Економічні аргументи правих партій у Європі: між реальністю та популізмом

Останні роки в Європі спостерігається зростання підтримки правих та праворадикальних партій. Від перемоги "Братів Італії" Джорджі Мелоні в 2022 році до успіху Австрійської партії свободи (FPÖ) у 2024-му, від домінування Партії свободи Нідерландів у 2023 році до зростання підтримки "Національного об’єднання" у Франції — правий поворот стає помітною тенденцією європейської політики. Виборці часто мотивують свій вибір економічними міркуваннями. Розглянемо, які економічні аргументи використовують праві партії, де вони мають реальне обґрунтування, а де переходять у сферу популізму.

Ключові економічні аргументи правих партій

1. Контроль імміграції та економічна конкуренція

Аргумент: Праві партії стверджують, що обмеження імміграції захистить робочі місця для місцевого населення, підвищить заробітні плати та зменшить навантаження на соціальні системи.

Реальні економічні підстави:

Дослідження показують неоднозначну картину впливу імміграції на ринок праці. У короткостроковій перспективі масовий приплив мігрантів може створювати конкуренцію на ринку праці, особливо у низькокваліфікованих секторах. Дані з Нідерландів показують, що тільки 12% біженців із третіх країн працюють, порівняно з 75% місцевого населення, що створює значне фіскальне навантаження на державу.

У Німеччині вартість прийому біженців оцінюється в €50 млрд щорічно. У Швеції витрати на міграцію та інтеграцію становили близько 3% ВВП у 2020-2021 роках. Ці цифри створюють реальний тиск на державні бюджети.

Популістські перебільшення:

Однак економічні дослідження консенсусно показують, що в довгостроковій перспективі імміграція має нейтральний або навіть позитивний вплив на економіку. Національне бюро економічних досліджень США виявило, що імміграція збільшує продуктивність, інновації та загальний добробут.

Приклад українських біженців у Нідерландах ілюструє позитивний потенціал: 61% працюють (50,000 осіб), їхній внесок у економіку становить €3,5 млрд на рік, а сплачений податок — €280 млн. Це найвищий рівень зайнятості серед будь-якої групи біженців.

Популістською є теза про те, що мігранти "крадуть" робочі місця. Насправді вони часто заповнюють вакансії, які місцеві громадяни не хочуть займати, або створюють нові робочі місця через підприємництво. У Німеччині кожен четвертий стартап заснований мігрантом.

2. Виход з євро чи зменшення внесків до ЄС

Аргумент: Національна валюта дасть монетарну незалежність, девальвація підвищить конкурентоспроможність експорту, а зменшення внесків до бюджету ЄС вивільнить кошти для внутрішніх потреб.

Реальні економічні підстави:

Членство в ЄС дійсно має вартість. Нідерланди є третім за величиною нетто-платником до бюджету ЄС — близько €7 млрд щорічно (різниця між внесками та отриманням). Німеччина платить найбільше — близько €25 млрд нетто щорічно.

Для країн із боргом у євро, таких як Італія (борг понад 140% ВВП) чи Греція, монетарна незалежність теоретично дозволила б використовувати девальвацію для стимулювання економіки та зменшення реальної вартості боргу.

Популістські перебільшення:

Brexit надав безжалісний урок про реальну вартість виходу з європейських структур. Економіка Великої Британії втратила приблизно 4-5% ВВП порівняно з контрфактичним сценарієм залишення в ЄС. Торгівля скоротилася на 15%, іноземні інвестиції впали, а інфляція зросла через девальвацію фунта.

Для країн єврозони вихід був би ще драматичнішим. Італійський центральний банк підрахував, що вихід з євро призведе до втрати 15-20% ВВП у перші роки через:

• Банківську паніку та відтік капіталу

• Різке зростання вартості обслуговування боргу

• Колапс міжнародної торгівлі

• Інфляційну спіраль через девальвацію

Щодо внесків до ЄС: економічні дослідження показують, що навіть нетто-платники отримують значну користь від єдиного ринку. Нідерланди експортують товарів на суму понад €500 млрд щорічно, більша частина — до країн ЄС. Втрата безмитного доступу до цього ринку перекрила б будь-яку економію на внесках до бюджету.

