Чому не можна вимкнути ТЕС

Після кожної атаки на енергетику постає питання: чи є сенс ремонтувати станції, побудовані в 1960-х роках, якщо ворог може вдарити по них знову? Чи не варто натомість спрямувати ресурси на розвиток сонячної та вітрової енергетики? Хтось вважає, що теплові електростанції давно застаріли і вкладати гроші в їх відновлення немає сенсу.
Інші переконані, що вугільна генерація найбільш надійна, адже не залежить від погоди і може працювати на українському паливі. Насправді енергосистема – це складний механізм.
У ньому кожен вид генерації виконує свою функцію і нагадує оркестр, де кожен інструмент має свою партію.
Спроба зробити ставку на одну технологію зробить країну вразливішою. Чому зараз, в умовах воєнного часу, Україна не може відмовитися від теплової генерації і чи справді її відбудова та ремонт – марна трата грошей? Ми зараз – як водії старих потужних вантажівок, які мають довезти критично важливий вантаж у негоду.
Ми не можемо просто купити нову машину посеред траси, але точно знаємо: якщо цей двигун заглухне, зупинитися може все. Це не означає, що майбутнє – лише за тепловою генерацією.
Майбутнє – у поєднанні різних джерел і технологій, бо всі вони мають свої функції.
Є щонайменше п"ять причин, чому Україна не може викинути ТЕС на смітник історії. 1.
ТЕС допомагають балансувати енергосистему. Атомні станції – це база.
Вони видають рівну потужність цілодобово і не можуть швидко та постійно змінювати режим роботи залежно від коливань споживання. Сонце світить удень, вітер дме не завжди, а хто має дати електроенергію о 20:00, коли люди повертаються додому, вмикають світло, електроплити, бойлери та чайники? Саме теплова генерація здатна порівняно швидко "дати газу" і закрити вечірній пік споживання.
Тому фахівці називають ТЕС і ТЕЦ маневровою генерацією, яка допомагає балансувати систему в найнапруженіші години доби. Без такого балансування енергосистема не може стабільно працювати, незалежно від того, скільки сонячних, вітрових чи атомних потужностей у ній встановлено. Це підтверджують цифри.
За першу половину 2026 року частка атомної генерації в загальному виробітку країни зросла до 63% проти 54% роком раніше.
Це сталося здебільшого вимушено, адже виробіток теплових енергоблоків через удари по інфраструктурі впав на 60%.
Коли одне джерело різко випадає з балансу, систему підстраховує те, що залишилося.
Це не абстрактна модель, а реальність. 2.
Теплова генерація не залежить від погоди. Узимку, коли температура опускається до мінус 20 градусів, а світловий день стає значно коротшим, сонячних панелей недостатньо.
Тим часом ТЕС за наявності палива та справного обладнання може працювати незалежно від погоди. Частка відновлюваної енергетики в Україні зросла з майже 10% на початку 2024 року до понад 17% у середині 2025-го.
Уряд планує довести її до 27% до 2030 року.
Це правильна і необхідна динаміка.
Україна має нарощувати відновлювану генерацію, розвивати накопичувачі енергії та модернізувати мережі. Однак збільшення частки сонячної та вітрової енергетики означає, що дедалі більша частина системи залежить від погоди.
Хтось має підстраховувати мережу в години, коли сонця немає, вітер слабшає, а споживання різко зростає. Сонячні та вітрові електростанції не є конкурентами теплової генерації.
Вони мають працювати разом з нею в єдиній збалансованій системі. 3.
Масштабування сонячної генерації має обмеження. Україна – аграрна держава.
Орні землі становлять понад половину території країни – 57%, а в окремих областях цей показник сягає 86%.
Водночас лише для однієї СЕС потужністю 1 МВт потрібно два гектари землі.
Помножте це на гігавати потужності, яких потребує країна, і масштаб питання стане зрозумілим. Це не означає, що не слід будувати сонячні станції, але відновлювана енергетика має розвиватися розумно.
Насамперед – на промислових територіях, дахах підприємств, деградованих землях і майданчиках електростанцій, а не на угіддях. Читайте також "Нуль генерації".
Наслідки рекордного удару балістикою по енергетиці Під час війни та майбутнього відновлення країни питання використання кожного гектара стає дедалі важливішим.
Суцільно вкривати сонячними панелями українські чорноземи було б стратегічною помилкою.
