Війна з Україною не дозволить росії залишатися другом Китаю й Індії одночасно

Постоянный адрес: http://ukrrudprom.com/digest/Vyna_z_Ukranoyu_ne_dozvolit_Ros_zalishatisya_drugom_Kitayu_y_nd_.html?print Війна з Україною не дозволить росії залишатися другом Китаю й Індії одночасно zn.ua, 12 серпня 2022. Опубликовано 18:35 12 августа 2022 года Трикутник “Індія—Китай—росія”: Вороги? Суперники? Партнери?

 Китай та Індія підривають зусилля, спрямовані на стримування Кремля, тоді як колективний Захід із допомогою санкцій і обмеження фінансових потоків намагається покарати рф за війну проти України. Дві країни стали основними імпортерами російської нафти, закуповуючи на двох половину російського світового експорту, вони також прагнуть продовжувати економічні відносини з рф, займаючи ті ніші, які звільнили американські та європейські компанії.

Неприєднання до західних санкцій і так званий нейтральний статус у російсько-українській війні поставили Пекін і Нью-Делі в один ряд — країн, що допомагають Москві уникнути міжнародної ізоляції та економічного падіння. росія — ключовий стратегічний партнер як для Індії, так і для Китаю і тривалий час слугувала важливим балансером відносин двох азійських держав, що застрягли в затяжному прикордонному конфлікті.

Китайсько-індійські відносини тісно пов′язані з невирішеними територіальними питаннями постколоніальних часів. Чергова сутичка у 2020-му на лінії фактичного контролю в долині Галван індійського регіону Ладакх призвела до загибелі військових і концентрації щонайменше по 60 тисяч солдатів обабіч де-факто кордону між Індією та Китаєм. Шістнадцять раундів переговорів між військовими командуваннями країн упродовж двох років не дали відчутних результатів, а ситуація досі перебуває в непевному статусі — ні прогресу, ні погіршення. Тоді коли Індія наполягає, що двостороння співпраця не повернеться в нормальне русло, доки не буде вирішено проблеми на кордоні, Пекін зазначає, що відносини не мають стати заручниками кризи.

Китайсько-індійським відносинам властива парадоксальність: країни розділяють суперечності, пов′язані з невирішеними територіальними претензіями, проте водночас триває пошук економічної й дипломатичної взаємодії. Підтвердженням цього можуть слугувати, попри напругу на прикордонних територіях, процвітання двосторонньої торгівлі, яка продемонструвала зростання на 43% впродовж 2021 року, регулярні дипломатичні контакти, співробітництво в рамках БРІКС, участь у багатосторонніх військових навчаннях спільно з Народно-визвольною армією Китаю під егідою ШОС та співпраця на міжнародних майданчиках. До прикладу, на кліматичній конференції СОР26 у Глазго Індія виступила за “поетапне скорочення” замість повної “поетапної відмови” від вугілля, і її найголовнішим союзником у цьому питанні виявився Китай. Крім того, дві держави виступають за реформу глобальних економічних інститутів і поділяють спільне бачення багатополярного світового порядку.

Тимчасом Нью-Делі, відчуваючи економічну та військову асиметрію з Пекіном, намагається взаємодіяти з іншими державами, щоб захистити свої інтереси. Позаяк розуміє власну слабкість у разі переростання прикордонної напруги в масштабніший конфлікт. Маневрування між різними полюсами привело Індію в Quad — де-факто антикитайський альянс, очолюваний США, перебування в якому ставить її в досить незручне становище. Попри всі складнощі відносин із Пекіном, Нью-Делі намагається його не дратувати, помітно стримуючи прагнення “четвірки” посилити співпрацю в безпековій сфері й демонструючи розбіжності в критичних геополітичних питаннях, як, наприклад, ситуація у М′янмі та в Україні, права людини, ядерна програма Північної Кореї, заборона експорту пшениці, тоді коли на світовому ринку почалися продовольчі проблеми.

З огляду на таку поведінку Індії, в офіційних колах США виникають питання її відданості американським стратегічним цілям зі стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Оскільки американці розглядають Нью-Делі важливим партнером у своїй Індо-Тихоокеанській стратегії. Індія апелює до власної стратегічної автономії, покладаючись на яку, вибудовує відносини з росією, Китаєм та США, залишаючи поза увагою нові геополітичні реалії.

