Як розблокувати державний агросектор

Держава управляє близько 700 тис.
га сільськогосподарських земель.
Очима інвестора це величезний потенціал, але реальність інша: це понад 200 державних аграрних підприємств, з яких майже половина взагалі не працює, ще третина перебуває в стані ліквідації, а майно та інфраструктура занепадають. Ми в комітеті почали працювати над рішенням, яке може кардинально змінити ситуацію.
Ідеться про розблокування приватизації державних агропідприємств. Як держава себе заблокувала Щоб зрозуміти, як ми опинилися в цьому глухому куті, варто подивитися на хронологію законодавчих рішень.
Усе почалося у 2023 році, коли ухвалили закон про створення державного земельного банку.
Тоді розробили спеціальну процедуру.
Аграрну землю, яка перебувала в постійному користуванні державних підприємств, дозволили передавати в оренду спеціальному господарському товариству, а воно мало здавати її в суборенду через прозорі аукціони на "Prozorro.Продажах".
Так з"явилося ТОВ "Державний земельний банк". Щоб уберегти цей державний агрохолдинг від продажу, до статті 4 закону "Про приватизацію державного і комунального майна" внесли заборону на приватизацію таких підприємств.
На той момент це було єдине спеціалізоване товариство з правами оренди сільгоспземлі і така заборона мала свою логіку. Проте у 2025 році держава зробила наступний крок і ухвалила закон, який зобов"язав усі державні підприємства пройти корпоратизацію, тобто перетворитися на акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю зі стовідсотковою державною часткою.
Землю, яка раніше була в постійному користуванні, підприємства мають переоформити в оренду на 50 років з платою не менше 12% від нормативної грошової оцінки (НГО). Виник парадокс: держава змусила підприємства змінити організаційну форму на більш ліквідну, але заборонила продавати корпоративні права.
Підприємство перестало бути класичним державним підприємством (ДП) з групою інвентарних об"єктів, але й не може стати повноцінним приватним бізнесом.
Воно застрягло в сірій зоні без інвестицій, без модернізації і зі слабким управлінням. Чому Земельного банку недостатньо Існує очевидне заперечення: навіщо щось приватизувати, якщо є Земельний банк, який може забирати землю в ДП і здавати її в суборенду через онлайн-аукціони? Сам механізм суборенди дієвий і прозорий, але має два недоліки. Перший – темп.
За дев"ять місяців 2026 року Держзембанк оголосив 2 746 аукціонів з передавання в суборенду земель загальною площею 13,2 тис.
га.
За результатами торгів укладено 112 договорів суборенди на 4,98 тис.
га.
Водночас у користуванні державних сільгосппідприємств залишається близько 700 тис.
га. Якщо аукціони й далі оголошуватимуть такими темпами, то для охоплення суборендою всіх державних земель знадобиться 40 років.
Якщо ж рахувати за площею укладених договорів – то понад 100 років.
Коли дефіцит держбюджету у 2026 році сягає 1,9 трлн грн (майже 18,4% ВВП), ми не маємо права чекати. Читайте також Тіньовий ринок землі: найбільш поширені схеми розкрадання До того ж кожен рік зволікання лише консервує схематоз, адже державна аграрна земля залишається одним з головних розсадників корупції.
Слід називати речі своїми іменами: значну частину цих площ далі обробляють за сірими схемами через так звані договори спільної діяльності, а тіньові прибутки роками "кришують" окремі правоохоронці, політики та місцевий криміналітет.
Якщо розтягнути процес на 40 років, ця масштабна корупційна проблема залишиться недоторканною. Другий недолік – що залишається від підприємства.
Земля – його основний засіб і найліквідніший актив.
Якщо її забрати, підприємство втрачає ресурсну базу, а єдиний майновий комплекс (ЄМК) миттєво знецінюється. ЄМК – це нерухомість, техніка, тваринництво, інфраструктура, фахівці, технології, патенти, ноу-хау, ґудвіл, дозволи, ліцензії і роки досвіду.
Коли в такої системи відбирають землю, комплекс перестає цікавити інвесторів.
Наслідки болісні: скорочення робочих місць, занепад інфраструктури, непотрібні приміщення. Що пропонується Ми працюємо над тим, щоб дати ринку доступ до таких підприємств, а державі – можливість легально їх продати і на цьому заробити.
Ідея в тому, щоб дозволити продаж усіх корпоратизованих держпідприємств з правом оренди землі.
Усіх, крім ТОВ "Державний земельний банк", яке є державним земельним оператором. Варто розставити крапки над "і", щоб зупинити спекуляції.
Земля не продається.
Ділянки державної та комунальної власності приватизації не підлягають і залишаються у власності держави та громад.
Продаються лише корпоративні права: інвестор купує акції компанії, яка орендує державну землю 50 років. Слід уточнити й механізм надходжень.
