Брухт і нині тут. Для переробки сировини немає потужностей, а для експорту – дозволу влади

На ринку виник гострий клінч між заготівельниками брухту і металургами. Перші вимагають переглянути чинну нульову квоту на експорт брухту.
Їх аргумент – глибока криза збуту.
Через зупинку внаслідок обстрілів металургійних гігантів, які були основними споживачами брухту, внутрішній попит впав до критичного мінімуму.
Склади заготівельних майданчиків переповнені, а касові розриви та витрати на зберігання продукції штовхають компанії до банкрутства. Металурги категорично проти відкриття кордонів.
На їхнє переконання, вивезення сировини знекровить ринок перед майбутнім відновленням виплавки сталі і підірве ресурсну базу для відбудови країни.
Що насправді відбувається на ринку металобрухту? Скільки сировини є на складах? Чи здатне часткове відкриття експорту врятувати заготівельників, не нашкодивши вітчизняним заводам? Склади затоварені, заводи стоять Однією з причин запровадження нульової квоти на експорт брухту було забезпечення сировиною вітчизняних металургійних підприємств.
Проте ситуація на ринку змінилася.
Унаслідок російських атак роботу зупинили основні споживачі брухту – "АрселорМіттал Кривий Ріг", комбінати груп "Метінвест" та "Інтерпайп". За словами президента асоціації "УАВтормет" Володимира Бублея, це призвело до простою заготівельних майданчиків.
"В Україні є близько 150 функціональних цехів з обладнанням, важкою спеціальною технікою та персоналом.
Усі вони стоять і не генерують доходів, проте змушені витрачати 50-150 тисяч гривень на місяць на оренду, податки, освітлення та охорону", – зазначає Бублей. За даними УАВтормету, на майданчиках великих компаній законсервовано 60 тис.
тонн брухту на 300 млн грн.
Внутрішнього збуту майже нема: дрібні потреби ливарних та машинобудівних підприємств не перевищують 5 тис.
тонн на місяць.
Через відсутність попиту ринкова ціна за деякими позиціями впала до 2 грн за кг. Водночас очікуваного збільшення внутрішнього споживання брухту після припинення його експорту не відбулося.
За січень-серпень 2026 року заготівля брухту скоротилася на 27,7% до 971,7 тис.
тонн порівняно з аналогічним періодом 2025 року, а внутрішні поставки на меткомбінати – на 7,2% до 925,4 тис.
тонн. Читайте також Металобрухт помножили на нуль: хто виграв, а хто програв від заборони його експорту В УАВторметі кажуть, що через заборону експорту бюджет не отримав 1 млрд грн податків, а економіка втратила 65 млн євро валютної виручки.
Інструментом порятунку сектору заготівельники вважають тимчасове скасування нульової квоти. "Розмови про миттєве вивезення стратегічного резерву країни безпідставні через жорсткі логістичні рамки.
Через заблоковані порти Чорного моря, дефіцит вагонів та обмежену пропускну спроможність прикордонних терміналів реальний експорт не зможе перевищити 40 тисяч тонн на місяць", – запевняє Бублей. Експортне мито в розмірі 180 євро за тонну він називає економічним нонсенсом: при євросоюзівській ціні брухту 270-300 євро за тонну та логістичних витратах близько 70 євро таке мито робить будь-які поставки збитковими. У зв"язку з цим заготівельники пропонують перейти до щомісячного моніторингу балансу утворення та споживання металобрухту і застосовувати обмеження лише в разі підтвердженого дефіциту на внутрішньому ринку. Ризики вільного експорту У групі "Метінвест" наголошують, що про надлишки брухту на ринку давно не йдеться: обсяги сировини в країні суттєво скоротилися через окупацію промислових регіонів, активні бої та мінування територій.
Наявність металобрухту в країні є критичною передумовою для відновлення виплавки сталі. "Якщо брухт вивезуть або законтрактують на експорт, це заблокує відбудову виробництва і позбавить державу десятків мільярдів гривень.
За розрахунками об"єднання "Укрметалургпром", кожна тонна брухту, перероблена на українських заводах, приносить держбюджету 15 тис.
грн податків", – наголошують у групі. Окрім того, відкриття кордонів для брухту може посилити позиції турецьких виробників сталі, які витіснятимуть українську продукцію з євросоюзівського ринку, використовуючи для цього українську сировину. Читайте також Великий погром.
Чи виживе металургія під обстрілами Компромісом у Метінвесті називають тимчасовий дозвіл на вивезення обмежених обсягів сировини за умови суворого фінансового контролю.
"Дозволити експорт незначних обсягів брухту можна лише як тимчасовий захід за умови обов"язкової сплати мита незалежно від країни призначення", – зазначають у компанії. Сплачені мита металурги пропонують акумулювати в спецфонді і спрямувати на відбудову пошкодженої московитськими обстрілами промислової інфраструктури. Позиція ливарників Поки заготівельники б"ють на сполох через затоварені склади, а металургійні холдинги відстоюють стратегічні резерви, у тіні дискусії залишається ще один критично важливий гравець – вітчизняні ливарні підприємства. На відміну від комбінатів з повним циклом виплавки сталі, підприємства ливарної металургії – такі як Дніпроспецсталь, Кременчуцький сталеливарний та Нововолинський ливарний заводи – працюють на потреби окремих галузей економіки та на експорт готової продукції з високою доданою вартістю. Віцепрезидент Асоціації ливарників Степан Клименко зазначає, що підприємства галузі стали заручниками майже повної відсутності внутрішнього попиту. "Головні споживачі нашої продукції – сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, автомобілебудування.
