Як фінансувати критичну інфраструктуру

Сектор водопостачання та водовідведення опинився в точці, де традиційні джерела фінансування більше не підтримують життєдіяльність системи, не кажучи про її розвиток.
Проблема давно вийшла за межі галузі.
Ідеться не лише про зношені мережі чи очисні споруди, а й про системний ризик для економіки. Дефіцит ресурсів у галузі перестав бути "браком коштів" – він набув хронічного структурного характеру, що складається з трьох критичних розривів. Структурні складові фінансової кризи По-перше – інвестиційний розрив.
Масштаби руйнувань унаслідок боїв наклалися на десятиліття недоінвестування та зношення фондів.
Потреба в капітальних вкладеннях вимірюється десятками мільярдів доларів.
Держбюджет, дефіцит якого значний через воєнні видатки, не може покрити ці потреби через прямі субвенції. По-друге – криза регулювання.
Політичне стримування тарифів призвело до того, що вони не покривають навіть операційні витрати (OPEX), не кажучи про капітальні інвестиції (CAPEX).
Водоканали перетворилися на "планово-збиткові" підприємства і залежать від місцевих бюджетів, можливості яких теж обмежені. По-третє – обмеженість донорської допомоги.
Попри значну підтримку міжнародних партнерів, грантові кошти – точкові.
Вони не можуть бути системним джерелом для модернізації всієї мережі країни.
Міжнародні фінансові організації (МФО) вимагають тривалих процедур погодження та державних гарантій, що робить цей ресурс важкодоступним для малих та середніх громад. У цій конфігурації сектор опинився в замкненому колі.
Тариф не покриває витрати, бюджет не має ресурсу, донорські кошти точкові та повільні.
У результаті система функціонує в режимі аварійного реагування, а не стратегічного розвитку. Ця модель вичерпала себе.
Вона не створює "довгих" фінансів, не стимулює ефективність і не дозволяє планувати інфраструктурні проєкти на десятиліття.
Питання альтернативних інструментів фінансування перестало бути теоретичним. Муніципальні облігації як довгий капітал У цих умовах муніципальні облігації виступають не просто як додатковий інструмент, а як механізм розблокування приватного капіталу.
Вони дозволяють громадам вийти за межі замкненого кола "тарифний дефіцит – бюджетна дотація" і залучити кошти внутрішніх та зовнішніх інвесторів, які шукають зрозумілі, прозорі та соціально значущі активи для розміщення капіталу. До 2022 року ринок муніципальних запозичень в Україні був фрагментарним.
Хоча кейси Києва, Львова чи Харкова довели життєздатність інструменту, вони здебільшого стосувалися транспортної галузі: закупівлі автобусів чи трамваїв. Сектор водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) тривалий час залишався в інвестиційній тіні.
Причин було кілька: від надмірної надії на пільгові, але повільні кредити МФО до складності структурування відповідних проєктів. Читайте також "Ще два-три місяці протягнемо".
Чому у водоканалах б"ють на сполох через тарифи і хто винен в іржавій воді з-під крана У 2026 році ландшафт змінився.
Лібералізація законодавства та спрощення процедур реєстрації емісій зробили облігації швидким інструментом, який дозволяє громадам залучати внутрішній капітал банків та приватних інвесторів. Головна перевага облігаційного капіталу – у його синхронізації з реальним життям.
Модернізація очисних споруд чи заміна магістральних мереж – це проєкти з тривалим терміном експлуатації.
Фінансувати їх коштом "коротких" банківських кредитів – самогубство для громади.
Облігації ж дозволяють структурувати борг на п’ять-десять років, що відповідає циклу окупності інфраструктури. На відміну від жорстких вимог МФО, які часто диктують місту політичні умови, дизайн облігаційного випуску визначає громада.
Це дає змогу сформувати пільговий період, коли виплачуються лише відсотки, поки об"єкт будується, а повернення боргу стартує тоді, коли обладнання почало економити кошти. Це створює прозору модель проєктного фінансування.
Інвестор чітко бачить: гроші пішли не "взагалі на розвиток", а на конкретну станцію аерації. Основні складнощі і перешкоди Звісно, шлях емітента досі нагадує біг з перешкодами.
Головний конкурент муніципальних паперів – державні облігації (ОВДП).
Вони надійні, ліквідні та звільнені від податків для громадян.
Щоб зацікавити інвестора, місту доводиться пропонувати вищу ставку або шукати додаткові преференції. Додають складнощів ліміти Бюджетного кодексу, які обмежують апетит громад до запозичень, а також відсутність вторинного ринку, де ці папери можна було б вільно перепродати.
Без впровадження податкових пільг та державних механізмів гарантування цей інструмент ризикує залишитися привілеєм лише найбільших міст, тоді як системної модернізації потребує вся країна. Аби муніципальні облігації стали дієвим механізмом фінансування інфраструктури, потрібні технічні умови випуску, стимулювання попиту інвесторів, правові й податкові переваги, які б робили їх привабливішими порівняно з ОВДП. Очікуваний результат За оцінками експертів асоціації "Укрводоканалекологія", потенціал внутрішнього ринку облігацій лише для нашого сектору перевищує 70 млрд грн на найближчі три роки.
Це цифри, які здатні змінити обличчя українських міст. Пріоритетними напрямками є енергомодернізація та енергонезалежність, зокрема заміна обладнання на сучасне з впровадженням сонячних станцій та біогазових установок.
В умовах дефіциту потужностей це питання національної безпеки. Паралельно вирішується проблема екологічної стабільності через будівництво очисних споруд за стандартами ЄС.
Зрештою, такий підхід дозволяє системно боротися з втратами води, які подекуди сягають критичних 50%. Залучення такого обсягу капіталу дозволить припинити неефективне "латання дірок" і почати розбудову системи євросоюзівського зразка. Успішне розміщення облігацій виводить водоканал з категорії проблемного активу в статус надійного позичальника, створюючи репутаційний капітал для всієї громади.
Це іспит на фінансову зрілість, який необхідно скласти, щоб інвестиції у воду стали надійним та прозорим активом для всієї країни. Муніципальні облігації – це тест на фінансову зрілість громад і держави.
Або ми створимо правила гри, за яких інвестиції в галузь стануть зрозумілим і захищеним активом, або законсервуємо модель постійного аварійного ремонту.
Вибір між цими сценаріями – політичний та економічний водночас.