Подорожчало все? Ні. Подорожчала енергія

Шістдесят шість років світових цін на нафту, газ, пшеницю та кукурудзу дають результат, який суперечить загальному відчуттю: продовольча сировина сьогодні коштує вдвічі менше, ніж у 1960 році.
І саме це, а не зростання цінників, пояснює, чому біопаливо взагалі стало можливим. Здається очевидним: усе дорожчає.
Хліб, пальне, газ — цифри на цінниках лише зростають.
Але цінник у доларах 1960 року й цінник у доларах 2026-го — це різні гроші.
Долар за ці 66 років знецінився в 11,2 раза.
Тож перше, що треба зробити з будь-яким довгим ціновим рядом, — прибрати з нього інфляцію.
Якщо це зробити, картина розвертається на 180 градусів. Два числа, з яких усе починається За 1960–2026 роки нафта подорожчала у 52 рази, європейський газ — у 37, американський — у 26.
Пшениця за той самий час подорожчала у 4,8 раза, кукурудза — у 4,7.
Тобто в номінальних цінах енергія зросла приблизно вдесятеро сильніше за зерно. А тепер прибираємо інфляцію, яка здешевила американський долар у 11,2 раза: усе, що зросло менше, насправді подешевшало.
Енергоносії реально подорожчали у 2,4–4,7 раза, а пшениця й кукурудза подешевшали на 57–58%. Рис.
1.
Червоні стовпці — у скільки разів зросла ціна «на ціннику».
Зелені — що з нею сталося насправді, після поправки на інфляцію. Скільки пшениці коштує тонна нафти Є спосіб порівняти дві групи товарів, який не залежить ні від інфляції, ні від курсу долара: порахувати, скільки зерна можна виміняти за одиницю енергоносія.
У 1960 році тонна нафти "коштувала" 0,21 тонни пшениці — енергія була дешевою, а зерно дорогим.
Сьогодні та сама тонна нафти обмінюється на 2,21 тонни пшениці.
Зсув — у 10,5 раза. Читайте також Навіщо аграріям біометан Розійшлися ці два ряди не поступово.
До 1972 року вони трималися разом; нафтові шоки 1973–1974 років розвели їх за два роки. Рис.
2.
За 1 тонну нафти у 1960 році можна було виміняти 0,21 тонни пшениці, у 2026-му — 2,21 тонни.
Друга крива — те саме для тисячі кубометрів європейського газу. Механізми, які їх розводять, прямо протилежні.
Нафта й газ вичерпуються: кожна наступна тонна в середньому дорожча в освоєнні за попередню, а короткостроковий попит майже нееластичний — замінити паливо у вже побудованому парку двигунів і котлів за місяці неможливо.
Зерно, навпаки, відтворюється щороку, і півстоліття селекції, добрив, зрошення та механізації системно тиснуть на його ціну вниз.
Плюс на світовий ринок вийшли нові великі експортери — Бразилія, Аргентина, країни Причорномор"я, включно з Україною. Гігаджоуль із зерна більше не дорожчий за гігаджоуль із нафти Тепер оцінимо всі ці товари як паливо й переведемо в одну одиницю — вартість гігаджоуля енергії.
Саме тут виходить результат, який найбільше змінює практичні висновки. У 1960–1972 роках енергія із зерна коштувала у 7–12 разів більше за енергію з нафти чи газу.
Спалювати або переробляти зерно на паливо було економічним абсурдом.
Після 2005 року криві зійшлися: зерно, нафта і газ коштують приблизно однаково — 13–18 доларів за гігаджоуль. Це і є економічне пояснення того, чому біопаливна індустрія виникла саме в цей час. Рис.
3.
Вартість одиниці енергії з різних носіїв, у доларах 2026 року за гігаджоуль, логарифмічна шкала.
Ліва зона — період, коли енергія із зерна була найбільш дорогою.
Права — сучасний паритет. Історія біоетанолу: мінус 67% Паливний біоетанол має публічне котирування з 1982 року.
Тоді він коштував 73 долари за гігаджоуль — у 2,6 раза дорожче за бензин на тому самому ринку.
До 2026 року він опустився до 24 доларів і фактично зрівнявся з бензином. У реальних грошах біоетанол подешевшав на 67%.
