Реактивна революція

Перші роки війни й з нашого боку, й з боку ворога сформували масовий попит на відносно дешеві гвинтові FPV-дрони, розвідувальні квадрокоптери та ударні БПЛА з поршневими двигунами.
Наразі, як констатують в Асоціації виробників безпілотних систем та супутніх технологій "Армада", планомірно розвивається напрямок дронів на реактивних двигунах. Як зазначає Ян Утінек (Jan Utinek), керівник відділу продажів чеської компанії PBS GROUP (компанія спеціалізується саме на виробництві малогабаритних турбореактивних двигунів, а також на виробництві допоміжних силових установок та інших високотехнологічних рішень для авіаційної й оборонної галузі, має десятиліття досвіду у сфері енергетичного машинобудування та авіаційних технологій), попит України на компактні двигуни для реактивних БПЛА та малих крилатих ракет зростає.
Оскільки Україна переходить від концепцій типу "Шахед" з гвинтовим двигуном до швидших реактивних систем, здатних ефективніше проникати крізь засоби протиповітряної оборони.
Подальше зростання попиту в першу чергу зумовлене необхідністю розширення як дальності польоту, так і корисного навантаження. Cпівзасновник та член Ради Оборонного Альянсу України Денис Святокум вневнений, що реактивні дрони наразі є одним із найбільш недооцінених, але водночас стратегічно важливих напрямів розвитку сучасної війни дронів, який уже зараз починає формувати нову логіку повітряного протистояння: "Вони змінюють економіку війни.
З"являється інструмент, який потенційно дешевший за ракету, але значно складніший для перехоплення, ніж класичний гвинтовий дрон.
Це створює ситуацію, коли противник змушений витрачати непропорційно дорогі засоби протидії, і таким чином виникає ефект виснаження ресурсів". Саме розвиток реальної ситуації під час повномасштабної війни показав фундаментальні обмеження гвинтових платформ. Передусім ідеться про швидкість.
Більшість класичних ударних БПЛА рухаються зі швидкістю, яка дозволяє сучасним системам ППО та мобільним групам перехоплення ефективно їх знищувати. Друга проблема — обмежена висота та дальність польоту. Третій фактор — вразливість до радіоелектронного впливу.
Чим довше платформа перебуває у зоні бойових дій, тим більше шансів її виявлення, подавлення або знищення. Станом на зараз українські мідлстрайки на відміну від діпстрайків на 99% не є реактивними.
"Коли такі системи стануть реактивними, перший наслідок — різко скоротиться час реакції противника.
Для ближнього тилу це критично, бо там багато цілей є рухомими або напіврухомими: логістика, техніка, пункти управління, засоби ППО, склади, ремонтні та перевантажувальні точки.
Для противника це означатиме, що ближній тил стане значно менш безпечним.
Доведеться відсувати логістику, розосереджувати склади, змінювати маршрути, більше витрачати на прикриття і швидше реагувати на загрози.
Це прямо впливає на темп наступальних дій", - каже виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко. Внаслідок того, що реактивні дрони збільшують відстань до ЛБЗ, "кілзона" для ворога буде вже не 20-30 км, а всі 100-150 км.
В результаті оперативний рівень стає глибшим, і смугу в 150 км будуть контролювати швидкі та відносно малі реактивні дрони. Нові вимоги війни Cучасна війна дедалі більше вимагає поєднання трьох параметрів — швидкості, дальності та масовості застосування. Класичні крилаті ракети залишаються ефективними, але їх виробництво є надзвичайно дорогим і тривалим.
Так, за декілька тижніів війни проти Ірану США випустили понад 1000 крилатих ракет Tomahawk, що приблизно в 10 разів перевищує кількість, яку вони закуповують щорічно. Саме тут, вневнений виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко, з"являється простір для реактивних дронів або так званих дронів-ракет.
Причому йдеться про формування окремого класу українських далекобійних рішень: "Між класичними крилатими ракетами та гвинтовими дронами швидко зростатиме новий сегмент реактивних дронів або міні-крилатих ракет.
Це не заміна всього на все, а поява ще одного класу зброї, який дає військам нові можливості". Масовість цього класу може бути досягнена за рахунок того, що компактні турбореактивні двигуни дозволяють створювати системи, які раніше були доступні лише для дорогих високотехнологічних армій.
Крилата ракета є надзвичайно дорогим і складним продуктом.
А тепер з"являється можливість масового виробництва реактивних дронів-ракет із набагато нижчою собівартістю. "Тут критичними стають питання доступу до малих турбореактивних двигунів, матеріалів, стабільності виробництва, серійності, а також інтеграції таких систем у загальну архітектуру оборони", - вказує співзасновник та член Ради Оборонного Альянсу України Денис Святокум. Саме практичний досвід війн в Україні та в Ірані сприяє тому, що ринок компактних турбореактивних двигунів стрімко перетворюється на стратегічний ресурс й на один із найбільш дефіцитних сегментів світової оборонної промисловості.
