Що допоможе рестарту видобувної галузі

В інформаційному просторі з’явилося багато оцінок щодо "мінеральної" угоди, недавно підписаної між Україною та США.
Як промисловець і давній прихильник американсько-української співпраці у видобувній галузі, я розглядаю цю подію як важливий крок уперед, але з розумінням викликів, які стоять перед нами. Це історична можливість для залучення інвестицій, особливо зважаючи на те, що проєктне фінансування в Україні померло як клас.
Зараз кошти масово вкладаються в ОВДП, що створює дилему: або ми розвиваємо промисловість, або продовжуємо будувати піраміду облігацій внутрішньої державної позики. Реальні кредитні ставки починаються від 20% річних, що робить банківське фінансування практично недоступним для промислових проєктів.
Як наслідок – бізнес "задихається" від дефіциту фінансових ресурсів як для підтримки операційної діяльності, так і для капітальних вкладень. Успіх роботи Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови залежить передусім від нашої здатності створити сприятливе середовище для інвесторів. Міжнародні фінансові інституції, включаючи DFC та IFC, вимагатимуть реалістичних та прозорих фінансових моделей, що демонструють рентабельність.
На жаль, зараз ця рентабельність критично підривається ключовими факторами: надмірними енергетичними тарифами та логістичною кризою. Наша компанія "Велта", маючи понад десятилітній досвід у видобутку й переробці титанової сировини, стикається з цими проблемами щодня.
Ми бачимо, як системні перешкоди унеможливлюють розвиток галузі та загрожують перетворити перспективні міжнародні угоди на декларації про наміри.
Без системних змін навіть потенційно найвигідніші інвестиційні угоди можуть залишитися нереалізованими. Чому видобувна галузь втрачає позиції Парадоксальна ситуація склалася в енергосекторі.
Попри наявність значної кількості давно амортизованих атомних блоків та масштабну зовнішню допомогу через Фонд енергетичної підтримки України (близько 1,5 млрд дол.), вартість електроенергії для промисловості в нас часто перевищує показники країн ЄС. У 2025 році ціна МВт-год для великих промислових споживачів в Україні становить 95-105 євро, тоді як у Польщі – 85-90 євро, у Німеччині – 90-95 євро.
Непрозоре ціноутворення і постійне зростання тарифів призводить до простою підприємств і консервації виробництв, що критично підриває конкурентоспроможність. У 2024 році ми зафіксували пікову різницю в тарифах – на 92%.
Це абсолютно неприйнятно для промислового виробництва.
Наші потужності через перебої з енергопостачанням і зростання тарифів простоювали до півтора місяця.
У 2022 році енергетика становила 30% собівартості виробництва, у 2023-му – 60%. Особливо гостро ця проблема стоїть для переробних потужностей, які споживають багато електрики.
Інвестори шукають юрисдикції з низькою вартістю енергоносіїв і "Велта" – не виняток.
Ми працюємо над розгортанням виробництва в США.
Чи не найважливішим критерієм вибору локації для нас є вартість електроенергії. Постає питання: Україна планує залучати інвестиції лише у видобуток чи ми повинні експортувати готову продукцію? Я – за другий варіант.
Багато для цього роблю, але з поточними тарифами жодна фінансова модель не балансується і переробні потужності для нашої сировини можуть розгортатися лише за кордоном. Читайте також: Метали в обмін на безпеку.
Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна? Війна суттєво ускладнила логістичні ланцюжки.
Блокування морських портів, пошкодження портової та залізничної інфраструктури, монополізм у залізничних перевезеннях і постійні підвищення тарифів призвели до значного зростання логістичних витрат.
Нині вони становлять 15-25% кінцевої вартості продукції. Загалом ціна логістики порівняно з 2021 роком зросла в три-п’ять разів, зокрема зважаючи на необхідність використання морських портів сусідніх країн.
В абсолютних значеннях для нашої компанії – з 25 дол.
до 100 дол.
