Економіка України після війни

Вже пройшло більше ніж чотири роки, як в Україні йде повномасштабна війна, і ми все рідше запитуємо себе "чи вистоїмо" і все частіше - "якою країна вийде з цього".
А це вже інша розмова.
Розмова не про виживання, а про те, що нам українцям робити далі. Володимир Зеленський опублікував текст листа до Путіна, в якому підтвердив, що Україна має тактичну ініціативу на полі бою.
І що подальше кровопролиття лише погіршить становище московії.
Україна зберегла державу, інституції, армію та міжнародну підтримку.
Більше того – українські удари регулярно дістають військові цілі вже на російській території. Цей лист і поточна динаміка війни спонукали пошукати історичні паралелі, коли менша та слабша держава не просто давала відсіч більшому та сильнішому ворогові.
Але й у підсумку обертала позицію агресора на шалені втрати. Якщо війна завершиться так, що Україна отримає реальну безпеку, а московія вийде з неї ослабленою – військово, економічно й політично, – це не буде якимось дивом чи винятком з історії.
Радше навпаки.
Менші держави не раз вистоювали проти більшого агресора.
А деякі ще й перетворювали цю перемогу на стартовий майданчик для економічного зльоту. Тому пропоную подивитись український контекст з точки зору історичних подій, які частково нагадують нашу ситуацію, де маленька країна перемагає велику. Чому слабший узагалі може перемогти сильнішого Є міф: мовляв, війну виграє той, у кого більше солдатів, ракет, танків і літаків.
Якби це було правдою, половини відомих нам історичних сюжетів просто не існувало б. Насправді частіше вирішує інше – здатність суспільства мобілізуватися, якість держави, міжнародна підтримка й банальна воля не здатися першою. Читайте також "Трамп програв цю війну".
Мирна угода між США та Іраном не лишила сумнівів про переможця У 480-479 роках до н.е.
грецькі поліси відбили навалу Перської імперії – наймогутнішої держави свого часу.
У 1896-му Ефіопія розбила італійську армію під Адуа і відстояла незалежність.
Нідерланди вирвали свободу в Іспанської імперії після вісімдесяти років війни.
Фінляндія у 20-му столітті не дала Радянському Союзу себе проковтнути.
Південна Корея пройшла через війну, руїну та злидні – і стала однією з провідних економік планети. В усіх цих історіях агресор був багатшим і сильнішим.
Але дистанцію витримав не він. Фінляндія Найчастіше Україну можна порівняти саме з Фінляндією.
Після московського перемир"я 19 вересня 1944 року фіни втратили близько 10% території.
Понад 420 тисяч людей мусили зірватися з місця й переселитися з втраченої Карелії.
А зверху ще й репарації: за умовами перемир"я Фінляндія мала виплатити СРСР товарами 300 млн дол.
у цінах 1938 року.
Якщо перекласти на сьогоднішні гроші, то близько 7 млрд дол. Але далі починається найцікавіше.
Платити треба було не грошима, а складною технікою – кораблями, локомотивами, двигунами, електромоторами.
Тобто тим, чого фінська промисловість до війни майже не вміла робити.
І щоб закрити репарації, країні довелося буквально з нуля збудувати важку індустрію. До початку 1950-х Фінляндія вийшла з війни з промисловістю потужнішою, ніж та, з якою вона у війну входила. 19 вересня 1952-го останній "репараційний" потяг перетнув кордон.
Фінляндія стала єдиною державою, яка розрахувалася за повоєнні зобов"язання повністю – за що отримала у світі неофіційний титул "країни, що платить свої борги". Урок простий і незручний водночас: навіть після втрати території можна виграти стратегічно – якщо зберегти незалежність і дієздатну державу. Нідерланди Війна за незалежність від Іспанії тяглася з 1568 по 1648 рік.
80 років.
Вестфальський мир 1648-го остаточно закріпив незалежність Республіки Сполучених Провінцій.
Іспанія на той момент усе ще була імперією, і все одно переможцем нового європейського порядку вийшли не вона, а маленькі Нідерланди. Амстердам із містечка на 30 тисяч мешканців у 1580-х розрісся до понад 200 тисяч до середини 17 століття.
