Кінець епохи маршруток

У європейських містах автобус або трамвай – не лише спосіб дістатися на роботу, а звичне, зручне, передбачуване середовище.
У нас же дуже часто це про спеку влітку, холод узимку, відсутність термінала, переповнені салони й нерозуміння, коли і чи взагалі приїде маршрутка. Насправді все це – не просто побутові незручності.
Це показник того, наскільки системно ми підходимо до організації життя в місті.
Транспортна система – це частина суспільного договору.
Вона має працювати для всіх: молодих і старших, пільговиків, людей з інвалідністю, мешканців центру і передмість. Початок кінця ери маршруток Сьогодні в Україні триває робота над законопроєктом, який має врегулювати надання суспільно важливих транспортних послуг.
Разом із європейською організацією Transport&Environment "Екодія" підготувала для Мінрозвитку пакет рекомендацій, покликаних привести українське законодавство у відповідність до Регламенту ЄС №1370/2007. Модель Public Service Obligation (PSO), яка лежить в основі цього Регламенту, базується на простій ідеї: перевезення – це не лише ринкова послуга, а суспільна необхідність.
У Європейському Союзі PSO використовується в багатьох сферах: поштових, енергетичних, соціальних, банківських.
Але в транспорті – особливо. Вона дозволяє державі або громаді замовляти у перевізника послугу навіть тоді, коли та економічно невигідна, але якщо важлива для людей.
Тоді перевізник отримує компенсацію з бюджету за чіткою формулою. 24-26 червня в Брюсселі відбулися засідання щодо оцінки готовності України до транспортних реформ.
Там же розглядався і оновлений законопроєкт щодо моделі роботи громадського транспорту.
Це логічний і необхідний крок для наближення до європейських стандартів у сфері громадського транспорту. Що пропонує громадськість і що це дасть пасажирам Рекомендації, які розробила громадськість, мають одну мету – щоб громадський транспорт в Україні став передбачуваним, доступним і гідним. Що пропонується: Запровадити конкуренцію на прозорих умовах.
Усі контракти з перевізниками мають укладатися через тендер, а не "за домовленістю".
Це дасть можливість залучати кращих операторів і планувати інвестиції в новий рухомий склад. Установити чітку формулу компенсації.
Перевізники повинні знати, скільки і за що їм платять – за кілометри, а не за кількість пасажирів.
Це забезпечить стабільність, дозволить перевозити всіх – зокрема пільговиків – без дискримінації. Надати перевізнику ексклюзивне право на маршрут.
Це означає: один оператор – один маршрут, без дублювань, хаосу і "перетягування" пасажирів. Прописати відповідальність органу влади.
Має бути чітко визначено, хто організовує перевезення, проводить конкурси, контролює якість і приймає скарги. Створити можливість координації між громадами.
Бо сьогодні запустити маршрут Київ–Ірпінь складно саме через юридичні прогалини між адміністративними одиницями. Інвестувати в екологічний транспорт.
Рекомендуємо передбачити закупівлю частки "чистих" автобусів та тролейбусів із автономним ходом. Забезпечити прозорість.
Це і системи електронної оплати, і контроль пасажиропотоку, і відкритість даних про виконання рейсів. А що отримають пасажири? Транспорт, який приїжджає вчасно.
Із чітким розкладом і без "зникнення" після 20:00. Справедливий проїзд для всіх, без дискримінації пільговиків. Комфорт у дорозі.
Сучасні автобуси замість старих "Богданів".
Низька підлога, кондиціонери, безготівкова оплата. Менше заторів і забруднення.
Бо якісний транспорт – альтернатива автівці. Контроль і довіра.
Бо кожен знатиме: куди йдуть бюджетні кошти, хто відповідальний і як діяти, якщо щось не працює. Реформа транспортної системи – це не про те, щоб щось "заборонити".
Це про те, щоб дати змогу кожному з нас обрати громадський транспорт, який буде справді зручний.
Тому що у ньому не лише можна доїхати, а й хочеться їхати. Співавторка Анастасія Нагорна, аналітикиня європейської ГО "Transport & Environment"