Про природний капітал в активах НПФ

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) у Європі зазвичай заходять у «екологічні» активи (ліси, природні території, біорізноманіття) через фонди та фінансові інструменти, а не прямою купівлею заповідників; такі інвестиції майже завжди малоліквідні з горизонтом 10–20+ років, і на них накладаються як фінансові обмеження (частка альтернатив / неліків), так і природоохоронне законодавство.

Нижче – огляд основних форматів, ліквідності та регуляторних рамок у ЄС і вибірково в інших країнах.

Основні формати інвестицій у «природний капітал»

1. Лістингові екологічні інструменти (висока ліквідність)

   • «Зелені» та sustainability-linked облігації, у т.ч. випуски, прив’язані до лісового господарства, відновлення земель або водних ресурсів; такими паперами активно володіють європейські пенсійні фонди в межах «зелених інвестицій», що класифікуються за таксономією ЄС.​

   • Акції та біржові фонди на компанії/REIT, що володіють або управляють лісами, сільгоспземлею, водною інфраструктурою тощо; це класичні публічні ринки з доступом для НПФ через звичайні мандати.​

2. Приватні фонди лісів, с/г земель і природного капіталу (середня/низька ліквідність)

   • Timberland‑фонди й фонди природного капіталу купують або орендують ліси, пасовища, землі під відновлення степів, іноді – прибережні екосистеми (мангрові, водно-болотні угіддя) для поєднання деревини/агро‑доходу з поглинанням вуглецю та збереженням біорізноманіття.

   • Приклади: шведські та інші нордичні пенсійні фонди десятиліттями мають алокації в timberland, а нідерландський APG (ABP) купував великі масиви сталого лісу в США як інструмент одночасно доходу, кліматичного та біорізноманітнісного впливу.

3. Фонди природного капіталу / “natural capital” (ліси, агро, водні ресурси, ґрунти)

   • Британські дослідження показують, що для пенсійних фондів «натуральний капітал» (передусім ліси й стійке с/г) уже формується як окремий клас активів із таргетованою IRR 8–10% у розвинених країнах і до 20% в emerging markets (без урахування доходу від вуглецевих кредитів).​

   • Основні драйвери попиту – низька кореляція з акціями/облігаціями, хеджування інфляції та ESG‑ефект; при цьому більшість коштів поки спрямовано саме в ліси й с/г землю, а не в спеціалізовані проєкти для рідкісних видів чи окремих природоохоронних територій.

4. Консерваційні/біорізноманітні інструменти (дуже низька ліквідність, ринок формується)

   • Спеціалізовані «forest funds», схеми Project Finance for Permanence, фонди на підтримку високої цілісності лісів (HIFOR) та інші механізми спрямовують кошти у довгострокову охорону лісів, у т.ч. із прямою участю місцевих громад.

   • Розробляються ринки біорізноманітнісних кредитів (biodiversity credits), які можуть «накладатися» на інші доходи проєкту (деревина, вуглецеві кредити, еко‑туризм) і потенційно стати інструментом для інституційних інвесторів, але поки попит і регуляторні рамки слабко сформовані.

5. Прямі або PPP‑моделі у нацпарках і заповідниках

   • У Європі та інших регіонах частина інвестицій у національні парки та заповідні території йде через публічно‑приватні партнерства: концесії на еко‑туризм, центри відвідувачів, природоохоронну інфраструктуру, схеми «платежів за екосистемні послуги» (PES).

   • Такі структури зазвичай оформлюються як окремі СПВ/фонди з чіткими природоохоронними зобов’язаннями; пенсійні фонди, якщо заходять, то найчастіше через спеціалізовані фонди природного капіталу, а не напряму.

Ліквідність і горизонт інвестицій

Типова ліквідність різних інструментів

Дослідження по британських пенсійних фондах показують, що для лісів і сталого с/г більшість схем таргетує IRR 8–10% у розвинутих країнах, але приймає, що капітал буде заблокований на довгі роки й вторинний ринок обмежений – саме ліквідність називають одним із ключових бар’єрів.​
Огляд європейського ринку біорізноманітнісних інвестицій підкреслює, що приватний капітал у природоохоронні проєкти ще дуже малий і не масштабуватиметься без змін політики та механізмів зниження ризиків, зокрема через довгий горизонт, проектні ризики й відсутність стандартів вимірювання результатів.​

Регуляторні рамки для пенсійних фондів у ЄС

Базові правила для НПФ (IORP II, «принцип обачного інвестора»)

• Директива IORP II встановлює для європейських пенсійних фондів принцип «prudent person», який дозволяє, а в частині ризик‑менеджменту фактично зобов’язує враховувати ESG‑фактори, включно з біорізноманіттям, зміною клімату, втратою природних середовищ.

• При цьому IORP II не встановлює окремих лімітів саме на «зелені» чи природні активи: фонди мають дотримуватися загальних вимог до диверсифікації, якості активів та покриття зобов’язань; інвестиції в нелікові реальні активи мають бути виправдані з погляду ризику/доходності й довгострокових інтересів учасників.

SFDR, Таксономія ЄС і нагляд EIOPA

• Регламент SFDR та Таксономія ЄС вимагають від пенсійних фондів та їхніх керуючих розкривати, як інвестиції впливають на довкілля й наскільки вони відповідають «екологічно стійким» критеріям (у т.ч. щодо захисту вод, біорізноманіття, циркулярної економіки).

• EIOPA у своїх думках та керівництвах прямо зобов’язує національних регуляторів наглядати, як фонди інтегрують ESG‑ризики в систему управління, інвестполітику й власну оцінку ризиків, але не вводить жорстких квот на частку зелених чи природних активів – питання структури портфеля лишається в межах «обачного інвестора».