Це найбільше здешевлення серед усіх товарів у вибірці — більше, ніж у пшениці (–49%), кукурудзи (–44%), нафти (–24%) чи бензину (–18%) за той самий період.
Тобто біоетанол подешевшав приблизно в півтора рази сильніше, ніж його власна сировина. Основна причина — технологічний розвиток самої галузі: більший вихід спирту з тонни зерна, різке скорочення витрат енергії на дистиляцію та зневоднення, а також дохід від побічних продуктів, сухої барди й кукурудзяної олії, який зменшує чисту собівартість спирту.
За чотири десятиліття переробна ланка навчилася здешевлюватися швидше, ніж дешевшала її сировина. Чи не з"їдає паливо наш хліб? Із попереднього висновку виростає незручне запитання.
Якщо зерно дешевшає, а енергія дорожчає, то ринок сам штовхатиме зерно в паливний бак.
Європа поставила це запитання собі ще у 2000-х і дала на нього нормативну відповідь — принцип пріоритету продовольчого та кормового використання біомаси. Влаштований він не так, як зазвичай уявляють.
Це не заборона.
Директива про відновлювані джерела енергії встановлює стелю: частка палива з харчових і кормових культур, яку держава може зарахувати до своїх цілей на транспорті, не перевищує 7% енергії дорожнього та залізничного транспорту.
Виробляти більше не заборонено — просто це "більше" не зараховується як відновлювана енергія й не отримує підтримки.
В авіації правило жорсткіше: регламент ReFuelEU повністю виключає харчові культури з переліку прийнятного авіаційного палива. В Україні з 1 липня 2026 року діє норма, зовні схожа на європейську, але протилежна за знаком: обов"язковий вміст біоетанолу в бензинах — не менше 7%.
Європейські 7% — це стеля, українські — підлога.
На неї потрібно близько мільйона тонн кукурудзи при врожаї близько 30 млн тонн. Рис.
4.
Скільки кукурудзи потрібно для виконання українського мандата на біоетанол, у відсотках валового збору.
Пунктир — рівень, який ЄС уже спрямовує на біоетанол зі свого врожаю зернових. З тонни кукурудзи, переробленої на етанол, вилучається лише крохмалиста фракція.
Приблизно 0,30–0,33 тонни повертається у вигляді сухої барди (DDGS) із вмістом протеїну 28–30%.
Для кормового балансу це радше обмін, ніж втрата: крохмаль іде в паливо, а натомість з"являється високопротеїновий компонент, якого українському тваринництву бракує. А біометан — поки інша історія Тепер про друге біопаливо.
Для біометану графік ціни побудувати неможливо: в Європі немає жодної біржі, яка публікувала б його ціну.
Ринок позабіржовий, угоди — переважно довгострокові контракти, а ціна розпадається на дві частини: вартість самої молекули, прив"язана до газового хабу TTF, і вартість сертифіката сталості, яка залежить від регуляторного попиту й різниться в рази. Коридор собівартості біометану в ЄС — приблизно 50–100 євро за МВт·год.
Європейський газ у 2026 році коштує близько 44 євро.
Тобто нижня межа собівартості біометану вища за ринкову ціну газу, і різниця не закривається сама собою. Чому ринкові позиції біометану й біоетанолу поки різні? Ферментація й дистиляція пройшли кілька поколінь оптимізації на тисячах заводів, тоді як анаеробне зброджування має на порядок меншу базу й коротший строк промислового розвитку.
Біоетанол конкурує з бензином, у ціні якого є маржа нафтопереробки та логістика; біометан конкурує з природним газом — практично сировиною без жодної переробної надбавки.
І головне: у виробництві етанолу суха барда покриває помітну частку витрат, а дигестат у більшості випадків має вартість, близьку до нуля або від"ємну.
Комерційне використання дигестату — сепарація, концентрування поживних речовин — це прямий і поки що недовикористаний важіль зниження собівартості біометану. Але в біометану є те, чого в біоетанолу не було Порівнювати два біопалива за ціною несправедливо вже через вік.
Біоетанол стартував із ціною у 2,6 раза вищою за бензин і йшов до паритету понад сорок років.
Біометан сьогодні перебуває приблизно там, де біоетанол був у середині 1980-х.