3. Протекціонізм та захист національних виробників

Аргумент: Тарифи та торговельні бар’єри захистять місцеві підприємства від нечесної конкуренції, збережуть робочі місця та відродять національну промисловість.

Реальні економічні підстави:

Історично є випадки успішного використання протекціонізму для розвитку "молодих" галузей промисловості. Південна Корея, Японія та Тайвань використовували стратегічні торговельні бар’єри у повоєнний період для захисту та розвитку своїх промислових секторів.

У Європі справді існує проблема "нечесної" конкуренції з країнами з нижчими екологічними та соціальними стандартами. Китайські субсидії для своєї промисловості (особливо електромобілів, сонячних панелей, сталі) створюють викривлення на світовому ринку.

Втрата промислових робочих місць у "Rust Belt" Америки чи промислових регіонах Північної Англії та Лотарингії у Франції є реальною проблемою, що створює економічну незахищеність та соціальну напругу.

Популістські перебільшення:

Сучасна економічна наука майже одностайна у висновку, що протекціонізм шкодить економічному зростанню в довгостроковій перспективі. Тарифи призводять до:

1. Зростання цін для споживачів: Дослідження показують, що тарифи США на китайські товари під час адміністрації Трампа коштували американським споживачам близько $80 млрд додатково.

2. Ланцюгової реакції: Торговельні війни завжди призводять до відповідних заходів, які шкодять експортерам. Американські фермери втратили мільярди доларів через китайські контртарифи на соєві боби.

3. Зниження конкурентоспроможності: Захист неефективних галузей заморожує ресурси, які могли б бути використані продуктивніше. Це знижує загальну продуктивність економіки.

4. Шкоди інтегрованим ланцюгам поставок: Сучасне виробництво глибоко інтегроване глобально. Європейський автомобіль містить компоненти з десятків країн. Тарифи підвищують вартість виробництва для всіх.

Історичний приклад: закон Смута-Голі у США (1930), який різко підвищив тарифи, поглибив Велику депресію та зменшив світову торгівлю на 66%.

4. Зниження податків та дерегуляція

Аргумент: Нижчі податки на бізнес та багатих людей стимулюють інвестиції, створюють робочі місця та розганяють економічне зростання. Зменшення регулювання знижує витрати для бізнесу.

Реальні економічні підстави:

Надмірне оподаткування та бюрократія дійсно можуть стримувати економічну активність. Дослідження показують, що існує певний рівень, після якого підвищення податків починає шкодити зростанню.

У деяких європейських країнах дійсно існує проблема надмірного регулювання. Світовий банк у своєму рейтингу "Doing Business" (до його призупинення) показував, що деякі європейські країни мають складніші процедури реєстрації бізнесу та отримання дозволів порівняно з іншими розвиненими економіками.

Естонія, яка провела радикальні податкові та дерегуляційні реформи після незалежності, продемонструвала вражаюче економічне зростання, хоча починала зі значно нижчого рівня.

Популістські перебільшення:

Теорія "просочування вниз" (trickle-down economics) неодноразово не підтверджувалася емпірично. Дослідження МВФ показують, що зниження податків для багатих має мінімальний вплив на економічне зростання, але значно збільшує нерівність.

Приклад: податкові реформи Трампа у США (2017) зменшили корпоративний податок з 35% до 21%. Результати:

• Більшість прибутків компаній пішла на викуп власних акцій, а не на інвестиції чи підвищення зарплат

• Дефіцит федерального бюджету зріс на понад $1 трильйон

• Інвестиції зросли незначно та тимчасово

Щодо дерегуляції: фінансова криза 2008 року значною мірою стала результатом надмірної дерегуляції фінансового сектору у 1990-х та 2000-х роках. Вартість цієї кризи оцінюється в $10-20 трильйонів втраченого глобального ВВП.