Специфічні обмеження для інвестицій у ліси та природні території

• У низці країн ЄС пряме володіння лісами пенсійними фондами історично обмежувалося, але тренд змінюється: наприклад, Данія відкрито обговорює моделі, що дозволять фондам володіти й управляти лісами з чітко прописаними природоохоронними зобов’язаннями в межах правил ЄС.​

• Ліси, степи, водно-болотні угіддя й ареали рідкісних видів часто входять до мережі Natura 2000 та охороняються Директивами ЄС про середовища існування та птахів; будь‑які інвестиції в такі території мають не погіршувати «стан збереженості» й відповідати планам управління, що різко обмежує типи комерційної діяльності (масова вирубка, інтенсивне с/г фактично виключені).

Обмеження та бар’єри для інвестицій у природні активи

1. Фінансово‑регуляторні обмеження в ЄС

   • Частка нелікових «альтернатив» (приватний капітал, інфраструктура, natural capital funds) зазвичай обмежується інвестиційною політикою фонду та національними нормами, щоб зберігати ліквідність портфеля й здатність виконувати зобов’язання; це стримує великі алокації в ліси, степи, водно-болотні угіддя тощо.

   • Дослідження ринку біорізноманітнісних інвестицій у Європі відзначає, що великим інвесторам бракує масштабних, стандартизованих інструментів з прийнятним ризик‑профілем, а угоди залишаються поодинокими, складними й дорогими в структуризації.

2. Правові обмеження на використання природоохоронних територій

   • У національних парках, заповідниках і зонах Natura 2000 першочерговою метою є охорона природи; закони часто забороняють зміну землекористування, будівництво та іншу діяльність, що шкодить видам і середовищам існування, тому можливі моделі інвестицій здебільшого обмежені еко‑туризмом, науковою інфраструктурою та відновними проєктами.

   • Будь‑які доходи (іноді – плата за відвідування, PES, компенсації за втрачені послуги екосистем) зазвичай жорстко регулюються державою або міжнародними донорами, що знижує привабливість для ринкових інвесторів, але може бути цікавим для фондів із мандатом на impact‑інвестиції.

3. Невизначеність ринків біорізноманіття та вуглецю

   • Огляди європейського ринку вказують, що попит на біорізноманітнісні кредити, нові лісові інструменти та інші nature‑based продукти тільки формується; стандарти довговічності, додатковості та вимірюваності впливу ще не усталені, а регулятори побоюються «greenwashing».

   • Через цю невизначеність багато пенсійних фондів оцінюють такі активи консервативно: не закладають доходи від кредитів у базовий кейс і фокусуються на класичному cash‑flow (деревина, оренда землі, агропродукція), розглядаючи екологічний ефект як «бонус».

Практика поза Європою

1. OECD‑країни (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія)

   • Пенсійні фонди цих країн історично є найбільшими інституційними інвесторами в ліси у світі; інвестиції реалізуються через пряму купівлю лісів або через спеціалізовані TIMO‑структури (Timber Investment Management Organizations).​

   • Регуляції зазвичай базуються на принципі «fiduciary duty»/«prudent investor» (аналог IORP II), без окремих жорстких лімітів саме на ліси чи природні угіддя; обмеження – у вимогах до диверсифікації, ліквідності та управління ризиками.

2. Велика Британія

   • Після виходу з ЄС Британія зберігає сильний ESG‑фокус: пенсійні фонди зобов’язані вказувати у Statements of Investment Principles, як вони враховують ESG‑фактори, а дослідження показують, що природний капітал уже сприймається багатьма схемами як мейнстрім‑актив.

   • Водночас більшість алокацій іде в ліси та стале сільське господарство; інвестиції в «чисту» біорізноманітність (рідкісні види, відновлення окремих екосистем) поки що дуже малі й часто мають формат impact‑пілотів, а не великого інституційного класу активів.

3. Країни, що розвиваються

   • Огляди лісових та біорізноманітнісних фінансових інструментів зазначають, що в тропічних країнах (де потенціал для NBS найбільший) досі домінують публічні й донорські кошти; приватні інституційні інвестиції стримуються високими політичними й правовими ризиками, обмеженнями на іноземне володіння землею та слабкою захищеністю прав власності.

   • Там, де інституційні інвестори заходять (наприклад, у тропічні ліси через міжнародні фонди), це зазвичай структуровано так, щоб ризики частково поглинались публічними/донорськими інструментами (first‑loss, гарантії), а пенсійні фонди отримували більш стандартний ризик‑профіль і очікувану доходність.

Що це означає для НПФ, які хочуть інвестувати в ліси/степи/угіддя

• Для більшості пенсійних фондів базовим шляхом є опосередковані інвестиції: лістингові «зелені» інструменти, фонди лісів/агро‑земель, фонди природного капіталу; пряме володіння заповідними територіями – радше виняток, що вимагає глибокої спеціалізації й узгодження з природоохоронним правом.

• Такі інвестиції слід розглядати як структурно нелікові, з довгим горизонтом, невеликими квотами в портфелі та високими вимогами до ESG‑та технічної експертизи управлінця; з точки зору регулятора ЄС ключове – не стільки сам тип активу, скільки відповідність принципу «обачного інвестора», управління ризиками й прозора звітність по ESG.

Якщо вам буде корисно, можу окремо запропонувати типову структуру портфеля НПФ із додаванням 3–10% у природний капітал (за класами інструментів і роллю кожного) та розібрати, як це можна адаптувати для фонду, що працює з учасниками з ЄС/України.

Точних «максимальних часток» саме для лісів/степів/угідь у законі майже ніде немає; зазвичай регулюється загальна частка неліквідних / альтернативних активів, всередині якої й розміщуються такі інвестиції.