Стягнення поза законом

Ще до часів незалежності, у березні 1991 року, Верховна Рада УРСР ухвалила закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР". Закон мав правильний декларативний характер: гарантував особам з інвалідністю рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.
Однак з часом він переріс у механізм безперервного стягнення грошей на рахунок відповідного фонду. Ця стаття не буде стосуватися питання необхідності надання робочих місць особам з інвалідністю та достойної оплати праці на рівні з іншими громадянами України.
Це питання не потребує дискусії.
Стаття про те, як держава намагається застосувати закон до всіх і суди, як показує практика, охоче в цьому допомагають. Сучасна редакція закону містить великий перелік осіб, до яких застосовуються його положення.
Це не лише підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, виду діяльності і галузевої належності, а й представництва іноземних юридичних осіб, які наймають громадян України. За логікою закону, усі ці особи повинні працевлаштовувати осіб з інвалідністю, а у випадку недотримання цієї норми – сплачувати до відповідного фонду санкції. З 2001 року по 2006 рік закон оперував поняттям "штрафна санкція", а з 2006 року йому на зміну прийшла "адміністративно-господарська санкція", тобто категорія Господарського кодексу України і відсилочні норми, про які йшла мова раніше. Тобто закон, не дивлячись на широке коло осіб, до яких він повинен застосовуватись, може застосовуватися тільки до суб’єктів господарювання.
Читайте також: Квота з часів СРСР.
Що не так з обовʼязковим працевлаштуванням людей з інвалідністю Суди ж, очевидно, діючи в інтересах профільного суб’єкта владних повноважень, термін "суб’єкт господарювання" свідомо замінюють терміном "роботодавець" і стягують адміністративно-господарські санкції з усіх. Проте, як відомо, не всі роботодавці є суб’єктами господарювання.
Наприклад, непостійні (некомерційні) представництва іноземних юридичних осіб не є юридичними особами, тим паче суб’єктами господарювання.
При цьому вони можуть використовувати найману працю.
Також це стосується окремого кола юридичних осіб, які не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності, а здійснюють, наприклад, винятково адвокатську діяльність. Хоча Господарський кодекс України доживає останні дні, новий закон цієї проблеми теж не вирішує.
Держава, допустивши очевидну помилку в правовому регулюванні цього питання, намагається вирішити його не шляхом законодавчих змін, а перекладанням на плечі судів, які як можуть, так і виконують поставлене завдання. Співавторка: Ганна Корнієнко, юристка ЮФ "Василь Кісіль і партнери"