ВІДДІЛ КОМУНІКАЦІЙ З ГРОМАДСЬКІСТЮ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ГУ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (ТЕРИТОРІЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ - МІСТО ДНІПРО) ІНФОРМУЄ!

 
 
Платники податків Дніпропетровщини спрямували до місцевих бюджетів майже 883,1 млн грн податку на нерухоме майно
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) інформує.
Впродовж дев’яти місяців поточного року від платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до місцевих бюджетів Дніпропетровщини надійшло майже 883,1 млн гривень. Як акцентувала начальник Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Теодозія Чернецька, надходження зросли більш ніж на 141,3 млн грн, у порівнянні з відповідним періодом 2024 року, темп росту – 119,1 відсотків. 
Керівник податкової служби регіону подякувала усім, хто забезпечує своєчасне наповнення місцевих бюджетів.
«Ці надходження є важливою складовою для фінансування соціальних програм у громадах області. Сумлінне виконання платниками податків вимог та норм податкового законодавства дозволяє на місцях дбати про інфраструктуру і безпеку, підтримувати школи і лікарні, а значить дбати про добробут кожного жителя міста, селища і села», – зазначила Теодозія Чернецька.
 
 
Закон України № 4536: з якої дати розраховується розмір середньомісячної зарплати/загального місячного оподатковуваного доходу ФОПа, який не має найманих працівників?
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) нагадує, що 03.09.2025 в офіційному виданні «Голос України» № 173 опубліковано Закон України від 16 липня 2025 року № 4536-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення» та з метою удосконалення окремих положень податкового законодавства» (Закон України № 4536).
Цим Законом внесено зміни, зокрема, до ст. 42 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами) (далі – Закон № 3817) у частині встановлення мінімального розміру нарахованої середньої щомісячної заробітної плати/загального місячного оподатковуваного доходу суб’єкта господарювання (СГ), зареєстрованого як фізична особа – підприємець (ФОП), що не має найманих працівників, для СГ, які отримали ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями або на право роздрібної торгівлі сидром та перрі (без додавання спирту), або на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, або на право роздрібної торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або на право роздрібної торгівлі пальним.
Для цілей Закону № 3817 розрахунок розміру середньої щомісячної заробітної плати та розміру загального місячного оподатковуваного доходу суб’єкта господарювання здійснюється за період, починаючи з дня набрання чинності Законом України № 4536.
Відповідно до п. 1 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4536 цей Закон набирає чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем його опублікування, крім окремих його норм.
Отже, розрахунок розміру середньої щомісячної заробітної плати/загального місячного оподатковуваного доходу суб’єкта господарювання, зареєстрованого як ФОП, що не має найманих працівників, для СГ, які отримали ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, сидром та перрі (без додавання спирту), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним з метою відповідності вимогам ст. 42 Закону № 3817 здійснюється, починаючи з 01 жовтня 2025 року.
 
 
Надходження до місцевих бюджетів податку на прибуток підприємств від платників Дніпропетровщини склали майже 567,4 млн грн
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) інформує.
Упродовж січня – вересня цього року платники Дніпропетровщини поповнили місцеві бюджети податком на прибуток підприємств майже на 567,4 млн гривень. Надходження зросли  на понад 74,3 млн грн, або майже на 15,1 відсоток, у порівнянні з відповідним періодом минулого року. 
Нагадуємо, що об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) (ПКУ) (п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ).
 
 
Звільнення від сплати єдиного внеску за себе мобілізованих або залучених за контрактом фізичних осіб – підприємців, якщо вони є роботодавцями
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) інформує.
Починаючи з 01.10.2025 мобілізовані або залучені за контрактом фізичні особи – підприємці (ФОП) (у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які мають найманих працівників (роботодавці), згідно з положеннями частини шостої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (із змінами) (далі – Закон № 2464), звільняються від обов’язку сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), якщо роботодавець сплатив за таких осіб страховий внесок у розмірі не меншому від мінімального страхового внеску.
При цьому відповідно до п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, зокрема, ФОПи, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, або за контрактом, на весь строк їхньої військової служби звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, якщо вони не є роботодавцями.
До обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, належать, зокрема:
- своєчасне та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску до контролюючого органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску;
- подання звітності, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Фізична особа – підприємець по відношенню до себе є одночасно як страхувальником, так і застрахованою особою. По відношенню ж до найманих працівників фізична особа – підприємець є виключно страхувальником.
Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).
Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).
Отже, законодавством чітко визначено, що наймані працівники набувають статусу застрахованих осіб за умови сплати за них єдиного внеску (страхувальником). Водночас на відміну від ФОПів, наймані працівники не можуть бути страхувальниками по відношенню до себе.
Непоширення вимог п. 9 прим. 2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 щодо звільнення від виконання обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, на ФОПів, які є роботодавцями, пов’язане з необхідністю виконання страхувальником своїх обов’язків по відношенню до застрахованих осіб.
Разом з цим, у разі мобілізації/укладення контракту фізичної особи – підприємця, яка є роботодавцем, для неї:
- страхувальник – підрозділ сил безпеки й оборони України, в якому проходить військову службу така фізична особа – підприємець. У розумінні Закону № 2464 це не є основним місцем роботи (з 01.10.2025 з частини шостої ст. 4 Закону № 2464 прибрали умову щодо необхідності мати основне місце роботи), проте, такий страхувальник (нараховує грошове забезпечення) є в переліку роботодавців, визначених у п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464;
- застрахована особа – сама фізична особа – підприємець.
Саме тому, зміни, які набули чинності з 01.10.2025, є логічним кроком щодо усунення у фізичної особи – підприємця дублювання обов’язків страхувальника по відношенню до себе.
 
