Куди прямує Європа?

Українська правда. Блог Сергія Дацюка, 16 березня 2018. Опубликовано 07:20 18 марта 2018 года Що таке взагалі Європа? Не в географічному сенсі. В сенсі суті. Що таке Європа для світу та вічності?

Впродовж останніх принаймні п"ятсот років Європа відкривала нові концептуальні поля, на яких могла грати цивілізація людства, задавала перспективні горизонти людства, здійснювала смислову експансію, розширювала розуміння свободи, створювала імперії, генерувала події світового масштабу і власне була цивілізаційним авангардом людства.

Європа жодного десятиліття впродовж цих сотень років не зациклювалася на собі, і навіть її війни ставали світовими, бо на смисловому рівні втягували все людство. Дві світові війни, які вела Європа, докорінно змінили світ, оскільки були специфічною формою світової комунікації, революційних змін та руйнування імперій.

Навіть, створивши світового доміната — США — Європа все ще лишалася світовим лідером в філософії, науці, літературі, мистецтві та технологіях.

Втрата мислення у світі

Якщо США в ХХ столітті стали квінтесенцією сили добра у світі, то Європа майже до кінця ХХ століття все ще лишалася інтелектуальним лідером світу. Нині ситуація змінилася. Європа зациклилися на собі, вона перестала бути авангардом людства. Тобто у Європі відбулася подія світового масштабу, яку практично ніхто не помітив — Європа перестала мислити.

Що це значить? Адже наука та технології ніби продовжують розвиватися, а філософські роботи ніби продовжують виходити.

Мислення завжди знаходиться на найвищому рівні всіх процесів людства, воно має випереджувальний характер та більш складніше влаштування, ніж всі ці інші процеси. Якщо мислення не рефлексує наукові досягнення, технологічні прориви, кризові явища в економіці та політиці на філософському рівні, то це значить, що воно не живе, не існує.

Відмова від мислення має свою специфіку. Інші частини світу, які не практикували мислення впродовж останніх століть, не змогли цього помітити. А у самій Європі цього не помітили тому, що помітити відмову від мислення можливо лише всередині процесу мислення, а коли воно зникло, то цей факт і помітити неможливо.

Відмова від мислення це як фатальна воронка — неможливо вирватися жодними засобами, аніж надзусилля.

В світі померлого мислення — кожна цивілізація спасається, як може.

США зробили ставку на технологічні прориви. Китай зробив ставку на економічний прорив. Росія зробила ставку на архаїзацію та на мілітаризацію. Україна хаотизувалася та зробила ставку на неперервні політичні потрясіння. Європа заглибилися у переживання своїх проблем, не будучи в змозі їх осмислити та вирішити.

Втрата мислення веде до катастрофи

Фактично втрата мислення це вже катастрофа, але це неочевидна катастрофа.

Що ж таке очевидна катастрофа? Економічна, політична, техногенна, гуманітарна, цивілізаційна — яка вона?

Вочевидь це гуманітарна цивілізаційна катастрофа. Чи правильніше сказати — трансгуманітарна загальнолюдська цивілізаційна катастрофа. Але у Європі ця загальна катастрофа буде пов"язана ще й з руйнуванням безлічі смислових структур, які до цього стимулювали мислення, інтелектуальні традиції, традиції гуманітарних навколомислительних процесів — віри, волі, відчуття, інтуїції і т.д.

Для того, щоб говорити про катастрофу, спочатку потрібно визнати неминучість катастрофи. З цим впродовж останніх років були великі проблеми. Європейцям говорили — у вас криза, а вони робили вигляд, що не помічають.

В останній час безліч європейців починають це розуміти. Але європейці, розуміючи це, нічого не змінюють в своїй повсякденній та орієнтованій на перспективу діяльності. Тобто Європа в цій кризі не змогла включити алармістський запобіжник — вона не змогла примусити інтелектуалів до надзусиль.

Отже просте визнання катастрофи у Європі потребувало вже надзусиль. А на що будуть спрямовані зусилля далі?

Катастрофічне та післякатастрофічне мислення

Зазвичай, коли говорять про катастрофу, основну увагу приділяють таким питанням як суть катастрофи, коли вона настане, як саме буде відбуватися. Тобто перед близькою катастрофою мислення збочується в такий спосіб, що стає катастрофічним мисленням.