З тією різницею, що в нього є кілька переваг, яких у біоетанолу не було. Біометан не конкурує з продовольством.
Його сировина — гній, солома, побічні потоки переробки, органічна фракція відходів.
Уся суперечка про хліб у паливному баку — стеля на харчові культури, продовольча безпека, конкуренція за поле — до біометану просто не застосовується.
Це не риторика, а інший регуляторний режим. Його вуглецевий слід може бути від"ємним.
Гній, який зброджують у реакторі, не виділяє метану у сховищі.
Методика RED зараховує ці уникнені викиди як кредит, тому паливо з гною має від"ємну вуглецеву інтенсивність.
На ринку, де платять за викиди CO2, від"ємне число коштує дорожче за нуль — і "дорогий" біометан із гною часто виявляється прибутковішим за "дешевий" із силосних культур. На біометан існує значний незадоволений попит в ЄС.
REPowerEU ставить ціль 35 млрд м3 біометану до 2030 року; транспортні цілі оновленої директиви про ВДЕ та національні квоти створюють зобов"язальний попит, який не зникає, коли газ дешевшає.
Для проєкту це інший профіль ризику, ніж у біржового товару: ціна нижча, зате горизонт передбачуваніший.
У Данії біометан уже покриває близько 40% споживання газу — отже, модель масштабується. Дигестат заміщує мінеральні добрива.
Азотні добрива виробляють із природного газу, тож їхня ціна прив"язана до носія, який за 66 років реально подорожчав у 2,4–3,3 раза.
Повертаючи азот і фосфор на поле, біометановий проєкт заміщує найдорожчий елемент витрат рослинництва.
Той самий перенос вартості з дешевого боку на дорогий — тільки виконаний усередині господарства, без жодного експорту. В Україні ця модель уже вийшла з презентацій.
Працює шість біометанових заводів сумарною потужністю понад 100 млн м3 на рік, чотири з них підключені до газотранспортної системи.
У 2025 році вперше експортовано понад 11,2 млн м3 біометану до ЄС, а Програма розвитку галузі до 2035 року передбачає введення ще восьми заводів у 2026–2028 роках. Чому історія біометану добре лягає саме на Україну Є надлишок сировини: гній, курячий послід, солома, стебла, жом цукрового буряку, а також можливість вирощувати проміжні та покривні культури.
Конфлікту з продовольством тут немає за визначенням — а отже, немає й регуляторного ризику, який висить над зерновим біопаливом. Експорт іде трубою, а не вагоном.
Біометан подається в газорозподільну і газотранспортну системи та продається в ЄС разом із сертифікатом сталості.
Логістика, яка стала головною проблемою для зерна, тут не працює проти нас. Поживні речовини лишаються в країні.
На відміну від експорту зерна, який щороку вивозить із полів азот і фосфор, біометановий цикл повертає їх у ґрунт у вигляді дигестату. Чотири висновки для України Україна експортує те, що дешевшає, і купує те, що дорожчає.
Реальна ціна зерна за 66 років впала на 57%, реальна ціна енергоносіїв зросла у 2,4–4,7 раза.
Умови зовнішньої торгівлі за цією парою товарів погіршилися приблизно вдесятеро. Єдиний спосіб частково компенсувати цей зсув — переводити біомасу з категорії продовольчої сировини, що дешевшає, у категорію енергетичного носія, що дорожчає. Арифметика для цього вже склалася.
Гігаджоуль із зерна більше не дорожчий за гігаджоуль із нафти чи газу — це сталося приблизно у 2005 році і відтоді не змінилося. Для біометану вирішальною є не ціна газу, а сертифікація й доступ на ринки ЄС.
Проєкт, який розраховує заробити на різниці з ціною газу, за нинішньої конфігурації не окуповується.
Економіку визначає доступ до європейського ринку сертифікатів — а отже, визнання української системи сертифікації сталості є не формальністю, а основним чинником окупності. Пів століття світова економіка платила дедалі більше за енергію і дедалі менше за їжу.
Для країни, яка їжу продає, а енергію купує, це не абстракція, а мінус у платіжному балансі щороку.
Розвернути ці дві криві Україна не може — вони глобальні.
Що вона може, так це перестати стояти тільки на дешевому боці: те саме поле, та сама тонна біомаси, але продана вже як енергія, а не як сировина.