 
Випадки, в яких ФОПом – платником єдиного податку не визначається мінімальне податкове зобов’язання
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) нагадує. 
Мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ) – це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Податкового кодексу України (ПКУ). Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю (ФОП), є загальним мінімальним податковим зобов’язанням (п.п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ).
МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, та МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулами, наведеними у ст. 38 прим. 1 «Визначення мінімального податкового зобов’язання» ПКУ.
Зокрема, п. 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ визначено, що МПЗ не визначається для:
- земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні;
- земель запасу;
- невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;
- земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 01 січня звітного року знаходилися у межах населених пунктів;
- земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв’язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.
МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим п. 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Крім того, у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному ПКУ (п. 38 прим. 1.3 ст. 38 прим. 1 ПКУ).
Згідно з п. 38 прим. 1.4 ст. 38 прим. 1 ПКУ у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 01 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Поряд з цим, п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Підпунктом 69.15 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що не нараховується та не сплачується загальне МПЗ за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України:
- за 2022 рік – у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні фізичних осіб;
- з 01 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року – у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні, зокрема, фізичних осіб – підприємців.
Сума МПЗ за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені п.п. 69.15 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю або єдиним податком четвертої групи.
Платники податків, які до дати набрання чинності Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» (набув чинності 06.05.2023) визначили та задекларували в податковій звітності МПЗ за 2022 – 2023 роки за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених абзацом першим п.п. 69.15 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, мають право відкоригувати нараховані за 2022 – 2023 роки суми загального МПЗ шляхом подання в порядку, визначеному ПКУ, уточнюючих податкових декларацій.
Норми, визначені абзацами сьомим і восьмим п. 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ, застосовуються до податкових (звітних) періодів починаючи з 01 січня 2023 року.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (далі – Перелік територій).
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (із змінами), який набрав чинності 20.03.2025, затверджено оновлений Перелік територій, та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».
 
 
Деякі особливості витрат ФОПів на комунальні послуги
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) звертає увагу платників.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (із змінами) (далі – Закон № 2189).
Разом з тим, відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (із змінами) (далі – ЦКУ).
Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні особи (частина перша ст. 2 та частина перша ст. 318 ЦКУ). Проте ЦКУ окремо не визначає такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.
Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності.
Так, відповідно до ст. 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не відокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.
Статтею 2 Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» передбачено, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, якими є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).
Отже, незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення підприємницької діяльності, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами) (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений п. 177.4 ст. 177 ПКУ.
До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені у підпунктах 177.4.1 – 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 177.4.4 п. 177.4. ст. 177 ПКУ).
Разом з тим, відповідно до п. 177.6 ст. 177 ПКУ у разі якщо фізична особа – підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку – фізичних осіб.
Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги те, що суб’єктом права приватної власності нерухомого майна, яке надається в оренду, визнається саме фізична особа, а не фізична особа – підприємець, а також зважаючи на положення Закону № 2189, відповідно до якого договір на надання житлово-комунальних послуг укладається з виконавцем цих послуг безпосередньо фізичною особою як власником майна, то кошти, які сплачуються орендарем на користь фізичної особи – орендодавця у вигляді відшкодування витрат на оплату спожитих комунальних послуг, не включаються до доходу фізичної особи – підприємця. Також до витрат фізичної особи – підприємця не включаються витрати на оплату вказаних послуг, яка здійснюється орендодавцем самостійно.
 