Одна з переваг ТЕС у тому, що на порівняно невеликій площі можна сконцентрувати значну потужність, залишаючи сільськогосподарські землі для виробництва продовольства. 4.
Без інерції система може втратити стійкість за лічені секунди. Це найменш очевидний, але один з найважливіших технічних моментів.
Велика обертова турбіна ТЕС чи АЕС створює інерцію – запас стійкості енергосистеми.
Коли в мережі раптово виникає дефіцит або надлишок потужності, ця інерція допомагає системі втриматися і дає диспетчерам час для реагування. Сонячні й більшість вітрових станцій працюють через інвертори і не мають такої інерції, як великі турбіни.
Що більша частка інверторної генерації, то складнішими мають бути системи балансування, резервування та керування мережею. Показовий приклад – блекаут в Іспанії та Португалії 28 квітня 2025 року, один з наймасштабніших в історії Європи.
Тоді мережа за секунди втратила 15 гігаватів потужності, 60% національного попиту, а відновлення тривало майже добу. Розслідування триває і називає комплекс причин.
Безапеляційно звинувачувати низьку інерцію було б спрощенням, але більшість експертів сходяться в одному: чим менша інерція в мережі, тим уразливіша вона в момент збою.
Для країни, що живе під постійними атаками на енергетичні об’єкти, це не абстрактний урок, а вагомий аргумент, щоб триматися комбінованої моделі системи. 5.
ТЕС – це не лише обладнання, а й міста і професійні спільноти. Трипільська та Зміївська ТЕС – одні з найпотужніших теплових електростанцій України.
У кращі часи вони живили мільйони людей: Трипільська – Київську, Черкаську та Житомирську області, Зміївська – Харківську, Полтавську та Сумську. Обидві станції збудували у 1960-1970-х роках.
Відтоді з ними пов"язали життя тисячі фахівців.
Навколо таких підприємств виросли міста-супутники, сформувалися професійні колективи, інженерні школи, соціальна інфраструктура.
Для Трипільської ТЕС таким містом стала Українка, для Зміївської – селище Слобожанське, яке виникло і забудовувалося разом з електростанцією. Втрата таких об’єктів – не лише дірка в енергетичному балансі.
Це й суттєві соціальні наслідки для тисяч людей, які працюють на підприємствах, обслуговують їх або живуть у громадах, економіка яких формувалася навколо великої генерації. Цей аргумент не може бути єдиною причиною для збереження теплових електростанцій, але його також не можна ігнорувати.
Енергетична трансформація має бути не лише технологічною, а й справедливою для людей та громад. Проте чи варто вкладати гроші, якщо все одно буде приліт ворожих ракет чи безпілотників? Трипільську та Зміївську ТЕС атакували не раз, тож нам доводилося відновлювати генерацію з нуля.
Економічний сенс у відновленні є.
Залишити такі активи без нагляду та консервації означає втратити їх назавжди.
Обладнання руйнуватиметься навіть без нових атак, професійні колективи розпадатимуться. Показово, що навіть в умовах війни теплова генерація залишається економічно спроможною: ми отримуємо прибуток і значну його частину направляємо на відновлення пошкодженого майна та модернізацію потужностей.
Тобто це не благодійність коштом державного бюджету, а самофінансована відбудова. Ми розглядаємо ці витрати як інвестицію в стійкість країни, яку має компенсувати держава-агресор.
Також важливо розуміти: ми не збираємося відтворювати старе в тому вигляді, у якому воно існувало десятки років тому.
Наш план – поступово перетворити промислові майданчики на сучасні енергетичні центри. Перший етап – відновлення та ремонт обладнання, яке ще можна повернути до роботи, із залученням технологій нового покоління.
Це допоможе пройти період війни, забезпечити країну потужністю і зберегти керованість енергосистеми. Другий етап – розвиток газової генерації, систем накопичення енергії та сонячних парків на тих самих промислових територіях, а не на орних землях довкола. Ми розуміємо, що світова енергетика змінюється.
Майбутнє – за поєднанням технологій.
Теплова генерація не помре, вона трансформується.
Через десять років ви, можливо, не впізнаєте наші майданчики.
Замість вугільних куп там будуть потужні акумулятори та екологічні установки, але корінь залишиться: ми будемо тими, хто тримає систему в рівновазі тоді, коли вона цього найбільше потребує.