Що заважає розподіленій генерації

Зима 2025-2026 років завдала відчутного удару по українському бізнесу.
Тривалі обмеження енергопостачання, дефіцит потужності в мережі та потреба миттєво адаптувати виробничі процеси змусили підприємства працювати в режимі антикризового менеджменту, витрачаючи значні обігові кошти на закупівлю альтернативних джерел живлення, в тому числі з використанням відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Аналізуючи цей досвід бізнесу та перепони, з якими зіштовхнувся сектор, експерти енергетичної галузі розробили рекомендовані рішення та зміни до нормативно-правових актів.
Усі вони спрямовані на усунення основних бар"єрів, які стримують активний розвиток проєктів розподіленої генерації та зберігання енергії. На папері "алгоритм порятунку бізнесу" готовий і переданий у профільні органи влади.
Водночас і досі необхідні реформи залишаються на етапі офіційного листування.
Хоча часу на підготовку до чергових знеструмлень, які можуть з"явитися внаслідок зростання дефіциту потужності в енергосистемі, стає все менше. Анатомія перепон Бізнес готовий рятувати себе і країну, інвестуючи як у власну енергетичну автономію, так і в проєкти відпуску електроенергії в ринок.
Але розвиток проєктів стримується трьома критичними факторами: технічні обмеження мереж, недосконале регулювання і системні борги на ринку, та адміністративне пекло взаємодії по колу з операторами мереж, до яких приєднуються відповідні установки. Повільні темпи розвитку розподільчої інфраструктури та гострий дефіцит маневрових потужностей у системі практично унеможливлюють повноцінну інтеграцію промислових сонячних та вітрових станцій.
Для бізнесу, або так званих ВДЕ-виробників, це означає обмежений доступ до мереж та постійні ризики для безперервності виробництва. Альтернативою могла б стати локальна газова генерація, але й тут інвестор опиняється на мінному полі: непрогнозованість цін на природний газ, паливні ризики щодо його фізичної наявності та чинні цінові обмеження (price caps) на ринку електроенергії зводять математику таких проєктів нанівець. Не дивлячись на інтерес ринку до проєктів зберігання енергії, які також здатні вирішувати проблеми інтеграції ВДЕ-виробників, там теж присутні певні ризики.
Зокрема, законодавство чітко не визначає установку зберігання (УЗЕ) як об"єкт будівництва.
Тому можуть виникати труднощі із введенням таких об"єктів в експлуатацію відповідно до вимог містобудівного законодавства. Гальмує й розвиток автономних енергетичних островів та мікромереж.
Бізнес готовий розглядати такі проєкти, але технологічна відсталість розподільчої інфраструктури та низький рівень її цифровізації не дозволяють інтегрувати такі рішення в систему.
Водночас залишається актуальним питання щодо джерел фінансування масштабної модернізації електромереж для кожного оператора систем розподілу (обленерго) в Україні. Вирішувати це за рахунок кожного ініціатора проєкту енергоострова чи мікромережі – програшна стратегія.
Оскільки для бізнесу такі проєкти і без того є дороговартісними, зокрема через необхідність інвестувати у безпекові заходи для захисту своїх об"єктів. Читайте також Немає інвесторів, довго та дорого.
Найпопулярніші міфи про відновлювальну енергетику Правила гри на українському енергоринку часто зазнають змін.
Накладаються і особливості функціонування енергетичної галузі в умовах воєнного стану.
Тому інвесторам чи банкам складно побудувати реалістичну, або хоча б з мінімальною похибкою, модель окупності для енергетичних проєктів.
Ситуацію критично погіршують багатомільярдні борги всередині сектору, які викривлюють або нівелюють ринкові стимули для інвесторів. Те саме і з розвитком мікромереж: статус малих систем розподілу, які могли б створити альтернативу обленерго під час приєднання бізнесу, і досі не застосований жодним інвестором в Україні.
Причини – у регуляторних обмеженнях, зокрема через критерії їх класифікації та підходи до ліцензування. Це робить такі моделі інвестиційно непривабливими та ризикованими.
Адже в умовах непередбачуваності через безпекові ризики та високу окупність, пов"язану з певними технічними й регуляторними обмеженнями, інвестувати у МСР навіть індустріального парку недоцільно. Окремої уваги потребує адміністративний лабіринт та нескінченне "паперове коло".
Взаємодія з обленерго перетворилася для багатьох підприємців на окремий вид бюрократичного пекла.
Головними чинниками є непрозорість процедур та відсутність зрозумілих покрокових інструкцій. Банальне погодження заяви замовника приєднання в його особистому кабінеті розтягується на місяці.
Оскільки прямий контакт із виконавцем з боку обленерго зазвичай заблокований, банальне виправлення дрібних технічних зауважень перетворюється на нескінченний пінг-понг офіційними листами. Як наслідок, процедура, яка мала б тривати лічені дні або тижні, може затягуватися до пів року.
І це попри те, що спрощені порядки на період дії воєнного стану передбачають приєднання об"єктів до електричних, газових та теплових мереж у значно коротші терміни, ніж це вимагається загальними вимовами, запровадженими до ухвалення відповідних спрощених змін. Також, враховуючи пріоритетність проєктів для посилення стійкості енергосистеми, "земля та дозволи" не повинні оформлюватися довше, ніж будується сама станція чи УЗЕ. Читайте також Як війна змінила споживання електрики Щодо урядових спрощень, варто звернути увагу на проблему "узаконення" об"єктів, збудованих за спрощеним порядком у період дії воєнного стану згідно з постановою.