Популістською є обіцянка, що зниження податків "окупить себе" через зростання. Лише в дуже специфічних випадках (коли податки вже надзвичайно високі) це може статися. Крива Лаффера, на яку часто посилаються праві політики, працює лише в екстремальних ситуаціях.

5. Пріоритет національної економіки над кліматичними цілями

Аргумент: Кліматичні регулювання надто дорогі, знижують конкурентоспроможність європейських компаній та призводять до втрати робочих місць. Ці кошти краще витратити на соціальні програми чи інфраструктуру.

Реальні економічні підстави:

"Зелений перехід" дійсно має значну вартість у короткостроковій перспективі. Європейський "Зелений курс" вимагає інвестицій близько €1 трильйона до 2030 року.

Деякі енергоємні галузі (сталь, хімічна промисловість, цемент) стикаються з реальними викликами конкурентоспроможності, якщо інші регіони світу не впроваджують аналогічні стандарти. Це створює ризик "вуглецевої міграції" — переміщення виробництва до країн із слабшим регулюванням.

Ціни на енергію в Європі зросли через перехід на відновлювані джерела та відмову від дешевого російського газу. У 2022-2023 роках це створило справжню кризу для домогосподарств та бізнесу.

Популістські перебільшення:

Ігнорування кліматичних змін має набагато більшу економічну вартість, ніж заходи щодо їх пом’якшення. Страхові компанії Munich Re та Swiss Re підрахували, що кліматичні катастрофи вже коштують світовій economії понад $200 млрд щорічно, і ця цифра зростає.

Міжнародний валютний фонд оцінює, що без дій щодо клімату глобальний ВВП може скоротитися на 7-20% до кінця століття. Для порівняння, вартість переходу на зелену енергетику оцінюється в 1-2% глобального ВВП щорічно.

Більше того, "зелена економіка" створює нові можливості:

• Сектор відновлюваної енергетики вже створив мільйони робочих місць

• ЄС має шанс стати лідером у зелених технологіях та експортувати їх

• Енергетична незалежність від авторитарних режимів має геополітичну та економічну цінність

Данія, яка агресивно інвестувала у вітрову енергетику, створила успішну експортну галузь (компанія Vestas) та досягла енергетичної незалежності, зберігаючи високий рівень життя.

Популістською є теза, що треба вибирати між екологією та економікою. Правильна політика може досягти обох цілей одночасно.

6. Скорочення "марнотратних" соціальних програм

Аргумент: Надмірно щедра соціальна держава підриває стимули до праці, створює залежність та стає фіскально неспроможною через старіння населення.

Реальні економічні підстави:

Європейські держави дійсно стикаються з демографічною кризою. У багатьох країнах співвідношення працюючих до пенсіонерів швидко погіршується. До 2050 року в ЄС буде лише 2 працівники на кожного пенсіонера (порівняно з 4 у 1960-х роках).

Це створює реальну проблему фінансування пенсійних систем та охорони здоров’я. Італія витрачає 16% ВВП на пенсії — найвищий показник в ЄС. Франція — близько 14%.

Деякі соціальні програми дійсно можуть створювати "пастки для безробітних", коли фінансова вигода від роботи занадто мала порівняно з допомогою по безробіттю.

Популістські перебільшення:

Порівняльний аналіз показує, що країни з розвиненою соціальною державою (Скандинавія) демонструють високу продуктивність, економічну конкурентоспроможність та рівень щастя населення. Швеція, Данія та Норвегія регулярно входять у топ-10 за конкурентоспроможністю економіки, попри високі податки та щедрі соціальні програми.

