Через війну та міграцію бракує робітників. У Києві – найгірше

У Києві на одного шукача роботи припадають 24 вакансії, ідеться в даних Державної служби зайнятості.
Це найвищий показник в Україні.
Столиця переживає найгострішу кадрову кризу за час великої війни.
Значний дефіцит працівників відчувають 74% компаній, опитаних Європейською бізнес-асоціацією. Проте серед робітничих та офісних спеціальностей (так званих блакитних та білих комірців) ситуація не однаково складна.
Аналіз даних Work.ua за 459 професіями виявляє чіткий структурний дисбаланс ринку праці в столиці.
Робітничі спеціальності (144 позиції) демонструють суттєво гостріший дефіцит кадрів: на кожне резюме припадають п’ять вакансій проти 3,3 у категорії "інші". У певних найбільш дефіцитних сферах цифри ще красномовніші.
У столичній енергетиці вакансій у 39 разів більше, ніж шукачів роботи.
За даними Єдиного порталу вакансій, зараз відкриті 886 вакансій для слюсарів і 465 – для електриків: цифри, які демонструють масштаб проблеми. Читайте також Найм неповнолітніх, корпоративне навчання та пошук сенсів: як бізнес шукає працівників Брак слюсарів, електриків та зварювальників впливає на швидкість відновлення інфраструктури після російських ударів.
Головний інженер однієї з керівних компаній Оболонського району Петро Кукурудза повідомив, що підприємство укомплектоване на 70%: "За пів року на роботу прийшов лише один слюсар.
Працюють 59 осіб віком 45-60 років та 140 пенсіонерів". За рік ситуація лише погіршилася.
Згідно з аналізом ЕП, кількість вакансій для робітників зросла в середньому на 13%, тоді як для інших спеціальностей майже не змінилася.
На це ринок реагує ціною: зарплати робітників зросли в середньому на 27%, що суттєво випереджає відповідний показник для інших професій (+19%). Як наслідок, в абсолютних значеннях зарплати вже майже зрівнялися.
Робітникам у середньому пропонують 34 тис.
грн проти 36 тис.
грн для інших професій.
Теза "юристи та економісти заробляють більше" стає стереотипом. .weekly_charts figure{ margin-inline-start: 0px;!important; margin-inline-end: 0px;!important; font-size:13px; } label[for^="inputs"] { font-size:14px; } form[class*="inputs"] { font-size: 14px; } .weekly_charts { display: flex; flex-wrap: wrap; /* Додає перенос елементів */ justify-content: center; /* Центрує елементи по горизонталі */ gap: 10px; /* Додає проміжок між елементами */ } import {Runtime, Inspector} from "https://cdn.jsdelivr.net/npm/@observablehq/runtime@5/dist/runtime.js"; import define from "https://api.observablehq.com/d/59b8edc1645efdcf@760.js?v=4"; new Runtime().module(define, name => { if (name === "vis1") return new Inspector(document.querySelector("#observablehq-vis1-04aee39c")); }); Імовірно, за підсумками 2026 року в Києві робітникам пропонуватимуть вищі зарплати за набагато більшого вибору роботодавців.
Ця радикальна зміна парадигми змусить батьків та молодь переглянути свої кар"єрні пріоритети. Уряд і бізнес адаптуються до нових реалій.
Енергокомпанії та деякі комунальні підприємства можуть забронювати від мобілізації 100% персоналу, а програма Reskilling Ukraine навчає жінок і ветеранів на водіїв, автомеханіків та монтажників. Читайте також "Без жінок стало неможливо видобувати вугілля".
День з життя шахти на Західному Донбасі За сприяння Служби зайнятості у 2025 році на слюсаря-ремонтника навчалися 108 осіб (з них 35 – жінки), на електромонтера – 56 осіб (з них 20 – жінки). За даними ЄБА, 34% компаній у 2026 році зосередяться на працевлаштуванні жінок, що може частково компенсувати відплив чоловічої робочої сили.
Водночас поки що працевлаштування жінок за професіями, які умовно вважаються чоловічими, не стало масовим, зауважують у Службі зайнятості. Масштаби проблеми вимагають значно більших зусиль.
За прогнозом Міністерства економіки, у 2026 році Україні не вистачатиме 606,8 тис.
фахівців та робітників, а загальна потреба для відновлення країни становить 4,5 млн працівників. Дефіцит кадрів – пріоритетна проблема і для столиці, особливо в умовах російських атак на інфраструктуру.
Подолання цієї кризи потребуватиме комплексного підходу: від створення швидких програм перекваліфікації та залучення іноземної робочої сили до автоматизації частини процесів. Найголовніше – це зміна ставлення суспільства до фізичної праці, яка поступово стає не менш цінною і високооплачуваною, ніж інтелектуальна.