Катастрофічне мислення це однобоке мислення, яке нічого, крім катастрофи, бачити не може. Культивування катастрофічного мислення Європі нічого не дасть.

Насправді найважливіше значення для мислення має не сама по собі катастрофа, а той світ, який настає після катастрофи. Тобто подолати катастрофу можливо не зосереджуючись мисленням на самій катастрофі, а долаючи її мисленням, тобто починаючи обживати світ після катастрофи.

Навіть спроба підготуватися до катастрофи вже якимось чином підготує Європу до післякатастрофічного світу. Але справжня підготовка — є лише спроба уявити, змоделювати та обжити післякатастрофічний світ.

Європа, відчуваючи наближення катастрофи, не хоче цьому вірити, не хоче про це мислити.

Інакше як основа післякатастрофічного світу

Найбільше значення для світу, та й для Європи зокрема, має аллотопія — змістовне місце інакшого — не іншого, а саме інакшого, яке неможливо назвати і оцінити, впізнати і пізнати, зруйнувати чи навіть просто запобігти чи загальмувати.

Післякатастрофічний світ — це світ інакшого, це інакший світ. Визнання інакшого як проблеми та дослідження його, потребує уявлення про майбутнє як про інакше.

Тобто майбутнє це лише те, що має розрив з теперішнім як зовсім інакше і не схоже на нього. Якщо ми говоримо про зрозуміле майбутнє, то це, скоріш за все, продовжене теперішнє.

Післякатастрофічний світ це світ різних екзистенцій та транзистенцій

Якби ми не ставилися до Сингулярності — хтось доводить, що вона буде, хтось вважає, що нічого такого не буде, — але зміна світу від гуманітарного контексту до трансгуманітарного, від знайомого до інакшого все одно відбудеться, якби ми це не заперечували. То чому б не назвати цю радикальну зміну Сингулярністю, своєрідністю, точкою, в якій шлях людської цивілізації помножується на різні шляхи, які розходяться?

Досі різні цивілізації людства, яку б різну культуру вони не мали, все одно були поєднані спільним переживанням єдиного існування як екзистенції.

Післякатастрофічний світ буде жити не просто за іншими правилами, ніж він живе зараз. Післякатастрофічний світ вже не буде світом єдиної екзистенції, на яку колись спирався Хайдеггер у своїй філософії.

Це буде поліекзистентний світ. Ось ці нові екзистенції: віртуальна, колонізації позаземного простору, роботично-андроїдна, позасвітова (інші виміри, інші світи), можливо ксенуальна (екзистенція пришельців).

Більше того, післякатастрофічний світ буде занурений не в екзистенцію, а в транзистенцію. Тобто зміни відбуватимуться не лише швидко та радикально, але і у різних напрямках розвитку людства.

І це принципово нова якість післякатастрофічного світу. Людство не тільки буде розмежовано на декілька екзистенцій, які слабко перетинатимуться одна з одною, ці екзистенції породжуватимуть ще і різні транзистенції, тобто різні шляхи незалежних змін та сепаратного розвитку цивілізації постлюдства.

Цивілізаційна антропологія як виклик людства

Безліч політологічних теорій, безліч напрямків соціальної філософії, безліч теорій розрізнення націй, культур та цивілізацій так і не змогли відповісти на питання — якими є життєздатні моделі існування цивілізацій впродовж тисяч років. Політичні та соціальні теорії зазвичай кладуть в основу лише звужений набір параметрів, але не розглядають цивілізацію як складну модель.

Та ж колонізація Марсу, яку збирається здійснити Ілон Маск. Сьогодні, з точки зору філософського мислення, тут повна безвідповідальність. Що таке колонізація людством Марсу? Чи усвідомлює людство себе як єдине ціле, щоб здійснити такий проект від свого імені? Чи вірно, що колонія на Марсі одразу ж буде колонією, а не, скажімо, незалежним космополітичним суб"єктом? Який політичний лад буде на Марсі? Яка культура буде домінувати там? Яка мова буде там вживатися? Все це дуже непрості питання, на які могла б відповісти Європа, і на які поки що не можуть відповісти США, бо їм не вистачає цивілізаційного досвіду.