Ще кілька років тому подібні двигуни вироблялися переважно для спеціалізованих авіаційних платформ, експериментальних систем або обмежених серій ракетного озброєння.
Сьогодні ж попит на них зростає практично експоненційно. В той же час, створення сучасного компактного турбореактивного двигуна є надзвичайно складним інженерним завданням.
Такі двигуни потребують високого рівня інженерної експертизи, точного машинобудування, сертифікаційних можливостей, а також сучасних матеріалів і металургії.
Крім того, ключовим фактором стає здатність забезпечувати стабільне серійне виробництво. У результаті формується нова стратегічна залежність: країни, які не мають доступу до технологій компактних реактивних двигунів, ризикують втратити можливість швидко масштабувати виробництво сучасних далекобійних ударних систем.
Саме тому такий двигун поступово стає "новим мікрочипом" оборонної індустрії. Денис Святокум звертає увагу на ще один ризик: "Технологічний прогрес може випередити промислову спроможність.
Без системної роботи з локалізації критичних компонентів, довгострокових партнерств, фінансування та зрозумілої державної політики цей напрям ризикує залишитися на рівні окремих сильних розробок, а не перетворитися на масштабовану оборонну перевагу". Ключове питання, підкреслює у свою чергу Ігор Федірко - це економіка війни і можливість серійного виробництва: "Реактивний дрон дорожчий, складніший у виробництві та вимогливіший до двигунів, пального, матеріалів і сервісу.
Українські виробники вже стикаються з тим, що навіть знайшовши технології реактивних двигунів у Європі, можна отримати пропозицію на рівні 200–300 двигунів на рік.
Для наших масштабів це абсолютно недостатньо.
А власний дешевий реактивний двигун поки що залишається складним завданням, хоча багато українських компаній працюють у цьому напрямку.
Тому головна проблема — не лише створити реактивне рішення, а випускати його масово.
Для України мова йде не про сотні, а про тисячі одиниць на рік.
І поки небагато партнерів готові забезпечувати такі обсяги". І саме тут критично важливою стає наявність стабільних партнерств із виробниками компактних турбореактивних двигунів та компонентів для реактивних дронів із країн-партнерів України. Українсько-чеська оборонна співпраця та перспективи Однією із компаній, які здатні забезпечити розробку та серійне виробництво компактних турбореактивних двигунів, є чеська PBS Group. Група PBS вже співпрацює в Україні з кількома великими державними та приватними виробниками дронів.
З міркувань безпеки та відповідно до комерційних угод із партнерами компанія не може розкривати їхні назви чи конкретні параметри спільних проєктів.
Проте масштаби цієї співпраці свідчать про те, що чеські авіаційні двигуни стають важливою складовою нової оборонної екосистеми України та її союзників. Особливо важливо, що PBS здатна адаптувати свої рішення під нові вимоги сучасної війни — зокрема під потреби масових реактивних безпілотних платформ.
Як зазначає Ян Утінек із PBS GROUP, існуючі проекти співробітництва України і Чехії в оборонній сфері вже продемонстрували здатність обох сторін спільно розробляти найсучаснішу оборонну продукцію. Ян Утінек вказує, що швидкість переходу ударних платформ далекої та середньої дальності в Україні на реактивну тягу залежить від наявності передових компонентів, зокрема систем наведення на великі дальності, мікроелектроніки, реактивних двигунів або ракетних двигунів, а також інших критично важливих технологій. Причому такі компанії як PBS сьогодні стають критично важливими для оборонної екосистеми - глобальний попит на реактивні безпілотники та крилаті ракети зростає швидше, ніж можливості виробництва двигунів.
І проблема полягає не лише у фінансуванні чи виробничих лініях. Ключовий дефіцит — це компетенції.
Оскільки компактний реактивний двигун неможливо створити "з нуля" за кілька років. Й тому європейські компанії, які вже володіють такими технологіями, стають стратегічними активами. Говорячи про перспективи співробітництва нашої країни з PBS, важливо підкреслити: йдеться не лише про постачання готової продукції, а про потенційне формування довгострокової спільної екосистеми виробництва та інженерної кооперації. Для України це питання має стратегічне значення.
Адже сучасна війна показала, що оборонна незалежність визначається не лише наявністю фінансування чи виробничих потужностей, а й доступом до критичних технологій. Спільні українсько-чеські проєкти можуть забезпечити локалізацію частини виробництва, прискорення розробки нових платформ, а також оперативну адаптацію двигунів під бойовий досвід фронту та масштабування серійного виробництва.
Й стати важливим кроком у процесі інтеграції України у нову оборонну екосистему НАТО. Ігор Петриченко