Голландський торговельний флот контролював понад половину всього європейського судноплавства.
Заснована 1602 року Ост-Індська компанія стала першою в історії транснаціональною корпорацією з акціями, що торгувалися на біржі. До середини століття рівень життя в країні був, імовірно, найвищим у Європі, а можливо, і у світі.
Власне, це і є та сама "золота доба".
Країна не просто вистояла – вона конвертувала політичну перемогу в економічний ривок. Південна Корея Корейська війна закінчилася перемир"ям 27 липня 1953 року.
Те, що залишилося від Південної Кореї, важко було назвати державою в економічному сенсі.
ВВП на душу населення – близько 67 дол.
на рік.
Не на місяць. Війна знищила приблизно 80% промисловості, а американська допомога в середині 1950-х покривала майже три чверті державного бюджету.
Лише за перше повоєнне десятиліття США влили в корейську економіку понад 2 млрд дол., а загалом до кінця 70-х американська підтримка перевалила за 12 млрд дол.
– астрономічні гроші за тодішніми мірками. І ось що важливо: перші роки після війни ніяким дивом і не пахло.
Корупція, політична нестабільність, мляве зростання – дохід на людину додавав по 1,5% на рік.
Інвестори не вірили в країну, яка щомиті могла знову опинитися у війні. Читайте також Україна та Ізраїль: чи може безпека стати двигуном зростання економіки Усе змінила одна річ – довгострокові гарантії безпеки від США й американська військова присутність.
Щойно інвестори повірили, що нової війни не буде, держава нарешті змогла думати не про виживання, а про промисловість, освіту та експорт.
З 1962 по 1994 рік корейська економіка зростала в середньому майже на 10% щороку й вивела країну з-поміж найбідніших у світі в технологічні лідери. Для України цей урок, мабуть, важить більше за фінський.
Бо вирішальним був не обсяг допомоги, а проста певність: ворог не повернеться. Якою може бути економіка України після війни Історія показує одну закономірність.
Темпи ВВП у перші повоєнні роки – поганий індикатор.
Після руйнувань відскок угору відбувається майже завжди й майже автоматично: руйнувати було чого, отже, відбудова дасть високі цифри сама собою. Значно більше важить інше – обсяг іноземних інвестицій, швидкість повернення біженців, рівень корупції, доступ бізнесу до капіталу, інтеграція в європейський ринок і, знову ж таки, безпекові гарантії.
Саме цей набір, а не ВВП за перший рік, визначає, чи буде зростання тривалим. Якщо Україна отримає надійні безпекові механізми – членство в НАТО або зіставні гарантії від США та ключових союзників – це стане найсильнішим із можливих сигналів для світового капіталу.
За такого сценарію вже в перші п"ять років після війни цілком реальні темпи 5-8% на рік, так приблизно стільки показували держави, що проходили масштабну повоєнну відбудову. Читайте також "Колапс": як функціонує економіка Палестини Але повторю те, що випливає з усіх попередніх історій: вирішує не цифра зростання, а його якість – чи перетвориться воно на нову промисловість, експорт, технології та продуктивність. Тут у нас, до речі, є козирі, яких бракувало багатьом історичним аналогам: великий аграрний сектор, критичні мінерали, сильний ІТ, загартований війною ОПК, високий рівень технічної освіти і прямий вихід на ринок ЄС. Замість висновку: новий центр сили Історія не гарантує майбутнього.
Фінляндія, Нідерланди й Південна Корея стали успішними не тому, що просто вистояли.
Вони зуміли скористатися шансом, який дала перемога. Для України головна загроза після війни чекатиме не ззовні, а всередині: корупція, політичні чвари, слабкі інституції, та сама боротьба еліт.
Зовнішнього ворога ми вже навчилися бачити.
З внутрішнім завжди складніше. Та якщо обійти ці пастки, у нас є шанс повторити шлях країн, які після важких воєн не просто вижили, а стали сильнішими.
І тоді війна, яка розпочалась 2014 році залишиться в історії не лише як найбільше випробування незалежної України, а й як момент, коли країна остаточно перестала бути буфером між імперіями – і почала будувати власний центр сили в Центрально-Східній Європі.