Марс і Єдина Європа — виклики одного порядку. І там, і там мова йде про побудову нової цивілізації.

Європа в процесі об"єднання заявила претензію на наднаціональну чи навіть інтегрально-національну цивілізацію. Але цивілізації не будуються на рівні політики. І замість того, щоб побудувати цивілізаційну антропологію як окрему гуманітарну дисципліну, яка би дала теорію інтегрально-національного об"єднання в єдину цивілізацію, ЄС втрапив у те ж саме національне болото, що і СРСР. Навіщо ж робити ту ж саму помилку з тим же самим наслідком?

Як ми зможемо створити єдину цивілізацію на Марсі, якщо ми не змогли створити єдину цивілізацію у Європі?

Єдине людство як виклик для людей

Сьогодні вже існує безліч ситуацій, які неможливо розуміти, та проблем, які неможливо вирішити, — з позиції окремої нації чи навіть локальної цивілізації.

В контексті колонізації Марсу вперше з"являється проблема, що таке людство як єдина позиція, яка колонізує Марс. Таке саме питання постає в процесі роботизації — що таке людство у відношенні до роботів. Таке ж питання з"являється в процесі андроїдизації — чи андроїди є частиною людства.

Творити віртуальні світи та досягати в них нових свобод та безсмертя неможливо без уявлення про актуальні обмеження людства. Вийти за межі простору, часу, за межі очевидної структурності неможливо без уявлення вимірних обмежень людства.

Отже проблема вже не в людині як Homo Sapiens, проблема в нових перспективах людства, які не можуть бути усвідомлені без філософського промислювання смислової та перспективної єдності людства як такого.

Єдине людство це нова проблема, що постає поза такими функціональними проблемами як “вічний мир”, ООН, права людини чи тим більший людський рід.

Єдине людство одразу ж породжує нові горизонти розуміння як постгуманітарні напрямки розвитку людства, тобто на межі цивілізаційної антропології виникає поліцивілізаційна постантропологія.

Колись давно європейці взяли на себе відповідальність за мислення всього людства. Тепер, коли європейці відмовилися від цього, раптом виявилося, що вони нікого не підготували собі на заміну. Ніхто не готовий мислити за все людство. Навіть США, роблячи деякі правильні перспективні дії, не здатні їх осмисляти на рівні філософії.

Безліч молодих людей Європи, встромивши голову в телевізор чи в інтернет-видання зупиненого мислення, залучаються у хибні напрямки каналізації своєї енергетики — національні рухи, різні процеси архаїзації та фундаменталізації, даун-шифтинг та інші способи втечі від осмислення та продукування позитивної перспективи.

Зберегти чи відтворити острівки мислення

Щоб позитивно пережити катастрофу, потрібно не спасати старий світ, а створювати нові екзистенції вже — хоча б на рівні дослідження та моделювання їх. Потрібно створювати локальності нових екзистенцій для післякатастрофічної Європи.

Можливо ці локальності дозволять зберегти острівки мислення в Європі. Тобто саму Європу вже не спасти, можна спасти лише деякі острівки Європи.

Піддавши сумніву сам підхід гуманітарних досліджень, ми маємо запустити принципово нові напрямки досліджень — трансгуманітарних і постгуманітарних.

Потрібно перейти від дослідження наявного і пізнаваного до досліджень інакшого, вийти на поліекзистентні та політранзистентні уявлення перспективи. Перенести акцент з людини і суспільства на дослідження людства, а саме людство досліджувати також і за його межами — в постантропології. Здійснити прорив від сингулярних досліджень до післясингулярних досліджень, тобто вийти на моделювання світу після катастрофи. Ось найважливіших напрямки, де можна розбудити, відновити та розвинути мислення.

Хто говорить і кому?

Я говорю не від імені української влади чи держави. В широкому сенсі, я говорю від імені української громади, яка воює з ворогом-окупантом поверх своєї держави і при значному опорі Європи.

У вузькому сенсі, я говорю від групи українських мислителів. Я представляю Інститут Людства з Києва та його ідеї.

І ми шукаємо мислячих людей серед молоді та тих, хто усвідомлює небезпеку катастрофи.

Текст виступу 14.03.2018 на форумі “Європа -Україна” в Ряшеві (Жешуві), Польща