Чому впіймати шахрая мало: Україні потрібне законодавство проти кол-центрів?

Коли поліція викриває черговий шахрайський кол-центр, у новинах зазвичай бачимо одне й те саме: вилучені комп"ютери, сервери, гори SIM-карток і кілька затриманих операторів, які сиділи на телефонах.
А за кілька тижнів, а часом і днів, з"являється новий кол-центр – інша адреса, нове обладнання, ті самі схеми. Той, хто орендував приміщення, закупив техніку, налаштував програмне забезпечення для автообдзвону, найняв і навчив десятки "операторів" та вибудував схему виведення коштів, у переважній більшості випадків узагалі не потрапляє в кадр цих новин.
Формально він особисто нікого не обманював, грошей не отримував і телефоном не говорив. Причина проста й прикро буденна: чинне кримінальне законодавство реагує лише на факт заволодіння чужим майном шляхом обману.
Поки немає конкретного потерпілого й доведеного факту шахрайства, у держави фактично немає інструменту, щоб зупинити людину, яка створила всю цю інфраструктуру.
Правоохоронна система чекає завершення злочину, хоча всі підготовчі елементи – офіс, обладнання, навчений персонал, готові сценарії обману – вже існують і працюють. У практиці, пов"язаній із захистом прав громадян, регулярно бачимо цю саму проблему з іншого боку: закон написаний під модель "злочин як подія", а реальність давно працює за моделлю "злочин як виробництво".
Кол-центр – це не місце, де стався один епізод шахрайства.
Це конвеєр, який штампує такі епізоди щодня, поки його не зупинять фізично. Масштаб, який давно вийшов за межі "поодиноких випадків" За інформацією правоохоронних органів, лише на Дніпропетровщині протягом 2025 року припинено діяльність 69 таких кол-центрів, а органи прокуратури повідомляли про вилучення понад 200 одиниць техніки в межах одного лише резонансного випадку. За даними Офісу генерального прокурора, з липня 2025 року по всій країні в межах протидії кібершахрайству провели близько 800 обшуків, 150 із яких – у рамках міжнародної співпраці, і вилучили понад 25 тис.
одиниць техніки, що використовувалась для масових обдзвонів.
За даними НБУ, обсяг збитків від кібершахрайства зріс у 2024–2025 роках на чверть – тобто саме репресивні заходи, без зміни технологічних умов, у яких ця діяльність залишається можливою, проблему не вирішують. Читайте також Робота в "офісі".
Як працевлаштовують людей у шахрайських колцентрах За цими цифрами – не поодинокі зловмисники, а індустрія зі своєю організаційною структурою: розподілом функцій між працівниками, керівниками змін, технічним персоналом, програмістами, системою мотивації операторів. І головна причина, чому регулярні викриття кол-центрів не зменшують їх кількості, доволі прозаїчна: організаторам суттєво дешевше відкрити новий офіс, ніж державі – розслідувати кожен окремий епізод шахрайства до кінця.
Оренда нового приміщення, нові SIM-картки, перевстановлене програмне забезпечення – і кол-центр знову працює, часто за кілька днів після обшуку. Одна технологія – по всьому світу Технологічно кол-центри у будь-якій країні влаштовані практично однаково: масовий автоматизований обдзвін невизначеного кола осіб з підміною номера абонента (спуфінг), постійна заміна SIM-карток або віртуальних номерів після потрапляння до "чорних списків" операторів, заготовлені сценарії – "служба безпеки банку", "слідчий у справі", "родич у біді".
Саме тому й рішення, до яких прийшли різні держави, виявились схожими. США, зіткнувшись із мільярдами небажаних автоматизованих дзвінків, впровадили технологію STIR/SHAKEN: оператор зв"язку підтверджує достовірність номера ще до того, як виклик дійде до абонента, а в разі ознак підміни – попереджає користувача або блокує з"єднання. Британський регулятор Ofcom переклав частину відповідальності на операторів зв"язку, зобов"язавши їх аналізувати не кількість дзвінків узагалі, а поведінку конкретного номера: якщо один номер за короткий проміжок часу телефонує величезній кількості різних абонентів, це саме по собі є сигналом ризику. Австралія побудувала модель, у якій відповідальність розподілена між операторами зв"язку, банками та державними органами – кожен відповідає за свою ділянку виявлення шахрайства.
Сінгапур запровадив офіційну реєстрацію телефонних номерів для корпоративних клієнтів, щоб абонент одразу бачив: дзвінок дійсно від банку чи страхової компанії, а не від того, хто видає себе за них. Читайте також Терміново потрібні гроші.
Як не потрапити на гачок шахраїв, які пропонують легкий підробіток Індія створила єдиний державний реєстр легальних масових розсилок (Distributed Ledger Technology) – усе, що не зареєстроване, автоматично вважається підозрілим і може блокуватися операторами. Спільний знаменник для всіх цих моделей один: жодна розвинена держава більше не покладається виключно на кримінальне переслідування вже після того, як злочин відбувся.
