Земельна ділянка знаходиться у користуванні на підставі договору сервітуту: чи визначає платник податку на прибуток підприємств МПЗ?

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що до земель сільськогосподарського призначення у відповідності до частини другої ст. 22 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) належать сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя.
Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина перша ст. 98 ЗКУ).
Власники та користувачі земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, зобов’язані надавати право сервітуту для забезпечення проходу (проїзду) іншим власникам та користувачам земельних ділянок до належної їм на відповідному праві земельної ділянки (абзац другий частини шостої ст. 37 прим. 1 ЗКУ).
Частиною першою ст. 102 прим. 1 ЗКУ встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою ст. 102 прим. 1 ЗКУ (частина друга ст. 102 прим. 1 ЗКУ).
Враховуючи вищенаведене у платника податку на прибуток – користувача земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні такого платника на підставі договору про встановлення земельного сервітуту (права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь)) або суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для забудови) не виникає обов’язку визначати МПЗ щодо таких земельних ділянок.
Юридичною особою (платником податку на прибуток) – власником земельних ділянок, які знаходяться в користуванні інших осіб на підставі укладеного договору про встановлення земельного сервітуту, суперфіцію, визначається МПЗ щодо тих земельних ділянок, які належать до сільськогосподарських угідь.
Якщо земельні ділянки належать до несільськогосподарські угідь, то МПЗ не визначається.