Соціальні програми виконують важливу економічну функцію:

• Стабілізація попиту: Допомога по безробіттю підтримує споживання під час рецесій

• Інвестиції в людський капітал: Безкоштовна освіта та охорона здоров’я підвищують продуктивність

• Зменшення нерівності: Занадто велика нерівність шкодить економічному зростанню, як показали дослідження МВФ

Популістським є протиставлення соціальних витрат та економічного зростання. Дослідження ОЕСР показують, що добре розроблені соціальні програми сумісні з динамічною економікою.

Проблема не в самому існуванні соціальної держави, а в деталях дизайну програм та необхідності адаптації до демографічних змін (підвищення пенсійного віку, стимули для роботи, інвестиції в освіту).

Економічні наслідки правих урядів: емпіричні дані

Італія під керівництвом Джорджі Мелоні (2022-2025)

Обіцянки: Зниження податків, жорстка міграційна політика, пріоритет італійських інтересів у ЄС.

Реальність:

• Економічне зростання залишилося скромним: 0,9% у 2023 році, прогноз 1,0% на 2024-2025 роки

• Державний борг залишається на рівні 140% ВВП без суттєвого зменшення

• Обіцяне масштабне зниження податків не реалізоване через бюджетні обмеження

• Міграція не зменшилася суттєво: у 2023 році прибуло понад 150,000 нелегальних мігрантів

Уряд Мелоні виявився прагматичнішим, ніж очікувалося, утримавшись від радикальних кроків, які могли б дестабілізувати економіку.

Польща під керівництвом PiS (2015-2023)

Обіцянки: Щедрі соціальні програми, захист традиційних цінностей, жорстка позиція щодо ЄС.

Реальність:

• Програма "500+" (допомога на дітей) дійсно зменшила бідність, але коштувала близько 2% ВВП щорічно

• Конфлікт з ЄС щодо верховенства права призвів до заморожування €36 млрд допомоги

• Інфляція досягла 18% у 2023 році, частково через фіскальну експансію

• Економічне зростання було сильним (4-5% щорічно до 2019 року), але значною мірою завдяки фондам ЄС та низькій базі

Угорщина під керівництвом Віктора Орбана (2010-2025)

Обіцянки: "Неліберальна демократія", економічний суверенітет, захист від глобалізації.

Реальність:

• ВВП на душу населення залишається на рівні 70-75% середнього по ЄС, не зблизившись

• Інфляція досягла 25% у 2022 році

• Корупція та кронізм зашкодили бізнес-середовищу

• Країна залишається глибоко залежною від інвестицій ЄС (4-5% ВВП щорічно) та німецьких автовиробників

Brexit (2016-2025)

Обіцянки: £350 млн на тиждень для NHS, "ті самі переваги" без зобов’язань ЄС, процвітаючі торговельні угоди.

Реальність:

• Економіка на 4-5% менша, ніж була б у ЄС

• Торгівля з ЄС скоротилася на 15%

• £350 млн на тиждень виявилися брехнею

• Жодна торговельна угода не компенсувала втрату доступу до єдиного ринку

• Інвестиції впали на 25% порівняно з трендом

Чому ці аргументи привабливі для виборців?

Попри економічну слабкість багатьох аргументів, праві партії здобувають підтримку з кількох причин:

1. Реальні економічні проблеми

Багато виборців дійсно відчувають економічну незахищеність:

• Реальні заробітні плати для нижньої половини розподілу доходів стагнували впродовж десятиліть

• Вартість житла зросла набагато швидше за доходи

• Традиційні промислові робочі місця зникли

• Невпевненість у майбутньому пенсійного забезпечення

2. Складність проти простоти

Економічна реальність складна та нюансована. Популістські пояснення простіші та емоційно привабливіші:

• "Мігранти забирають ваші робочі місця" простіше, ніж пояснення про автоматизацію, глобальні ланцюги поставок та технологічні зміни

• "ЄС краде наші гроші" простіше, ніж аналіз переваг єдиного ринку

• "Зелений перехід руйнує економіку" простіше, ніж обговорення довгострокових ризиків кліматичних змін

3. Культурна тривога

Економічні аргументи часто є проксі для культурних та ідентичних страхів, які важче артикулювати в ліберальному дискурсі.