Боротьба переноситься з етапу розслідування на етап попередження, а ключову роль у ній відіграють самі оператори електронних комунікацій. Два рівні захисту замість одного Логіка, якої, бракує українському законодавству, полягає саме в поєднанні двох рівнів регулювання – технічного і кримінально-правового. Технічний рівень.
Масова телефонна комунікація має здійснюватися лише з офіційно зареєстрованих "професійних номерів" юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – банків, страхових компаній, служб доставки, контакт-центрів, держорганів.
Для звичайних номерів фізичних осіб діють розумні технічні обмеження на кількість дзвінків унікальним (різним) абонентам протягом визначеного періоду, поєднані з автоматизованим моніторингом аномальної активності самими операторами зв"язку. Тут важливо одразу зняти найпоширеніше заперечення: йдеться не про загальну кількість дзвінків.
Лікар, який щодня телефонує одному й тому самому пацієнту, керівник, який набирає своїх працівників, чи людина, яка по кілька разів на день дзвонить рідним, під такий критерій не потрапляють – кількість їхніх співрозмовників залишається відносно сталою й невеликою. А от оператор кол-центру практично ніколи не телефонує одній і тій самій людині двічі: його мета – щодня знаходити нових потенційних жертв серед сотень чи тисяч незнайомих абонентів.
Саме кількість унікальних, нових співрозмовників – а не загальна інтенсивність дзвінків – є тим показником, який математично відрізняє звичайну людину від контакт-центру, і саме на ньому вже сьогодні будують свої моделі оператори у США, Британії та інших країнах. Кримінально-правовий рівень.
Кримінальний кодекс варто доповнити двома взаємопов"язаними статтями. Ст.
190-1 "Організація або утримання місць для незаконної комунікації з метою вчинення шахрайських дій" – за прямою аналогією зі ст.
317 ККУ, карає саму організацію чи утримання приміщення, обладнання, технічних або програмних засобів зв"язку, призначених для масової комунікації з метою заволодіння чужим майном, а також свідоме надання таких ресурсів іншій особі. Санкція – від обмеження волі до позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна, залежно від обставин: організована група, особливо великий розмір шкоди, потерпілі похилого віку чи з інвалідністю. Читайте також Звідки в них мій номер? Як влаштований бізнес телефонного спаму Ст.
363-2 "Незаконне здійснення масової комунікації" виконує функцію "нижнього поверху" відповідальності. Вона дозволяє притягати до відповідальності за сам факт умисної масової комунікації з невизначеним колом абонентів з незареєстрованого номера в обхід технічних обмежень оператора зв"язку, а також з використанням облікового запису в інформаційно-комунікаційній системі (застосунку) для обміну повідомленнями чи здійснення викликів, що не пов"язаний з реєстрацією номера в операторів електронних комунікацій, – ще до того, як буде доведено конкретний факт заволодіння майном конкретного потерпілого. Ця двоповерхова конструкція невипадкова.
Чинна ст.
190 ККУ карає результат: гроші вже виведені, потерпілий уже є, і саме встановлення цього факту сьогодні є передумовою для початку повноцінного розслідування.
Запропоновані норми натомість реагують на процес – на сам факт існування інфраструктури, яка цей результат систематично й неминуче виробляє, незалежно від того, чи встигли за конкретний день ошукати одну людину, чи сто. Це не про обмеження прав громадян Найочевидніше заперечення проти такої моделі – побоювання, що вона звужує свободу спілкування.
Насправді ні.
Пересічний громадянин, як і раніше, вільно телефонує родичам, друзям, колегам, лікарю чи в державну установу – без жодних додаткових дозволів чи реєстрацій.
Змінюються правила лише для масової професійної комунікації, яка за своєю природою і масштабом принципово відрізняється від приватного спілкування між людьми. Так само важливо, що йдеться виключно про технічні параметри дзвінка – кількість абонентів, часові характеристики, інтенсивність використання номера, – а не про зміст розмов чи доступ до персональних даних.
Подібна технічна інформація вже сьогодні використовується операторами зв"язку для забезпечення роботи мережі та боротьби зі спамом; мова йде лише про додаткові правила її застосування, а не про новий вид втручання у приватне життя. Що з цим робити далі Юридично в цій пропозиції немає нічого революційного – конструкція повністю вписується в уже наявну логіку ст.
317 ККУ, просто перенесену в іншу сферу суспільно небезпечної діяльності. Питання не в тому, чи має держава право так регулювати масову телефонну комунікацію: подібні механізми вже роками працюють у банківській сфері, охоронній діяльності, поштовому зв"язку. Питання в тому, скільки ще людей втратить заощадження, поки ми продовжуємо ловити операторів на слухавці, замість того щоб зробити кримінально караним і технічно неможливим саме існування офісу, з якого їм дають цю слухавку в руки.