Як перетворити кліматичний інструмент на драйвер модернізації

Створення системи торгівлі викидами парникових газів (СТВ) є одним із кроків на шляху до вступу України в Євросоюз.
Цей ринковий механізм має на меті зменшити викиди парникових газів у повітря.
Як він працює? Держава встановлює загальну межу – максимальну кількість викидів, яку дозволено утворити всім підприємствам за рік, і ця межа має щороку зменшуватися.
Також держава видає або продає підприємствам спеціальні дозволи (квоти).
Ціна на квоти не стала, а формується на ринку під час торгів. Система торгівлі викидами розроблена для того, щоб акумулювати фінансові ресурси і підтримувати декарбонізацію енергетики й промисловості завдяки різним механізмам на кшталт грантів, субсидій та часткового фінансування. СТВ як частина євроінтеграції Необхідність створення і запуску системи обговорювалася кілька років, проте для цього не були створені передумови.
Була відновлена робота системи моніторингу, звітності та верифікації викидів для визначення їх обсягів і затверджений національно визначений внесок до Паризької угоди, що встановлює ліміт викидів в СТВ.
Також Мінекономіки підготувало текст відповідного проєкту закону.
Тож реальні кроки для створення системи робляться в Україні лише зараз. На думку бізнесу, для уникнення додаткового фіскального навантаження СТВ слід вводити як інструмент підтримки декарбонізації і допомоги в інтеграції з СТВ ЄС (EU ETS).
Ключове завдання – створити умови для модернізації підприємств і зниження вуглецеємності економіки, зберігши її конкурентоспроможність. Читайте також Задача із зірочкою.
Який Green Deal пропонують Україні Для успішного долучення до EU ETS національна СТВ має бути максимально наближена до неї.
Впровадження СТВ має базуватися на досвіді Євросоюзу, але зважати на українські реалії: велику війну, пошкодження енергосистеми, поточний стан економіки та обмежений доступ підприємств до фінансування. ЄС почав запроваджувати EU ETS у 2005 році, наразі триває четверта фаза.
Україна лише проєктує систему торгівлі квотами, тому бізнес і держава потребують тривалого перехідного періоду для успішної адаптації до нових вимог. Висока вартість – не гарантія В Україні діє система екологічного податку за викиди CO2, що становить 30 грн за тонну.
Висока ціна на CO2 в рамках СТВ не дасть бажаного результату – декарбонізації, а може лише додати фінансового навантаження підприємствам. Для успішного впровадженні торгівлі квотами потрібні чіткі правила, можливість окупності інвестицій та доступ до фінансування.
Навантаження бізнесу на рівні з євросоюзівським може зашкодити компаніям, які працюють в умовах війни. Бізнес вважає, що не варто порівнювати вуглецеве ціноутворення з ЄС, яке становить 70-80 євро за тонну CO2 і здається величезним тиском на підприємства.
Це лише ринкова ціна, а не реальне фінансове навантаження. Підприємства з ЄС сплачують не всю вартість викидів вуглецю, а лише ту частину, що не покривають безкоштовні квоти.
Якщо компанія не використала всі безкоштовні квоти, вона може продати їх та отримати додатковий дохід. За такого принципу реальне навантаження становить кілька євро на тонну продукції, наприклад, 6-7 євро на тонну сталі.
Економіка України несе важкий воєнний тягар, тому вуглецеві витрати мають бути значно нижчими, ніж у ЄС. Умови успішної декарбонізації СТВ має виконувати функцію акумуляції коштів і фінансування модернізації підприємств.
Без додаткових допоміжних механізмів бізнес може мати ризики втрати конкурентоспроможності, зростання витрат та скорочення виробництва.
Саме тому декарбонізація має бути поступовою і добре налагодженою з фокусом на збереження підприємств, податкової бази та робочих місць. При запуску СТВ доцільно отримати доступ до євросоюзівських фондів декарбонізації, аби скоротити технологічний розвив і зберегти свою конкурентоспроможність на іноземних ринках.
В умовах війни і в майбутньому повоєнна промисловість не матимуть можливостей для декарбонізації. Саме тому важлива допомога держави в залученні додаткового фінансування для модернізації підприємств.
При цьому всі без винятку вуглецеві платежі конкретного підприємства повинні спрямовуватися на фінансування проєктів декарбонізації цього підприємства, тобто мати чітке цільове використання коштів. У контексті зниження викидів парникових газів для досягнення вуглецевої нейтральності важливо пам"ятати не лише про кліматичні цілі, а й про збереження та підтримку економіки.
Наразі викиди від емітентів вуглецю значно знижуються через зупинку, пошкодження та руйнацію підприємств унаслідок війни. Тож кліматична політика має фокусуватися не лише на скороченні викидів парникових газів, а й на створенні умов для відновлення та модернізації. Важливо, щоб інструменти кліматичної політики були орієнтовані на підтримку та покращення умов ведення бізнесу, зниження регулярного тиску та залучення фінансування для модернізації, що дасть змогу виконати поставлені кліматичні цілі й безболісно перейти до моделі низьковуглецевої економіки.