Модель відносин з українцями за кордоном на досвіді Ізраїлю

У світових економічних дослідженнях є один показник, який завжди передує зростанню, інвестиціям і поверненню людей до країни.
Це не ВВП, не інфляція, не обсяг прямих іноземних інвестицій, а довіра. Урядові інституції довіряють тоді, коли знають, що правила стабільні.
Бізнесу – коли розуміють, що домовленості виконуються.
Країні – коли нею хочеться ризикувати.
Але найважливіший вид довіри – це довіра громадян до власного дому. Сьогодні Україна опинилася у ситуації, коли довіра стала економічною категорією.
Не абстрактною, а матеріальною.
Такою, що вимірюється мільярдами доларів ВВП та мільйонами людей. Бо без довіри немає повернення.
Без повернення немає економіки.
А без економіки – немає відновлення. Люди не повертаються туди, де не відчувають стабільності Понад 4-5 мільйонів українців зараз живуть у ЄС, Канаді, Великій Британії, Ізраїлі.
І всі вони стоять перед вибором: залишитися там, де передбачувані правила гри, чи повернутися до країни, яка щойно пережила найтяжчий етап у своїй сучасній історії. Проблема не в тому, що українці "не хочуть додому", вони якраз хочуть.
Проблема в тому, що вдома ще не створено економічну екосистему довіри. Читайте також Гроші в обмін на громадянство І коли сьогодні звучать цифри про 35 мільйонів громадян, це не просто статистика – це діагноз.
Ми втратили частину населення через війну.
Але можемо втратити ще більше, якщо не зрозуміємо: повернення – це не про патріотизм.
Це про довіру до держави як економічного партнера. В умовах, коли навіть правила для ФОПів змінюються чи не раз на півроку, для багатьох це означає, що вести бізнес в Україні стало менш передбачуваним.
А в умовах нестабільності – це удар по довірі до держави як економічного партнера. Держава, яка створює передбачуваність, отримує назад своїх людей – і будує інновації Ізраїль за 75 років свого існування пережив десятки загроз, криз чи війн.
Але попри це: повертав своїх громадян; залучав нових; створив економіку, яка виросла саме на людях, що приїхали й повірили державі. Ізраїль не був багатою країною.
Він не міг "купити" лояльність.
Тому він створив інше – інституції, які працюють.
Коли до країни приїжджали люди, вони не чули фразу "розберемося через пів року".
Вони отримували: чіткі правила; швидкі процедури; зрозумілі програми; доступ до медицини й освіти; стабільну систему підтримки бізнесу; мову держави, яку вони могли швидко вивчити; відчуття, що держава – партнер, а не перешкода. Читайте також Простих рішень немає.
Що робити з нестачею кадрів Це і є економіка довіри.
І вона дала результат: Ізраїль створив один із найсильніших технологічних секторів світу. Стартапи з Тель-Авіва продаються за сотні мільйонів, мільярди інвестицій заходять у країну щороку.
А початком усьому стало не фінансування, а репатріація плюс довіра. Чому потрібен новий суспільний контракт із власними громадянами Україна може написати найкращий у світі план відновлення, провести сотні інвестиційних конференцій і відкрити десятки фондів, але без людей це не працюватиме. Повернення українців – це результат трьох умов. Перша – передбачувані правила.
Мова про закони, які не змінюються щопівроку.
Прозорі механізми для бізнесу.
Системи, які працюють так само для всіх.Друга умова – відчуття захисту.
Не тільки оборонного, а й економічного: що твої податки не зникнуть; що твоє житло буде застраховане; що твої діти підуть у школу, яка працює стабільно; що медицина не буде лотереєю. Читайте також Як роботодавці готують кадри Третя – доступ до можливостей.
Держава має не "вимагати", а "давати": ліберальні умови для бізнесів, що запускають поверненці; програми переїзду; інтеграцію дітей; підтримку кар"єрних переходів. Без цього репатріація перетворюється на лозунг, а із цим – економічний прорив. Українська діаспора – це не втрата, це капітал Важливо чесно визнати: десятки тисяч українців за кордоном уже вбудувалися у системи інших країн.
Мають стабільну роботу, освіту, соціальні гарантії.
І щоб повернути їх, потрібно запропонувати не менше. Чому? Бо міграція – це не односторонній рух.
Це ринок, де конкурують країни. Так само як держави борються за інвестиції, вони мають боротися і за людей. Що Україна може побудувати, використавши ізраїльські принципи Перше – законодавчо закріплені гарантії для поверненців.
Без "ручного режиму".
Правила, які не залежать від уряду чи прізвища міністра.Друге – Національна агенція репатріації.
А не 10 розрізнених міністерств.Третє – інвестиційні стимули, орієнтовані на людей, а не на корпорації.
Українці, які повертаються, мають бути економічною групою №1 для держави.Четверте – повна цифровізація процедур переїзду та адаптації.
Нічого не має бути складним.
Все має бути в один клік: від школи для дітей до реєстрації бізнесу.П"яте – освітні та медичні системи, які не відстають від європейських.
Бо саме заради них сім"ї і залишаються за кордоном. Довіра – це валюта, яка повертає людей Українці не бояться труднощів.
Але вони втомилися від непередбачуваності. І якщо Україна хоче, щоб мільйони людей повернулися додому – вона має стати країною, де працюють правила, де інституції не ламаються, де успіх не залежить від випадку, і де майбутнє не потрібно "виборювати", а можна будувати. Читайте також Українці за кордоном: нові виклики, нові можливості Ізраїль довів: повернення людей – це найприбутковіша інвестиція держави. Україна може створити власну історію успіху.
І починається вона не з грошей, а з довіри.