Кому кортить у головні банкіри
Чому відставка Шевченка і очікувана, і недоречна водночас?
До президента зайшов очільник Національного антикорупційного бюро України й одразу отримав у руки список прізвищ майбутніх кандидатів на пост керівника Нацбанку. Голова НАБУ зупинився лише на одному, зауваживши, що тут є справа з доволі міцною доказовою базою, і Кирила Шевченка призначати точно не можна. Президент подякував і визначився із вибором. Так Кирило Шевченко прийшов у Національний банк.
Кирило Шевченко
НБУ
І відразу ж не вписався. Причому скрізь. Ані в НБУ, де за часів Якова Смолія повним ходом заправляла Катерина Рожкова, відверто не бажаючи звужувати зони свого впливу. Ані в офісі президента України, де, отримавши кілька відмов на тупі прохання, вирішили, що Шевченко не командний гравець і Банковій не підходить. Тож розмови про відставку Шевченка почалися одразу після його призначення. Згадана справа НАБУ тим часом розслідувалася, регулярно, але якось не дуже успішно, використовуючись для тиску на голову центробанку. Через два роки і три місяці цю ж справу президент використав для того, щоб дотиснути остаточно і запропонувати Шевченкові піти з посади раніше вручення йому підозри, аби вберегти від непотрібних скандалів Нацбанк.
Та якщо ви маєте, а ви точно маєте, претензії до Національного банку часів Шевченка, притримайте їх на потім. Цілком імовірно, що вже зовсім скоро ці претензії не здаватимуться вам гідними уваги.
Досягнення Кирила Шевченка варто все ж таки ділити на довоєнні та воєнні. І почала б я з останніх, бо насправді заслуговує на увагу взагалі той факт, що з початку великої війни в Україні стабільно працююча банківська система. Це дійсно гідне поваги за таких втрат територій і ВВП, кризи на ринку праці, кризи міграційної, логістичних проблем тощо. Думаєте інакше? Уявіть, що було б, якби за часи війни збанкрутувало не два, а двадцять два банки. Вважаєте, що не може бути фіксованого курсу, і тільки ринок усе вирішує? Просто уявіть, що курс був би 45 уже в липні, а зараз усі 55+. Розумію, що навряд чи вам подобається і поточна інфляція, та й вона не катастрофічна, зважаючи на те, скільки НБУ вже надрукував грошей, аби профінансувати війну. Тож зрозуміло, що претензії знайдуться завжди, але, наприклад, до Міністерства фінансів, Міністерства енергетики, Міністерства економіки, Міністерства соцполітики та Міносвіти їх значно більше, ніж до НБУ.
У довоєнний період НБУ теж особливо не лажав. Переживши міжусобні війни між Шевченком і Рожковою, адаптувавшись до розколу та припинивши вивалювати усе спіднє на загал, правління НБУ (а це все ж колегіальний орган) доволі продуктивно працювало. Поповнювали валютні резерви, що нам дуже допомагає зараз насправді. Успішно боролися за рентабельність і прибутковість банків, завдяки чому тут усе не розвалилося в перші дні. Без якихось потрясінь пройшли ковід. Вчасно та зразково виконували всі МВФівські маяки. Навели лад на дикому ринку небанківських фінпослуг. А головне — були передбачуваними і прогнозованими, що теж неабияк допомогло втримати ситуацію контрольованою у перші тижні війни.
Зрозуміло, що знайдеться немало й докорів: і природа нашої інфляції не монетарна, а значить, облікова ставка зависока, і “картковий туризм” треба було завчасно передбачити і попередити, і обмеження впроваджувати суворіше та рішучіше, і відв’язати вже, нарешті, ту ставку за депозитними сертифікатами від облікової. Але давайте серйозно: може, десь при звільненні голів центробанку і беруться до уваги такі аргументи, але точно не в Україні.
Тут мотиви, скажімо так, більш зрозумілі пересічному громадянинові та ... президентові. “В країні з початку вторгнення Шевченко знаходився не так часто, як інші, якщо не сказати — зрідка”. Клали на стіл СБУшні фотографії, де голова НБУ нібито займається будівництвом котеджного містечка в Греції. А головна претензія в тому, що так і не звів міцного асигнованого містка між Інститутською та Банковою. І певний час навіть із цим мирилися, але з’явилося кілька курсів.
Сама по собі наявність кількох курсів породжує неприємні думки про те, що хтось заробляє на їхній різниці. І що більша ця різниця, то більші заробітки, то гнітючіші думки, що хтось збагачується, а ти ні. Техас, зрештою, можуть грабувати лише техасці! І оскільки вплив Шефіра, який привів Шевченка на Банкову, зменшився, а техасцем сам Шевченко так і не став, його відставка була лише питанням часу. Він настав: здоров’я дійсно підводить, підозра за все тією ж справою про виведення з Укргазбанку коштів на ФОПів-посередників на підході, з Олександром Клименком, який очолив Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, не домовитися. Краще дійсно зняти мундир до того, як посадити на нього масну пляму.
Найгірше, що навіть інтриги щодо наступного голови НБУ немає. Звісно, вам назвуть стандартний список із Оксани Маркарової, Тимофія Милованова, Олександра Писарука та Сергія Ніколайчука. Та це лише масовка, що створює антураж конкурсного відбору. Бо жоден із них не є кумом Андрія Єрмака. На відміну від Андрія Пишного.
Андрій Пишний
Фото из открытых источников
Андрій Григорович керував Ощадбанком з 2014-го по 2020-й. Відзначився там активною роботою із повернення проблемних кредитів банку (і повернув аж 50 млрд грн) і трансформацією самого банку. Вона далеко не завжди була успішною, але “Ощад” до і після Пишного — це дійсно різні банки. З 2020 року Єрмак вперто намагається працевлаштувати кума. Ідеєю фікс було повернення в “Ощад”. Потім НБУ. Потім Укрексімбанк. Потім знову НБУ. Зрештою, приткнувся у комісії Макфола—Єрмака, але ясно, що цей неоковирний хорал — не мрія Пишного. Інша справа Нацбанк.
Та от що засмучує: на відміну від некомандного Шевченка, Пишний командний аж надто. І надто близький Єрмакові, який уже замкнув на собі все, що тільки можна.
Пишний так довго хотів бути техасцем, що цілком може бути готовий за першої ж нагоди збудувати той самий місток між Інститутською та Банковою. Але, на жаль, “мамчині економісти” ОП можуть не обмежитися лише цим. Згадайте, чому і як йшов у відставку Смолій. Його штовхали до емісії. Згадайте Шевченка довоєнний часів — ті ж проблеми. Згадайте усі ці, курям на сміх, іпотеки від ОП і доступні кредити, кредити фермерам, постраждалим від посухи, бізнесменам, під 5—7%, ні, краще під 0%. Кредит під 0% — це вже не кредит, однак їх не зупинити, стільки ще ідей креативних.
Проте, м’яко кажучи, нині не найкращий час для таких забав, бо неконтрольована емісія, якої ОП вимагав ще від Смолія, вже з нами. Тут і інфляція, яка до кінця року буде всі 35%, і падіння ВВП, і криза на ринку праці, і дірка в бюджеті наступного року у 1,5 трлн грн. Уже зрозуміло, що доведеться докласти чимало зусиль, аби втримати економіку від катастрофи. В таких умовах незалежний голова НБУ, який стримував би і фільтрував би бодай частково суперкреативні рішення з офісу, — на вагу золота.
Сподіваємося, наших золото-валютних резервів вистачить.
Юлія САМАЄВА