російська агресія проти України та напруження навколо Тайваню ще більше зблизили Москву й Пекін та ускладнили їхні відносини з Вашингтоном. Китай і росія не приховують, що їхні відносини “не мають заборонених сфер для співпраці та стоять вище за політичні й військові союзи холодної війни”. Після візиту Ненсі Пелосі до Тайбею міністр закордонних справ КНР Ван Ї закликав рф до ще більшого посилення стратегічного співробітництва. Очевидно, що протистояння зі США не тільки зближує цих двох, а й підштовхує росію до більшої залежності від Китаю. Щоб послабити тиск від західних санкцій та економічної ізоляції, Москва шукає глибшу форму партнерства, переорієнтовуючи енергетичні потоки в Азію, насамперед до КНР, та стимулюючи створення міжнародної платіжної системи в рамках БРІКС, яка б стала альтернативою міжнародній системі SWIFT і допомогла проводити міжбанківські платежі в обхід санкцій.

У цій ситуації постає запитання, чи зможе росія відігравати роль неупередженого посередника на випадок загострення на індо-китайському кордоні, як це сталося 1962 року, в часи СРСР. Окрім того, чи зможе рф стати надійним постачальником зброї, від якої ще великою мірою залежить Індія, у разі виникнення такого конфлікту, якщо Китай буде проти. Тим паче що китайському та індійському командуванням так і не вдалося повернутися до статус-кво станом на квітень 2020 року в Ладакх, тоді як Китай розгорнув будівництво мосту і військової інфраструктури на спірній території, на котру претендують обидві країни.

В іншій частині неврегульованого кордону, на межі Індії, Бутану та Китаю, упродовж 2020—2021 років останній розгорнув будівництво поселень, які розтяглися вздовж його гімалайських кордонів і зайшли на спірні території в Бутані. Поселення розташовані за 30 кілометрів від плато Доклам, де у 2017 році індійські військові заблокували будівництво дороги з китайського боку. Після більш як двомісячного протистояння Пекін погодився підтримувати статус-кво в цьому районі. Тепер він змінив свою стратегію, зміцнивши присутність поруч із життєво важливим коридором, який з′єднує Індію з її штатами на північному сході.

Попри нинішнє відносне затишшя і прагнення Пекіна розмежувати територіальні й економічні питання, Індія все ж насторожено ставиться до Китаю, чиї агресивні кроки не завжди збігаються з примирливою риторикою. Військове зближення зі США та їхніми азійськими союзниками наразі є важливим фактором стримування Китаю для індійської влади. Тимчасом уряд Нарендри Моді продовжує витримувати традиційний стратегічний баланс, у якому й досі залишається місце для Москви.

Отримання ресурсу за значно нижчою ціною дозволяє уряду уникати проблем із паливом та пом′якшити наслідки інфляції. Крім того, Індія і росія активно працюють над пошуком механізмів взаємних розрахунків в умовах санкцій та диверсифікації транспортних маршрутів, активізувавши роботу коридору “Північ—Південь” через Іран. Власні економічні пріоритети залишають російську агресію проти України поза увагою Індії, як і поза увагою багатьох “неприєднанців”, що зосереджені на ситуативному вирішенні внутрішніх енергетичних і продовольчих проблем, а не усуненні джерела їх походження на глобальному рівні.

Відносна вага у глобальному й геополітичному масштабі дає можливість Індії вести власну гру між США, росією та Китаєм поки що без особливих втрат для себе. Однак, незалежно від того, чи долучилася Індія до західних санкцій, чи ні, їй доведеться рахуватися з їх наслідками та відчувати вищу вартість ведення бізнесу з рф. Хоч би як Москва та Нью-Делі намагалися вибудовувати традиційні відносини, росії доведеться рахуватися з інтересами Китаю не на користь Індії. російська агресія проти України поставила Індію в кут, який рано чи пізно обмежить можливості традиційного “танцю з усіма”. Інша річ, що як Китай, так і Індія могли б відіграти конструктивнішу роль у припиненні російської агресії проти України, однак геополітичні амбіції одного та регіональна обмеженість іншої зробили їх “нейтральними” поплічниками Москви.

Наталія БУТИРСЬКА, експерт з питань Східної Азії, магістр зовнішньої політики