Для багатьох об"єктів, які збудовані за цим порядком, вже спливає термін "двох років" щодо обов"язкового приведення такого будівництва до загальних вимог містобудівного законодавства.
Проте, як це зробити на практиці в країні ніхто не знає. Оскільки відповідного порядку приведення не існує.
І це питання до уряду: коли такий порядок "узаконення" з"явиться? Інакше бізнес не зможе виконати свої зобов"язання та вимушено порушуватиме існуючі вимоги через брак інструментів, які має забезпечити держава. Енергоефективність – фундамент стійкості Прагнучи автономії компанії часто концентруються виключно на нарощуванні власних генеруючих потужностей.
Проте без попереднього зниження втрат це є фінансово неефективним. Першочерговим кроком має бути енергомоніторинг та оптимізація споживання, які дозволяють уникнути "оверсайзингу" – штучного завищення потужності обладнання.
Зокрема, значно зменшити витрати дозволяє заміна застарілих електричних обігрівачів на сучасні інверторні системи та теплові насоси з високим коефіцієнтом трансформації (COP). Проте для масового впровадження таких рішень бракує стимулів.
Достатньо тимчасових податкових пільг, наприклад скасування ПДВ на три роки для такого обладнання, що зробить його більш доступним для низки споживачів як серед бізнесу, так і у побутовому секторі.
Це може стати вагомим внеском щодо оптимізації енергоспоживання у громадах. Що може покращити ситуацію Бізнес має бачити європейські правила гри та реальну вартість кіловат-години.
Очевидно, що рішення, які вирівнюють ціни для усіх споживачів, є непопулярними під час дії воєнного стану та навіть впродовж року чи навіть двох після його припинення. Водночас, об"єднання енергетичних ринків України та ЄС на виконання закону орієнтуватиме вітчизняний бізнес на цінові сигнали європейських ринків та транскордонну торгівлю за прозорими правилами.
Зокрема, цінові обмеження (price caps) мають скасувати вже з 1 травня 2027 року. Держава має сприяти розвитку мікромереж.
Модель розвитку малих систем розподілу здорожчує відсутність права операторам таких систем приєднувати побутових споживачів.
Основна причина ховається у тарифних питаннях.
За умови фіксованих урядом тарифів для населення ця модель не матиме розвитку, навіть у разі оптимізації ліцензійних умов для операторів малих систем розподілу. Водночас, НКРЕКП вбачає значні перспективи для розвитку нових механізмів – "гнучких приєднань" та cable pooling відповідно до закону.
Їх мета – оптимізувати та пришвидшити інтеграцію нових об"єктів в енергомережу шляхом упровадження гнучких умов підключення, спільного використання інфраструктури та чіткого розподілу потужностей. Тобто певні бізнес-моделі зможуть розвиватися попри повільні темпи осучаснення мережевої інфраструктури. Читайте також Як громадам підготуватися до наступної зими Регулятор має ліквідувати поле для маніпуляцій з боку обленерго.
Стандарти взаємодії із замовниками приєднання мають бути однаковими для усіх операторів систем розподілу.
Зокрема це стосується приєднання установок для набуття статусу активного споживача за механізм самовиробництва. Спрощення мають бути ефективними та без негативних наслідків для підприємств.
Потрібно спростити розміщення об"єктів газової генерації, приводячи норми Земельного кодексу у відповідність до урядової постанови.
Для УЗЕ так само мають бути відповідні спрощення щодо їх розміщення.
Та насамперед має з"явитися окремий код у Класифікаторі будівель та споруд та визначений відповідний вид цільового призначення землі в кадастрі саме для УЗЕ. Також необхідно ввести чіткий алгоритм "узаконення" об"єктів, збудованих за спрощеною процедурою під час дії воєнного стану.
Бізнес чекає від Мінрозвитку розроблення такого порядку вже найближчим часом.
Окрім того, спрощень потребують проєкти інтеграції теплових насосів у вигляді дозволу їх монтажу без дозвільних документів, як це працює для сонячних станцій на дахах і фасадах відповідно до постанови. Страхування воєнних ризиків.
Посилити захист інвестицій від "прильотів" можливо через зміни до урядової постанови.
Бюджет програми компенсацій за зруйноване майно бізнесу на 2026 рік становить всього 1 млрд грн.
Необхідно терміново збільшити фінансування та розширити перелік областей, у яких діє бізнес. Також ефективним рішенням стане запуск через Експортно-кредитне агентство (ЕКА) спеціального страхового продукту для воєнних ризиків в енергетиці, а саме для пріоритетних проєктів, таких як газова генерація, УЗЕ, ВДЕ. Бізнес пропонує регулятору сприяти інвентаризації мереж для вивільнення "зарезервованих потужностей".
Пропонується внести зміни до Кодексу систем розподілу та дозволити операторам систем розподілу за згодою власників зруйнованих генеруючих потужностей передавати їхню зарезервовану договірну потужність новим інвесторам, які будують поруч генерацію чи УЗЕ. Усі ці рішення дають державі чіткий інструментарій для усунення бар"єрів для посилення енергетичної стійкості бізнесу.
Подальша енерговитривалість української економіки залежить від швидкості реалізації цих рішень законодавцями та урядовцями.
Бізнес сформував свій запит і очікує від владних інституцій невідкладних законодавчих кроків, адже час на підготовку системи до нових пікових навантажень стрімко вичерпується. Співавтор: Святослав Павлюк, виконавчий директор асоціації "Енергоефективні міста України"