Компенсація за вкрадене: депутати запроваджують виплати тим, хто незаконно заволодів лісом

У Верховній Раді готують до остаточного прийняття в 2 читанні законопроєкт №12089, який начебто має «захистити добросовісний бізнес» від «недобросовісних правоохоронців». Проблемою, від якої депутати парламентського комітету з питань правової політики вирішили захистити бізнес, виявились намагання держави та громад повернути собі незаконно вкрадені в них ліси, водойми, заповідні території.
Саме цього питання, а не, скажімо, процедурам перевірок або оподаткування, стосується законопроєкт. Надавати у приватну власність ліси і прибережні захисні смуги (і тим більше заповідні території) не можна, якщо суспільна необхідність не змусить прийняти таке рішення Кабмін або Верховну Раду.
Проте випадків «дерибану» саме цих особливо цінних земель чимало. Про ділянки, надані комусь під котеджі в лісах або на берегах річок точно чули всі.
І їх кількість більша, ніж можуть одночасно охопити прокурори і суди.
Справи тривають роками і нерідко приходять одна на зміну іншій.
Читайте також: Масштабувати вирубки в Карпатах: як новий законопроєкт задовольнятиме апетити колишніх лісівників І от новий законопроєкт пропонує завершити «епоху застою» у судах: якщо за 10 років держава не відсудила незаконно надані ділянки – ділянки оголошуються наданими законно, а власник – «добросовісним набувачем».
Тож 9 років у судах ти з великою вірогідністю злочинець, а от через рік вже стаєш добросовісним. Після початку війни у 2014 справи в багатьох судах, з різних причин, стали затягуватись, а багато приватних юристів напрацювали велику кількість ходів, що дозволяють відкладати справи на роки.
Про те, як зупинити затягування розгляду і марну витрату ресурсів судової системи чомусь, тим часом, ніхто не подумав, і виходить, що 10 років оплачуваної праці слідчих, інспекторів, прокурорів і суддів та сплачені судові мита виявляться витраченими марно. І це має статись лише тому, що спливе 10-річний період, і вся боротьба держави проти беззаконня в земельній сфері перетвориться на гарбуз.
Годі уявити більшу причину для демотивації і зневіри всіх правоохоронців, які витратили роки життя на те, щоб довести верховенство права. Приклад – ласий шмат заповідної землі – заказник «Острів Жуків» біля Дніпра у Києві, який роздерибанили ще за часів Омельченка-Черновецького.
Кадастрова карта і зараз показує купу ділянок приватної власності, а з 2008 року більшої, ніж тут, кількості судових справ не було про жодну з заповідних територій України.
Виходить, з прийняттям законопроєкту №12089, приватизація землі в заплаві Дніпра відразу стане законною, а фігуранти справ будуть не злочинці, а добросовісні набувачі. Є і зовсім одіозні випадки, як наприклад «справа Мазепи», про яку окремо можна почитати на «УП».
Між іншим, саме з нею, певним чином, пов’язують появу законопроєкту. Насправді випадків дерибану природних територій, привабливих для будівництва або освоєння фермерами – дуже багато.
Але в умовах воєнного стану, коли кадастрова карта закрита, навіть масштаб проблеми осягнути не просто. Друга половина проблеми: автори законопроєкту №12089 позиціонують, що ліси буцімто можна отримувати в приватну власність, і тому другі-треті власники, які перекупили незаконно виділені в лісах ділянки, є вже також «добросовісними набувачами», адже не вони ж початково підписали насправді «брудні» папери.
Тож незаконні отримувачі ділянок N та М перехресно купують один у одного сусідні ділянки, і автоматично обоє стають добросовісними набувачами. Законодавство дійсно передбачає можливість отримати в приватну власність лісові ділянки, утім лише замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів в складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Чи може хтось підказати в Україні хоч одну ділянку, що може підпадати під такі критерії? Тож норма хоч і є, та в дійсності таких ділянок або не існує, або вони бізнесу непотрібні.
Але ж законопроєкт екстраполює її на всі ліси, якими хтось хотів би заволодіти. Одна «радість» - на тривалість судових процесів щодо природно-заповідних територій автори законопроєкту часовий ліміт не встановили.
Тож пробувати їх повернути державі можна і понад 10 років.
Але згідно із законопроєктом, якщо прокурори все ж відсудять заповідну територію у незаконного власника, то держава чи громада повинні повернути йому ринкову вартість ділянки. Тобто ти незаконно отримуєш ділянку, суд доводить твою неправоту, але після цього держава компенсує тобі ринкову вартість того, чим ти, власне, і не міг законно володіти.
Більш логічним було б примусити незаконних власників власним коштом відновлювати пошкоджені ними незаконно набуті природні території.
Та ні, законопроєкт не про це.
А саме про компенсацію ображеним інвесторам, що незаконно володіли ділянками, а потім все ж втратили їх завдяки чесній роботі судів. Для прикладу, приватизовану ділянку в 45 га в тому ж заказнику «Острів Жуків», прокуратура ще в 2017 році оцінювала в 80 млн грн, а тепер додайте ще інфляцію.
Під час війни платити гроші з бюджету тим, хто вкрав або купив крадене? Серйозно? Тож в час, коли ми щодня маємо колосальні втрати природних територій в зоні бойових дій і розграбування ресурсів на окупованих територіях, депутати абсолютно серйозно пропонують легалізувати її дерибан і в тилу.