Зараз усе це зупинилося.
Частково працює енергетичне машинобудування, є замовлення для ВПК.
Однак це мізерні обсяги, щоб генерувати масовий попит на метал", – пояснює Клименко. Читайте також Квотами по сталі: ЄС викидає українських металургів із свого ринку У 2022-2023 роках обсяги лиття впали до 350-500 тис.
тонн на рік, що відповідало споживанню 500-700 тис.
тонн брухту.
Додалися постійні обстріли енергетичної інфраструктури, через які підприємства не можуть працювати стабільно.
"За підсумками 2026 року галузь ризикує вийти на 250 тисяч тонн продукції, а її річна потреба в сировині впаде до критичних 350 тисяч тонн", – констатує Клименко. Водночас в Асоціації ливарників погоджуються: якщо заготівельники справді накопичили десятки тисяч тонн незатребуваного всередині країни брухту, тотальна заборона на його вивезення шкодить і бюджету, і заготівельникам.
Утім, головною проблемою ринку залишається відсутність прозорого обліку. "Рішення одне: чіткий розрахунок балансу між утворенням брухту та його використанням.
Потрібно порахувати, скільки сировини з"являється, скільки необхідно металургам та ливарникам і скільки має залишитися в резерві держави.
Лише підтверджений надлишок дозволяти експортувати", – підсумовує Клименко. Міф про гори брухту У профільних аналітиків погляд на цифри та логіку урядових рішень інший. Директор аналітичного центру GMK Center Станіслав Зінченко наголошує: розмови про затовареність складів не мають під собою підґрунтя, а спроба скасувати квоту під час тимчасових простоїв заводів є маніпуляцією.
За даними центру, на ринку спостерігається падіння заготівлі, яке випереджає зниження споживання. "Базова проблема в тому, що в Україні зменшується обсяг металобрухту.
До 80% заготівлі історично припадало на промислово розвинені південно-східні регіони, які зараз під обстрілами.
За сім місяців 2026 року меткомбінати купили майже стільки ж брухту, як торік, – 900 тисяч тонн.
Натомість заготівля впала на 25%.
Це означає, що надлишкової сировини в країні немає", – наголошує Зінченко. Він переконує: озвучені заготівельниками 60 тис.
тонн на майданчиках – мізерний обсяг у масштабах галузі.
За його словами, до війни Україна збирала 4 млн тонн на рік, а лише Інтерпайп у нормальному режимі споживає 1-1,5 млн тонн на рік. Після літнього падіння ціни на металобрухт у Туреччині зросли з 380 до 402 дол.
за тонну.
До того ж, за словами Зінченка, попереду зима, коли через негоду і проблеми з електрикою збирання і сортування брухту ускладнюється.
"Жодних гір брухту не існує, а наявні залишки вичерпаються миттєво", – зазначає фахівець. Зінченко переконаний, що зупинка роботи заводів через російські удари – не привід знищувати ресурсну базу промисловості: "Якщо знімемо квоти і вивеземо сировину, відновлення сталевої галузі стане неможливим". Категорично проти відкриття кордонів виступає і президент об"єднання підприємств "Укрметалургпром" Олександр Каленков.
За його словами, під час зустрічей в Офісі президента та Міністерстві економіки промисловці озвучили непохитну позицію: металобрухт – це стратегічна і вичерпна сировина для України. "На відміну від ЄС, де брухт є побічним продуктом машинобудування, у нас він переважно амортизаційний.
Через втрату тимчасово окупованих територій його запаси постійно скорочуються.
Якщо ми прагнемо розвивати вітчизняну електрометалургію та "зелену" сталеплавильну галузь, цю сировину не можна вивозити мільйонними тонами", – наголошує Каленков. Читайте також Вуглецевий удар.
Євросоюзівська політика декарбонізації вбиває українських металургів До цього додаються два ключові макроекономічні чинники.
З початку 2026 року в ЄС набрав чинності механізм прикордонного вуглецевого коригування (CBAM).
Без достатньої частки брухту у виробництві сталі українська продукція може потрапити під нищівні екологічні мита ЄС і втратити конкурентоспроможність на ринку. "Нульова квота стала вимушеною реакцією на події 2025 року, коли експорт брухту зріс на 53% до 500 тисяч тонн.
Трейдери без мита вивозили сировину до Польщі за угодою про вільну торгівлю з ЄС, а звідти – до Туреччини.
Кабмін закрив цей транзит, тому що бюджет від нього не отримував ні копійки", – пояснює Зінченко. Очільник "Укрметалургпрому" додає, що лише минулого року через це неконтрольоване вивезення держбюджет недоотримав понад 2 млрд грн. Зінченко наголошує: зараз ситуація ускладнюється тим, що дія експортного мита у 180 євро за тонну закінчилася і вона не була продовжена.
Через цю юридичну прогалину скасування нульової квоти дасть змогу трейдерам знову вивозити металобрухт до Євросоюзу, Туреччини чи Індії без сплати податків. Проте, за словами Каленкова, навіть повернення мита вже не вирішить проблему повністю, тому уряду потрібні нові рішення. "Пропонуємо уряду створити дієвий механізм, який дозволить залишати ці кошти в країні.
Конкретна модель ще обговорюється – це можуть бути прозорі квоти чи експортні ліцензії, які виставлятимуться на аукціонах Prozorro, або ж мито, яке стягуватиметься зокрема й під час поставок до країн ЄС", – пояснює очільник "Укрметалургпрому".