Бізнес із 16 мільйонів доларів виручки або брат у ДБР

Я підприємець, який намагається будувати білий бізнес в цій країні, платити податки, створювати продукти і час від часу переконувати людей, що тут взагалі можна щось планувати довше ніж до наступного обшуку.
Тому, коли виходить розслідування про 143 об"єкти нерухомості брата директора Державного бюро розслідувань (ДБР) – я читаю його не як абстрактну історію про корупцію.
Я рахую. Нагадаю контекст.
Журналісти "Слідства.Інфо" та ЦПК з"ясували, що брат директора ДБР Олексія Сухачова – Олександр – у 2018-2020 роках придбав 143 об"єкти нерухомості у харківських ЖК за символічними цінами: від 932 дол.
до 1,856 дол.
за квартиру при ринковій ціні 800 дол.
за квадратний метр.
Тобто за квартиру яка коштувала 25-35 тис.
дол.
на ринку – платив як за смартфон середнього класу. Компанія "Парковий-2", пов"язана з забудовником, потім звернулась до Печерського суду – і суддя заборонив публікацію розслідування ще до його виходу.
УП, "Суспільне", "Схеми", hromadske та інші медіа опублікували матеріал попри заборону в межах "Ініціативи 143". Дисклеймер: те, що це майно незаконне – нехай досліджують слідство і суд.
Але стало цікаво порахувати, якого масштабу потрібно мати бізнес, щоб придбати таке за ринковими цінами. Скільки приносять реальний бізнес і "схеми"? 143 об"єкти за ринковими цінами Харкова 2018-2019 років (близько 25 тис.
дол.
за об"єкт у середньому) – це приблизно 3,57 млн дол. Порахуємо, скільки треба заробити чесним підприємництвом, щоб накопичити таку суму.
Бізнес-моделі в агробізнесі, ІТ чи ритейлі дуже різні, тому немає статистики, яка середня чи нормальна норма прибутковості для бізнесу в Україні.
Але, якщо дослідити звітності різних публічних компаній різних галузей, то можна узагальнити що хороший, стабільний бізнес має фактичних 15-20% EBITDA (прибуток до вирахування відсотків, податків та амортизації).
20-30% – це вже дуже успішний. Багато людей хибно уявляють, що це і є прибуток власників.
Насправді, після податків, реінвестицій, амортизації і т.д.
– виходить значно менше.
Якщо проаналізувати дані Опендатабот для різних сегментів розміру бізнесу, можна сказати, що рідко чистий прибуток (net profit margin) перевищує 5%, а у великого бізнесу медіана і того менш як 2,6%. Проте уявімо, що наш родич високопосадовця дуже успішний та талановитий підприємець, має можливість виводити собі дивідендами 5% від обороту кампанії.
Таких випадків дійсно дуже мало, але вони існують.
До речі, не варто забувати, що залежно від форми власності компанії – дивіденди також мають ставку оподаткування від 10% до 14%.
Тож, аби надуспішний підприємець за п"ять років міг отримати 3,57 млн дол.
на руки – успішна компанія повинна генерувати мінімум 15,86 млн дол.
виторгу щороку, або 79,3 млн дол.
за п"ять років. Для розуміння масштабу – це середній регіональний виробник або дистриб"ютор з кількома сотнями працівників, власним виробництвом і роками інвестицій у розвиток.
Не стартап і не мікробізнес.
Приміром, бренд M-TAC якраз приблизно має виторг 18-22 млн дол. Тож на одній шальці терезів – зібрати команду, створити конкурентний продукт, знайти клієнтів і роками будувати бізнес з десятками мільйонів річного виторгу.
Платити податки і пережити повномасштабну війну.
На іншій – мати правильного брата в правильному місці, і купувати квартири по 1,4 тис.
дол.
штуку. Якщо застосувати ту саму логіку до масштабу "Міндічгейту" – де через офіс фігурантів "Мідасу" пройшло близько 100 млн дол.
– за тією ж формулою потрібна компанія з річним виторгом більше 400 млн дол. Для порівняння: у 2025 році весь річний виторг Київстару – найбільшого мобільного оператора країни з 23+ мільйонами абонентів – становив 1,1 млрд.
дол.
Нової пошти – 1,3 млрд дол.
Тобто, щоб чесно заробити таку суму потрібно побудувати бізнес, що за масштабом наближається до найбільших телеком- чи логістичних гравців країни – компаній, які будувалися десятиліттями. Ефект заборони говорити правду Замість відповіді на запит журналістів компанія пов"язана з братом директора ДБР звернулася до Печерського суду.
6 липня суддя заборонив публікацію, мотивуючи захистом комерційної таємниці ТОВ "Парковий-2". Ця справа виходить далеко за межі одного розслідування.
За оцінками ЦПК та медіаюристів, вона має ознаки SLAPP – коли судові механізми використовують, щоб змусити журналістів мовчати.
І хоча ціна такого рішення не вимірюється в доларах напряму – вона реальна. Ще до повномасштабного вторгнення опитування Dragon Capital, ЄБА та Центру економічної стратегії у 2017 фіксували: інвестори називали корупцію та недовіру до судової системи більшими бар"єрами ніж сама війна з Росією.
Сьогодні велика війна – очевидна загроза номер один.
Але судова система нікуди з цього списку не поділась.
Просто посунулась на друге місце. Скільки коштує Україні схема замість продукту? Люди, які будують такі схеми не створюють доданої вартості – вони її лише перерозподіляють на свою користь.
Але найбільша шкода корупції не у вкраденому, а в нествореному. Мій розрахунок не середній, а ідеалізований мінімум: компанія з рідкісною маржею 15%, власник з 5% дивідендів, п"ять років без криз і форс-мажорів.
У реальності таких компаній одиниці.
Більшість підприємців будуватимуть довше, витрачатимуть більше, ризикуватимуть власними грошима і здоров"ям, та все одно можуть не дійти до цієї суми.
І таких кейсів, як цей, сотні і тисячі.
Кожен – це п"ять років роботи компанії, яка так і не з"явилася, не сплатила податків, не найняла працівників, не створила продукт. А ще є друга глибша проблема.
Корупція змінює не лише розподіл грошей, а і правила відбору.
У здоровій економіці капітал отримує той, хто краще створює продукт.
У корумпованій – той, хто має кращий доступ до посадовця, судді або державного ресурсу.
Мутитись стає раціональніше, швидше і простіше, ніж створювати. І от що особливо гірко.
Підприємець спочатку фінансує державу своїми податками, а потім змушений конкурувати з тими, кому ця сама держава через свої інститути – суди, правоохоронні органи, реєстри – забезпечила нерівні стартові умови.
Тобто ти платиш за систему, яка працює проти тебе. Поки суди блокують журналістів замість того, щоб розглядати справи по суті – питання залишається відкритим: скільки ще таких компаній Україна готова недорахувати? І скільки підприємців зроблять раціональний висновок, що "мутитися" вигідніше, ніж будувати?