, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності.
Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Таке присудження можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Не застосовується позовна давність до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
Після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (статті 70 - 72 Сімейного кодексу України).
Зауважуємо, що відповідно до статті 71 Кодексу опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є підопічний.
Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів також лише з дозволу органу опіки та піклування.
Інформація станом на 17.03.2025
