Ілюзія легких грошей

Коли ми презентували результати першого етапу дослідження впливу азартних ігор на суспільство, найбільше в інфополі обговорювали цифри про поширеність гри: 84% українців не вважають себе азартними, 5% опитаних грали впродовж останнього року і лише 2% – протягом останнього місяця. Для Мінцифри, як органу, що понад рік формує політику у сфері азартних ігор та лотерей, було важливо отримати об"єктивну картину.
Це дослідження дозволило відокремити факти від припущень і стереотипів.
Ми краще зрозуміли масштаб поширення азартних ігор, побачили групи, які потребують більшої уваги, й отримали необхідну основу для подальших рішень. Але серед усіх результатів дослідження була ще одна цифра, яка заслуговує на окрему увагу.
70% українців вважають, що люди приходять в азартні ігри насамперед для того, щоб заробити гроші. Пастка легкого заробітку Людина, яка сприймає азартні ігри як спосіб заробітку, від самого початку заходить у гру з хибним очікуванням.
Вона не готова до програшу, адже не сприймає його як можливий результат.
Навпаки – кожну невдалу ставку починає розглядати як тимчасову невдачу, яку можна виправити наступною грою.
Саме так виникає бажання відігратися, збільшити ставку, дати собі ще один шанс. У цьому й полягає один із найбільших ризиків.
Азартні ігри побудовані не на принципі гарантованого доходу, а на ймовірності.
Виграти можна.
Але неможливо розглядати гру як інструмент стабільного заробітку чи спосіб вирішити фінансові проблеми.
Коли ці поняття підміняються, людина починає ухвалювати рішення не раціонально, а під впливом очікування, що "ось наступного разу точно пощастить". Міжнародний досвід: регулювати недостатньо Якщо подивитися на країни, де гральний ринок існує десятиліттями, можна помітити спільну закономірність.
Там державна політика спрямована не лише на контроль за бізнесом, а й на формування відповідального ставлення до гри. Законодавство багатьох розвинених юрисдикцій прямо забороняє рекламу, що створює ілюзію легкого заробітку або нав"язує думку, що азартні ігри можуть вирішити фінансові труднощі.
Такий підхід використовують, зокрема, Іспанія, Італія та Португалія. У Великій Британії багато років реалізували кампанію When the Fun Stops, Stop.
Її мета – нагадати, гра має залишатися розвагою і втрачати сенс у момент, коли перестає приносити задоволення.
Британські рекламні правила забороняють представляти гру як альтернативу роботі.
Там регулятор поступово запроваджує Financial Risk Assessments – перевірку фінансової вразливості гравця. Якщо людина витрачає чималі суми, казино має оцінити, чи відповідають такі витрати її фінансовим можливостям (прострочені платежі, борги), і за потреби втрутитися.
Такий механізм побудований навколо простої ідеї: азартні ігри не повинні ставати причиною економічних труднощів. Читайте також Яким має бути ринок азартних ігор У Канаді кампанія Random is Always in Play побудована навколо простої ідеї: виграш неможливо прорахувати, тому будь-які уявлення про гарантований дохід є ілюзією.
Бельгія також проводить регулярні кампанії перед великими спортивними подіями.
Вони нагадують про ризики азартних ігор і принципи відповідальної гри саме в періоди, коли інтерес до бетингу традиційно зростає. Австралія будує регулювання навколо концепції gambling harm – шкоди від азартних ігор.
Нові державні реформи передбачають не лише посилення обмежень реклами, а й розширення програм фінансового консультування для людей, що постраждали через азартні ігри. Усі ці приклади мають спільну логіку.
Держава працює не лише над тим, щоб мінімізувати негативні наслідки азартних ігор, а й над тим, щоб люди від самого початку сприймали їх такими, якими вони є: розвагою з елементом випадковості, а не способом заробити гроші. Будуємо власну модель Якщо 7 з 10 українців сприймають азартні ігри як спосіб заробітку, це означає одне – нам потрібно працювати над зміною цього сприйняття. За останній рік ми почали активно вибудовувати політику відповідальної гри.
Посилили контроль за незаконною рекламою – вперше почали штрафувати блогерів за просування нелегального контенту.
Регулятор – агентство PlayCity – вибудував партнерства з глобальними цифровими платформами (Google, Meta, YouTube, TikTok, Viber, Kick і Twitch), щоб оперативно реагувати на порушення. На сайті PlayCity запустили зручний онлайн-інструмент для скарг на незаконну рекламу та механізми самообмеження.
Розширюємо інструменти захисту вразливих груп і працюємо над тим, щоб інформація про ризики азартних ігор була зрозумілою і доступною для людей. Системність у боротьбі з лудоманією Треба розуміти, що ігрова залежність не виникає за один день.
Так само не існує одного рішення, яке б могло її подолати. Україна має перейти до системної моделі.
Саме для цього ми розробили першу комплексну Стратегію боротьби з лудоманією до 2035 року. Ми визнаємо, що проблема існує.
І перекладати всю відповідальність на людину – неправильно.
Особливо, коли в умовах великої війни це питання виходить далеко за межі особистої проблеми.
Люди, які мають залежність, можуть ставати більш вразливими до фінансового тиску, шахрайства чи навіть спроб вербування.
Для держави це не лише питання охорони здоров"я, а й національної безпеки. Читайте також Гра почалась: влада перезапускає ринок лотерей Ідея Стратегії в тому, щоб перейти від боротьби з наслідками до раннього виявлення проблеми.
Хочемо, щоб людина отримала допомогу не тоді, коли вже опинилася у боргах або втратила контроль над своїм життям, а значно раніше.
І акцент зроблено на профілактиці, психоосвіті, роботі з молоддю, підготовці педагогів, навчанні лікарів і соціальних працівників.
По суті, система працюватиме на випередження. До реалізації Стратегії буде залучено понад 40 державних інституцій, і кожна з них має чітко визначені завдання.
МОЗ відповідатиме за створення сучасної системи допомоги людям із залежністю, Міносвіти – за профілактику серед дітей та молоді, Мінсоцполітики – за підтримку родин і ресоціалізацію.
Міноборони працюватиме над раннім виявленням ризиків серед військовослужбовців, правоохоронці – над боротьбою з нелегальним ринком, а Мінцифра та PlayCity – над розвитком цифрових інструментів. Стратегія розрахована на десять років, і це свідоме рішення.
Ми не маємо ілюзій, що культуру відповідальної гри можна сформувати за один чи два роки. Неможливо миттєво підготувати фахівців, змінити підходи в освіті й медицині або витіснити тіньовий ринок.
Але саме довгострокова, скоординована робота дає шанс досягти реальних змін.
І я переконана, що лише так можна побудувати систему, яка не просто реагує на проблему, а запобігає її виникненню.