Як лібералізація землекористування руйнує природу

Слова "спрощення" і "лібералізація" звучать як обіцянка розвитку й економічного прориву, але наразі вони дедалі частіше означають шкоду природі.
Кілька рядків у плані дій уряду можуть обернутися тисячами гектарів розораних степів, знищених луків та осушених боліт – територій, які зберігають воду, вуглець і життя. У плані пріоритетних дій уряду є завдання підготувати і подати законопроєкт щодо лібералізації ринку землі (послаблення обмежень на її купівлю та продаж), спрощення процесу змін у її цільовому призначенні для аграріїв та підприємців. За цим формулюванням ховаються рішення, здатні радикально змінити підхід до використання землі.
Необхідно розуміти, що земля – це не просто поверхня для обробітку, це жива екосистема, у якій ґрунт є основою для біорізноманіття. Аграрний сектор є важливою ланкою економіки.
Як заявляли в Мінагрополітики, у 2024 році до 60% валютної виручки від експорту становила аграрна продукція.
Представники уряду справедливо наголошують на силі агровиробників. Однак економічна вага сектору не може бути аргументом для лібералізації ринку землі і вседозволеності в землекористуванні.
Маємо пам"ятати і про екологічну частину євроінтеграції – обґрунтовані вимоги щодо збереження природи. Реформа системи землекористування входить до євроінтеграційних зобов"язань України, проте її мета – не "швидше і простіше розорати", а забезпечити сучасне стале сільське господарство з повагою до довкілля і збереження розмаїття. Що буде, якщо ми не врегулюємо земельне законодавство належним чином? Чим тиха лібералізація загрожує природі і самим українцям? У чому проблема Ідея лібералізації ринку землі не нова.
У 2023 році Мінагрополітики презентувало законопроєкт із співзвучною назвою та масштабними змінами до земельного законодавства, наслідком чого стало б переорювання природи. Тоді НАЗК зазначило, що проєкт містить корупціогенні фактори і потребує суттєвого доопрацювання.
Завдяки цьому і тиску експертів та активістів його рух вдалося зупинити.
Відтоді – тиша.
Закон не відкликаний, але й не ухвалений.
Тож є побоювання, що законопроєкт повертається через урядові плани. Зараз ситуація складна.
Під гаслами відновлення економіки та залучення інвестицій держава просуває ідею "спочатку розвиток – потім природа".
Такого підходу Європейський Союз уникає десятиліттями, адже він неминуче призводить до деградації довкілля та зростання соціальних витрат, насамперед витрат на охорону здоров"я внаслідок погіршення якості води й повітря. Читайте також Задача із зірочкою.
Який Green Deal пропонують Україні Без чітких екологічних рамок спрощення земельних процедур означатиме пришвидшену втрату природних екосистем (степів, луків, заплав, боліт), які і так найбільш уразливі та найменш захищені в Україні. Одна з найбільш загрозливих норм лібералізації – можливість для ініціатора обирати "вільні" землі і пропонувати продати їх в оренду на земельних торгах.
Це призведе до оранки найбільш цінних для природи територій, адже ділянки, які десятиліттями не розорювали, мають найродючіші грунти. Також створюється тиск на добросовісні громади, які часто не мають ні експертизи, ні ресурсів, щоб відстояти свою позицію із збереження земель.
Зникне право голосу жителів громад, які прагнуть мати різнотравні луки коло будинків. Отже, подана форма лібералізації дає волю лише бізнесу і ніяк не враховує думку власника землі (крім приватного) та жителів громад. Що буде з природою, якщо закон ухвалять Першочергово – ще більша втрата природних територій.
В Україні не ведеться облік природи.
Звичайним явищем є розорювання пасовищ як виду угідь та вирощування на них зернових культур.
Через низьку екологічну освіту та відсутність належного контролю під плугом опиняться залишки степів, луків і торфовищ, а також самозаліснені землі (попри ухвалення закону, що мав би їх зберігати).