за тонну продукції, що змусило нас переглянути усталені транспортні ланцюги. У 2022-2024 роках через блокування українських портів "Велта" працювала через порти Польщі та Румунії, що суттєво продовжувало ланцюжки постачання. З кінця 2024 року ми повернулися до відвантаження через українські порти, проте перевезення продукції до них автотранспортом стало дешевшим порівняно із залізничним.
Користуватися послугами "Укрзалізниці" нам і нашим колегам не вигідно.
Постає логічне питання: що буде з УЗ за кілька років за таких умов? Коли ми понад десять років тому проєктували гірничо-збагачувальні комбінати "Велти", серед ключових факторів у виборі локації була близькість до залізничної інфраструктури.
Ми цілеспрямовано шукали майданчики з найближчою залізничною розв’язкою, щоб забезпечити швидку та економічно ефективну логістику готової продукції.
Це було стратегічно правильне рішення в довоєнний період, однак велика війна кардинально змінила ситуацію. Від викликів до рішень Видобувна галузь потребує не "латок", а комплексного перезавантаження. Перший напрям – енергетична реанімація.
Для промислових підприємств, які створюють високу додану вартість і забезпечують валютні надходження в Україну, на державному рівні має бути встановлений спецтариф на електроенергію.
Це стане важливим фактором підтримки конкурентоспроможності та підвищить інвестиційну привабливість національної економіки загалом. За нинішніх тарифів єдиний вихід для нових виробництв – власна генерація, але для великих енергомістких підприємств це утопія з огляду на часовий фактор і необхідність величезних капітальних видатків.
Такі підприємства потребують централізованого енергопостачання за конкурентними цінами, оскільки будівництво власної генерації вимагає не лише колосальних інвестицій (десятків і навіть сотень мільйонів євро), а й тривалого періоду проєктування і будівництва (два-п’ять років). За цей час підприємство втрачає конкурентоспроможність через підвищену собівартість продукції.
Крім того, витрати на власну генерацію суттєво збільшують період окупності основного виробництва, що відлякує потенційних інвесторів. Другий напрям – логістика без обмежень.
Реформа залізничної галузі має передбачати допуск приватної тяги та мораторій на підвищення тарифів для стратегічних вантажів (аналогічно – ставок портових зборів).
Водночас необхідно прискорювати долучення України до міжнародних транспортних коридорів. Якщо енергетика та логістика – це здебільшого виклики війни, то інші недосконалості галузі можна легко вирішити, виконавши затверджене указом президента рішення РНБО від 16 липня 2021 року "Про стимулювання пошуку, видобутку та збагачення корисних копалин, які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави". Він містить чіткий перелік кроків щодо залучення інвестицій у видобувні галузі, включаючи вдосконалення системи обліку надр, моніторингу їх використання, стимулювання кредитної підтримки, інвестицій, експорту готової продукції.
На жаль, більшість положень цього прогресивного указу залишилися на папері. Вони не втратили актуальності, тому замість розробки нових стратегій достатньо виконати те, що вже визначене пріоритетом.
Було б непогано, якби влада звернула увагу на цей документ, особливо в контексті розвитку титанової промисловості, яка є головною галуззю видобутку та переробки критичної сировини в Україні. Замість висновків Видобувна галузь України перебуває на роздоріжжі.
Ми або втратимо десятки виробництв – шахт, кар’єрів, свердловин, ГЗК, або матимемо шанс на відновлення, поступовий розвиток і залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. В умовах посилення глобальної нестабільності, в умовах необхідності суттєво збільшувати власне виробництво зброї видобувна галузь має стати пріоритетом державної економічної політики та центром тяжіння інвестицій. Угода зі США – важливий крок уперед і я вітаю цю ініціативу.
Проте без системного розв"язання проблем з енергетикою, логістикою та доступом до фінансування ми ризикуємо перетворити перспективні міжнародні угоди на декларації про наміри. Настав час дій.
Ми, компанія "Велта", яка щоденно стикається з усіма викладеними вище викликами, готові почати публічну експертну дискусію про шляхи виходу галузі з кризи і запросити до неї всі зацікавлені сторони.