4. Недовіра до еліт

Десятиліття неоліберальної політики, яка збагатила верхівку, але не принесла користі середньому класу, створили глибоку недовіру до традиційних політиків та експертів.

5. Медіа-екосистема

Соціальні мережі та партизанські ЗМІ створюють інформаційні бульбашки, де популістські наративи посилюються, а контраргументи не досягають аудиторії.

Альтернативні рішення економічних проблем

Замість популістських обіцянок, які не спрацюють, існують політики, що базуються на доказах:

Щодо нерівності та стагнації доходів:

• Прогресивне оподаткування багатства та капітальних доходів

• Інвестиції в освіту та перекваліфікацію

• Посилення позицій профспілок та колективних переговорів

• Підвищення мінімальної заробітної плати

Щодо житлової кризи:

• Масштабне будівництво соціального та доступного житла

• Податки на спекулятивне інвестування в нерухомість

• Реформа планування та зонування

• Обмеження короткострокової оренди (Airbnb)

Щодо втрати промислових робочих місць:

• Інвестиції в нові технології та зелену індустрію

• Регіональна політика та підтримка депресивних територій

• Активна політика ринку праці (скандинавська модель)

• Програми перекваліфікації

Щодо міграції:

• Інвестиції в інтеграцію та мовне навчання

• Швидка обробка заяв на притулок

• Повернення тих, хто не має права на захист

• Легальні шляхи для трудової міграції в сектори з дефіцитом кадрів

Щодо майбутнього соціальної держави:

• Поступове підвищення пенсійного віку

• Стимули для продовження роботи після пенсійного віку

• Диверсифікація джерел фінансування

• Інвестиції в профілактику у охороні здоров’я

Висновок

Економічні аргументи правих партій у Європі містять зерно істини — реальні проблеми існують, і багато виборців дійсно відчувають економічну незахищеність. Проте запропоновані рішення здебільшого популістські та не призведуть до бажаних результатів.

Де праві мають рацію:

• Міграція дійсно створює короткострокові виклики для інтеграції та фіскальні витрати

• Деякі регулювання можуть бути надмірними

• Фіскальна відповідальність важлива

• Демографічна криза вимагає реформ соціальних систем

Де праві маніпулюють:

• Вихід з ЄС чи євро призведе до економічної катастрофи, а не процвітання

• Протекціонізм знижує добробут та призводить до торговельних війн

• Зниження податків для багатих не стимулює зростання та збільшує нерівність

• Ігнорування кліматичних змін обійдеться набагато дорожче, ніж дії

• Імміграція в довгостроковій перспективі має нейтральний або позитивний ефект

Емпіричні дані з країн, де праві вже при владі, показують розрив між обіцянками та реальністю. Італія, Польща, Угорщина та Великобританія не досягли обіцяного процвітання.

Справжнє рішення економічних проблем Європи лежить не в національній ізоляції, протекціонізмі чи руйнуванні соціальної держави, а в:

• Інвестиціях у людський капітал та інновації

• Справедливому розподілі вигод від глобалізації

• Адаптації соціальних систем до демографічних змін

• Зеленій трансформації економіки

• Збереженні та поглибленні європейської інтеграції

Виборці мають право на чесну розмову про економічні виклики та реалістичні шляхи їх вирішення, а не на популістські обіцянки, які неможливо виконати.

Застереження: Цей матеріал є аналітичним оглядом економічних аргументів та не становить політичної агітації чи інвестиційної поради. Економічна політика — це складна сфера, де існують легітимні розбіжності між економістами. Наведений аналіз базується на консенсусних висновках економічних досліджень провідних інституцій (МВФ, ОЕСР, Світовий банк, академічні дослідження), але читачі повинні формувати власні висновки на основі різноманітних джерел інформації.