Обов"язок сплачувати орендну плату в розмірі не менше 12% НГО виникає під час корпоратизації за згаданим законом, коли підприємство переводить землю з постійного користування в оренду. Тобто громади мають отримувати ці кошти ще до приватизації.
Постає практичне запитання: чи здатні збиткові й занепалі держпідприємства самостійно витягнути таке навантаження? У більшості випадків – ні, тому приватизація – необхідний другий крок.
Він перетворює три джерела доходу з паперових на реальні. Бюджет отримує разовий дохід від продажу пакета акцій.
Громади отримують реальні гроші за оренду землі (не менше 12% НГО), бо за неї платить ефективний інвестор, а не збиткове ДП.
Місцеві бюджети і держава отримують стабільні податкові надходження від відновленого й модернізованого бізнесу. Окремий страх скептиків: мовляв, покупцями акцій і володарями 50-річного права оренди стануть ті самі "сірі" ділки, які роками обробляли ці землі за договорами спільної діяльності.
Цей ризик мінімальний.
Схемники й куратори "сірого" обробітку живуть завдяки відсутності конкуренції, а не завдяки відкритим торгам. Коли актив виходить на "Prozorro.Продажі", туди заходить прозорий капітал, для якого конкуренція – звична справа.
Досвід електронних аукціонів показує: за аграрні активи йде запекла боротьба, яка вибиває любителів схематозу ціною. Корпоративні права оцінюють за ринковою методикою, де основну вартість формує 50-річне право оренди землі і майна.
Щодо загрози монополізації, то правові бар"єри вже діють: антимонопольні вимоги законодавства і контроль АМКУ під час купівлі часток не дозволять сконцентрувати земельний банк у кількох руках. Як це має відбуватися Ми окреслили завдання так: прибрати необґрунтовані перешкоди для приватизації непрофільних та нестратегічних активів і водночас унеможливити корупцію та зловживання землею.
Обговорювали порядок передавання ділянок, повноваження ФДМ і Кабміну, справедливу оцінку землі, захист інтересів держави та громад. З цього випливають кілька принципів. Продавати не все.
Кабмін затверджує критерії відбору підприємств: ліквідність, стратегічне значення для держави, наукова чи селекційна функція, відповідність політиці держвласності.
Те, що держава вважає важливим, лишається державним. Прописати умови для покупця.
Серед них – збереження основних видів діяльності, інвестиції в модернізацію, соціальні гарантії та робочі місця, екологічні та інфраструктурні вимоги, належне використання землі. Не чіпати державних операторів земель.
ТОВ "Державний земельний банк", а також ДП "Резерв", якщо воно виконуватиме функції оператора, не підлягають приватизації.
Це захист від концентрації критичних активів у приватних руках. Залишити Земельний банк для решти.
Підприємства без приватизаційного потенціалу чи зі стратегічним значенням можуть залишатися в цій моделі.
Йдеться про розподіл ролей: у виняткових випадках держава може залишатися гравцем на науково-дослідному, селекційному чи іншому аграрному ринку. Крім того, через Земельний банк давно час передати ринку землі без обтяжень у вигляді майнових комплексів, тваринництва і трудових колективів: землі університетів, академій наук, колоній, залізниці чи Міноборони. Читайте також Депутати, бізнесмени, місцеві "князьки".
Хто заробляє на тюремних землях Ми готуємо поправки до законопроєкту №16011.
Разом з Фондом держмайна ми проаналізували стан державних аграрних активів.
З"ясувалося, що діючих підприємств, які не перебувають у стадії ліквідації, трохи більше ста. За нашими консервативними оцінками, щонайменше половина з них – життєздатні компанії, які можуть вийти на прозорі приватизаційні торги.
Це дасть бюджету мільярди гривень і передасть сотні тисяч гектарів землі ефективному бізнесу. Земля – державі, бізнес – ринку Нинішня ситуація ніким спеціально не планувалася.
Вона склалася з двох окремих логічних рішень: корпоратизувати державні підприємства і заборонити приватизацію спеціалізованого товариства, яке є земельним оператором.
У результаті з"явився клас активів, які мають усі ознаки готового приватного бізнесу, але через юридичну колізію залишаються заблокованими. Якщо подивитися на це прагматично, то перед нами – грандіозна перспектива: понад 200 підприємств, які користуються 700 тис.
гектарів землі.
Це потужне портфоліо, яке держава може нарешті відкрити для ринку. Для українського та міжнародного аграрного бізнесу це унікальне вікно можливостей: зайти на прозорі аукціони і купити готові компанії з інфраструктурою, технікою, командами, ліцензіями і, головне, з гарантованим 50-річним правом оренди землі.
Так можна одразу масштабувати бізнес, інвестувати в переробку і будувати довгострокові проєкти з чіткими правилами гри. Мій висновок такий: Земельний банк слід залишити в держвласності, для чого його створили, а життєздатні підприємства корпоратизувати і продавати разом з правом довгострокової оренди, залишивши землю державі.
Бюджет від цього виграє, громади отримають інвестора, а держава збереже контроль над головним активом.