 
Про плату за ліцензії на право оптової торгівлі підакцизними товарами
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) повідомляє.
У ст. 51 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами) (далі – Закон № 3817) зазначено, що річну плату за ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним встановлено у розмірі:
- спиртом етиловим, спиртовими дистилятами – в сумі 85 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додавання спирту), – в сумі 85 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- алкогольними напоями власного виробництва, для малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива – в сумі 4,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- алкогольними напоями без додавання спирту (винами виноградними, винами плодово-ягідними, напоями медовими), виробленими з виноматеріалів власного виробництва, отриманих шляхом переробки придбаних плодів, ягід, винограду, меду, за умови що придбані плоди, ягоди, виноград, мед мають виключно українське походження, в сумі 5 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- сидром та перрі (без додавання спирту) – в сумі 0,15 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- тютюновими виробами – в сумі 85 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
- рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, – в сумі 0,15 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж.
Ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах надаються безстроково, а плата за них справляється щорічно. Плата за ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах зараховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням ліцензіата.
Перший платіж за ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах здійснюється до отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у розмірі, визначеному Законом № 3817.
Згідно зі ст. 54 Закону № 3817 суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити сплату чергової річної плати за надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до початку кожного наступного річного періоду та повідомити відповідний орган ліцензування про внесення чергового платежу за ліцензію в паперовій або в електронній формі у порядку, встановленому ст. 42 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами), із зазначенням коду класифікації доходів бюджету, суми внесеного платежу, номера і дати платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати за відповідну ліцензію.
 
 
Закон України № 3817: порядок та строки оскарження рішень податкових органів про застосування фінансових санкцій
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) інформує.
Частиною першої ст. 73 Закону України від 18 червня 2024 року  № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами) (Закон України № 3817) встановлено, що за порушення норм Закону України № 3817 щодо виробництва, обігу та зберігання спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального суб’єкти господарювання притягаються до відповідальності згідно із законом.
Для обрахунку штрафних санкцій, передбачених ст. 73 Закону України № 3817, використовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня звітного (податкового) року, в якому виявлено порушення.
До суб’єктів господарювання за вчинені правопорушення застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірах, встановлених частиною другою ст. 73 Закону України № 3817 (абзац перший частини другої ст. 73 Закону України № 3817).
Податкові органи застосовують та стягують фінансові санкції у вигляді штрафів, передбачені частиною другою (крім пунктів 3, 6) ст. 73 Закону України № 3817, у порядку, визначеному Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами) (далі – ПКУ). Інші органи виконавчої влади приймають рішення про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів, передбачених пунктами 3, 6 частини другої ст. 73 Закону України № 3817, у межах їхньої компетенції, визначеної законом, а в разі невиконання суб’єктом господарювання таких рішень сума штрафу стягується на підставі рішення суду. Фінансові санкції у вигляді штрафів, передбачені п. 24 частини другої ст. 73 Закону України № 3817, застосовуються: податковими органами – за порушення п. 10 частини другої, частин сьомої, восьмої, десятої ст. 71 Закону України № 3817, іншими органами виконавчої влади – за порушення частини першої, пунктів 1 – 9 частини другої, частин третьої – шостої та дев’ятої статті 71 Закону України № 3817 (частина четверта ст. 73 Закону України № 3817).
Рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених частиною другою ст. 73 Закону України № 3817, може бути оскаржено в адміністративному порядку згідно із ст. 56 ПКУ або в судовому порядку (частина п’ята ст. 73 Закону України № 3817).
Процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження визначено Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916 (із змінами).
Пунктом 56.1 ст. 56 ПКУ визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).
Згідно з п. 56.12 ст. 56 ПКУ, якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.
Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених п. 102.6 ст. 102 ПКУ (п. 56.14 ст. 56 ПКУ).
Порядок застосування норм пунктів 102.6 – 102.7 ст. 102 глави 9 розд. ІІ ПКУ затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2017 № 861.
Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв’язку (з дотриманням вимог, визначених п. 42.4 ст. 42 ПКУ) повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну податкову політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ).
З урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення (абзац перший п. 56.18 ст. 56 ПКУ).
У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ (п. 56.19 ст. 56 ПКУ).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (із змінами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
 
 
Про право ФОПа на використання коштів з поточного рахунку, відкритого для здійснення підприємницької діяльності, для власних потреб
 
Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування - місто Дніпро) зазначає.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Пунктом 10 розд. І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162 (із змінами) (далі – Інструкція № 162), встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.
Банк відкриває поточний рахунок для здійснення підприємницької діяльності фізичній особі – підприємцю (ФОП) на підставі пред’явленого паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, реєстраційного номера облікової картки платника податків та поданої заяви про відкриття поточного рахунку (додаток 4 до Інструкції № 162) (п. 33 розд. ІІ Інструкції № 162).
Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. (п. 24 розд. І Інструкції № 162).
Враховуючи викладене, ФОП на загальній системі оподаткування має право вільно користуватися коштами для власних потреб з поточного рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, за умови сплати всіх податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством, від підприємницької діяльності.
 
 
За матеріалами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області