Усе це осередки біорізноманіття та важливі накопичувачі вуглецю. Базовий курс екології наголошує на фрагментації як одній з ключових причин втрати біорізноманіття.
Фрагментація виникає тоді, коли в цілісній екосистемі штучно змінюють окремі ділянки і вона стає неоднорідною.
Це може бути вирубка гектара лісу в суцільному масиві, розорювання балки, яка поєднувала ліс із ставком, або поділ луки на дрібні ділянки з розорюванням.
Усі ці дії руйнують екологічні коридори – шляхи міграції тварин – і знищують їхні місця існування. Поле на місці осушеного ставка Фото Вероніки Богдан Руйнування природних екосистем також зменшує запаси води і вивільняє накопичений вуглець.
Відтак баланс у природі стає дедалі крихкішим. Насправді в збереженні природи немає нічого радикального чи надмірного, не потрібно вигадувати для цього виправдання.
Дивно, що ми досі змушені говорити про необхідність охорони природи.
Логіка повинна бути протилежною: держава мала б заохочувати бізнес, аби його діяльність не шкодила довкіллю. Як це впливає на шлях до ЄС В угоді про асоціацію з ЄС значна увага приділена екологічному блоку переговорів: охороні природи, збереженню біологічного та ландшафтного різноманіття.
В останні роки ЄС став на шлях збереження і навіть відновлення природи. Євросоюзівці до 2030 року планують надати охоронний статус 30% території, відновити 30% порушених торфовищ.
Натомість в Україні маємо закони, які сприяють осушенню земель, та ідеї законів, які перетворюють природу на поля. У сфері довкілля Євросоюз не раз звертав увагу України на слабке виконання екологічних вимог, недостатній захист біорізноманіття за межами заповідних територій, проблеми з просторовим плануванням і стратегічною екологічною оцінкою, а також на ризики корупції, зокрема у сфері землекористування. Земельний хаос і дерегуляція без екологічних запобіжників можуть загальмувати відкриття та закриття окремих переговорних глав і ускладнити доступ до фінансування в межах Ukraine Facility, де екологічна складова – одна з ключових. Які є рішення У 2023 році ми висловлювали уряду зауваження щодо тексту законопроєкту і повідомляли про ризики його ухвалення.
Серед них – оранка вільної неприватної землі за мовчазною згодою громад, спрощення будівництва та реконструкції меліоративних систем, вилучення торфовищ з особливо цінних земель. Нового проєкту ще нема, але для збереження природи потрібно інвентаризувати степи, луки, самозаліснені ділянки і заборонити їх розорювати незалежно від форми власності; створювати об"єкти природно-заповідного фонду; запровадити ефективний державний контроль за використанням земель, зокрема з боку громад; фінансово підтримувати аграріїв, які розвивають стале випасання. Лібералізація ринку землі без екологічних запобіжників означатиме прискорену втрату природних екосистем і віддалятиме нас від євросоюзівських стандартів. Земельна реформа має бути інструментом сталого розвитку, а не механізмом швидкого розорювання решток природи.
Якщо держава справді рухається до Євросоюзу, вона має закласти чіткі обмежувачі для землекористування, посилити роль та відповідальність громад і вимагати від бізнесу доведення відсутності шкоди довкіллю.
Без цього економічний розвиток перетвориться на короткострокову вигоду з довгостроковими втратами для людей і країни. Щоби реформа землекористування відповідала євроінтеграційним зобов"язанням та інтересам суспільства, слід зупинити просування законопроєктів, націлених на втрату біорізноманіття, і ввести його збереження в земельну політику України.
Необхідно зосередитися на відновленні деградованих земель, а не на освоєнні природних, створювати заповідні території як гаранти збереження природи. Земля – не просто товар, це фундамент екосистем, економіки та безпеки України.
Від нинішніх рішень залежить, чи матимемо ресурс для розвитку завтра.