Дефіцит зброї у Європі: чому НАТО потребує мільярдних інвестицій у ППО та артилерію

Із середини 1990-х років оборонні витрати європейських країн стабільно знижувалися.
За оцінками європейських агентств, це призвело до значного недофінансування військових ресурсів НАТО на суму близько 1,4 трлн дол. Російсько-українська війна змусила західні країни переглянути своє ставлення до оборонних витрат.
Очікується, що в 2024 році європейські держави витратять на оборону 500 млрд дол., що на 15,5% більше, ніж у 2023 році, і на 25% – ніж у 2022-му.
Проте навіть такі темпи не компенсують багаторічне недофінансування. За даними Bloomberg, потреби європейських армій у межах НАТО оцінюються 200 млрд дол.
Ці кошти потрібні для оновлення танків, бронетехніки та літаків, аби частково надолужити втрати від попереднього скорочення фінансування. Крім того, війна в Україні показала критичну залежність Європи від оборонної індустрії США.
Це стимулює європейські країни збільшувати виробництво зброї.
Мова йде про створення та модернізацію систем.
Серед пріоритетів – розробка боєприпасів і технологій для підвищення військової незалежності регіону. Збільшення оборонних витрат ставить ключове запитання: де взяти гроші? Щоб скоротити розрив між оборонно-промисловим комплексом США та ЄС, Європі потрібно підняти оборонні витрати до рівня США – 3,3% ВВП.
Це означає майже дворазове збільшення бюджету: з 380 млрд дол до 680 млрд дол. Однак стан бюджетів провідних економік Євросоюзу – Німеччини, Франції, Італії та Іспанії – не дозволяє робити це без додаткового боргового навантаження чи радикального перефокусування бюджетної політики. Якщо розглядати боргове фінансування, лише Німеччина має достатній запас міцності через відносно низький рівень державного боргу до ВВП.
Інші країни, зокрема Італія та Франція, зіткнуться із серйозними викликами.За підрахунками Bloomberg, щоб витрачати 3,3% ВВП, країнам Західної Європи доведеться залучити 2,8 трлн дол.
боргу.
Це може бути критично для Італії, де держборг до ВВП сягне 163% до 2024 року (+16% порівняно з 2023 роком).
У Франції боргове навантаження зросте на 12,5%, досягнувши 127% ВВП. Збільшення витрат на оборону та переорієнтація на внутрішнє виробництво можуть мати позитивний економічний ефект.
Зростання попиту стимулює економіку, частково компенсуючи приріст боргу.
Утім, через розрізненість європейського оборонного сектору створення ефективного внутрішнього виробничого ланцюга займе щонайменше чотири-п"ять років.
Це потребуватиме координації між країнами ЄС та чіткої стратегії розвитку ВПК. У коротко- та середньостроковій перспективах головними вигодонабувачами залишатимуться американські оборонні компанії.
Країни Балтії, Німеччина та Польща продовжують купувати американське озброєння.
Наприклад, Німеччина ініціювала посилення європейської протиповітряної оборони (ППО) через закупівлю систем IRIS-T (Німеччина), Patriot (США) та Arrow 3 (Ізраїль). Водночас Франція та Італія лобіюють довгостроковий перехід до європейського виробництва.
Як результат, стратегія ЄС спрямована на розвиток внутрішнього ВПК.
Довгострокові вигоди отримають європейські оборонні компанії.Оновлення авіапарку як пріоритет Одним з головних напрямків є інвестиції в нове покоління літаків.
Наразі країни НАТО в Європі мають понад 1 400 військових літаків.
Середній термін їх експлуатації перевищує 20 років.
Такий стан флоту створює дисбаланс: кількість європейських літаків на 10% менша, ніж в московія.
Крім того, близько 300 літаків потребують термінової заміни через тривалий термін служби. ЄС активно інвестує в поповнення, модернізацію і розробку літаків.
Проте останні закупівлі свідчать, що американський F-35, розроблений компанією Lockheed Martin, стає основним літаком для НАТО.
До створення F-35 долучилися і британська BAE Systems та італійська Leonardo.
Водночас літаки Rafale від французької Dassault Aviation залишаються для ЄС другорядним вибором.
Читайте також: Азійський оборонний тигр.
Як Корея побудувала власну військову промисловість Перспектива ЄС спрямована на розробку літака нового покоління Eurofighter Tempest, який належить до шостого покоління.
Його розробляють BAE Systems та консорціум MBDA.
Паралельно розглядається створення літака наступного покоління від шведської компанії SAAB, що замінить поточну модель Gripen. Модернізація ракети класу "повітря-повітря" Meteor стає важливою частиною стратегії.
Ракета, розроблена для Gripen, інтегрується з більшістю сучасних літаків.
Її виробляє концерн MBDA, який об"єднує BAE Systems, Airbus і Leonardo.Покриття дефіциту засобів ППО, ПРО та ракет до них Основна система ППО для ЄС – американська Patriot від компанії Raytheon, яка збиває балістичні та аеробалістичні цілі.
Вона також виробляє ракети для цієї системи.
Євросоюзу потрібні додаткові системи ППО, які можна використати в середньостроковій перспективі і які мають бути розроблені країнами ЄС. Для боротьби з дешевими цілями та цілями, що низько літають, які також небезпечні, потрібні системи малої дальності на зразок Skynex від Rheinmetall.
Альтернативою є європейська система SAMP-T, яку виробляє Eurosam – спільне підприємство французької компанії Thales та консорціуму MBDA. Серед інших виробників систем ППО різної дальності – SAAB, виробник системи MSHOAD; Rheinmetall, розробник Skynex, стаціонарних та мобільних систем Oerlikon; Kongsberg Gruppen, виробник систем великої дальності NASAMS.Самохідна артилерія: гостра необхідність Порівняння з Росією, основною загрозою для ЄС, виявляє значний дефіцит артилерійських установок.
Країни НАТО в Європі мають у десять разів менше таких установок, ніж московія (понад 6 тис.
проти близько 500). Відповідно до військових правил, сторона, що обороняється, повинна мати щонайменше 50% артилерії від кількості сил, що атакують.
Для досягнення цього рівня Євросоюзу необхідно збільшити свій арсенал на понад 2,5 тис.
установок. Зважаючи на середню ціну моделей PzH 2000, CAESAR та M109 Paladin, на виробництво цієї кількості установок європейським країнам НАТО знадобляться понад 40 млрд дол.
Однак більшість виробників таких гаубиць – приватні компанії.
Серед публічних – BAE Systems, яка виробляє M109, AS-90 та Archer. Ще один важливий напрямок – виробництво артилерійських снарядів, дефіцит яких спостерігається не лише в Європі, а й в усьому світі.
Серед основних публічних виробників артснарядів виділяються Rheinmetall (Німеччина) та BAE Systems (Велика Британія).
Обидві компанії посідають провідні позиції в цій сфері, що підкреслює їх важливість для європейської оборонної індустрії. Європі потрібна нова стратегія оборонних витрат, що поєднує негайні дії та довгострокове планування.
Інвестування у власні виробничі потужності може знизити залежність від оборонної індустрії США та підвищити рівень військової автономії.
Ефективна координація між країнами ЄС та залучення приватного капіталу стануть вирішальними факторами для подолання оборонних викликів.