Яка користь від національних парків для економіки країни?

Під час війни складно створювати нові заповідні території, зокрема і національні природні парки (НПП).
У 2024 році їх відкрили найменше за останні 10 років.
Проте саме зараз ми вирішуємо, якою буде країна: з виснаженими природними ресурсами чи збереженими екосистемами, які підтримують життя українців. Національні природні парки – це не лише спосіб зберегти та відновити природу.
За грамотного управління вони можуть стати і джерелом доходів для громади та регіону.
Наприклад, на території парку можна розвивати туризм (без шкоди для довкілля), створювати робочі місця в штаті установи та розвивати міжсекторіальну співпрацю з освітніми закладами, економічною сферою. А торфовища, болота й ліси – це не лише ресурс з економічного погляду, а живі природні системи, що регулюють клімат, зберігають воду та захищають громади від посух і повеней.
У час, коли кожен ресурс має значення, ми не можемо дозволити собі розкіш втрачати безцінне, щоб забезпечити короткострокові потреби. Хто блокує створення заповідних територій та чи ставить це під загрозу відновлення України? Що таке національні природні парки НПП створюють на досить великих і малопорушених територіях.
Знайти в Україні недоторкані людиною землі майже неможливо.
Тому парки об"єднують ділянки, які можуть працювати як єдина природна система.
Їхня основна мета – зберегти біорізноманіття (рідкісні види рослин і тварин). Нацпарки також є місцем для наукових досліджень, навчання та формування свідомості дбайливого ставлення до природи.
А ще вони розвивають рекреацію – відпочинок і туризм.
У НПП дозволена певна господарська діяльність, але вона обмежена, щоб не шкодити природі. Зелене відновлення України включає у себе адаптацію та пом"якшення наслідків до зміни клімату, охорону вод та відновлення, збереження біорізноманіття (принаймі, так комунікують основні цілі зеленого відновлення).
Збереження якомога більшої площі непорушених екосистем – це один із найефективніших кроків, що не потребує великих витрат на відновлення. Що відбувається насправді: приклад Ірдинського болота Торік Українська природоохоронна група (УПГ) обґрунтувала створення національного природного парку "Ірдинське болото" на Черкащині.
Його створення дасть змогу зберегти природу, підтримає сталість природного середовища і сприятиме зеленій відбудові, відкриваючи нові можливості для розвитку регіону. Зараз триває етап погодження створення парку з користувачами земель.
Цей процес може проходити кілька кіл бюрократії.
Для території Ірдинського болота такими користувачами державних земель є ДП "Ліси України", ДП "Ірдиньторф".
Усі вони відповіли, що створити парк недоцільно. Процес створення нацпарку часто затягують через те, що хочуть використовувати територію для лісозаготівлі або видобутку торфу.
Це дає короткостроковий прибуток, але шкодить природі та економіці країни в довгостроковій перспективі. Читайте також Не Свидовцем єдиним: Коломойський планує звести в Карпатах ще 2 мегакурорти "Ліси України" пояснюють відмову тим, що ліси, які пропонують включити до парку, є нестійкими й не здатні самостійно відновлюватися та підтримувати природний баланс. Науковці пропонують до складу парку включити різновікові лісові ділянки, які разом утворюють єдиний комплекс, що поєднує болотисту місцевість та ліси.
Тут також росте багато старовікових дерев (150-350 років).
Саме таке поєднання і є головною природоохоронною цінністю майбутнього парку. Що буде, якщо не створювати нацпарки Загалом користь, що приносять водно-болотні угіддя, настільки велика, що кожна п"ята частина загальної світової цінності природних (екосистемних) послуг припадає саме на них.
Якщо не створювати національні парки там, де це потрібно, ми ризикуємо втратити важливі природні території.
Це матиме майже незворотні наслідки для довкілля, місцевих громад і економіки регіону.
Які саме? Втрата природного поглинача вуглецю.
Водно-болотні угіддя (ВБУ) є надзвичайно важливими екосистемами, оскільки ефективно поглинають вуглекислий газ з атмосфери, і цим дають змогу боротися зі зміною клімату.
Хоча вони займають лише невелику частину суші (5-8%), ці угіддя зберігають значну частку світового запасу вуглецю (20-30%). Без захисту вони висихають, що призводить до масштабних пожеж, як уже неодноразово траплялося.
Пожежі знищують унікальні екосистеми та викидають у повітря вуглекислий газ і токсичних речовин.
Це погіршує стан повітря і впливає як на якість повітря на місцях, так і на глобальний клімат.
Це суперечить міжнародним кліматичним зобов"язанням України. Читайте також Хто виграє від конфлікту між вітроенергетикою і природою? Втрата біорізноманіття.
За інформацією Глобального огляду водно-болотних угідь, ці екосистеми зникають утричі швидше, ніж ліси: з 1970 по 2025 рік у світі втрачено орієнтовно 23%.
Незважаючи на відносно невелику площу, ВБУ є домом для орієнтовно 40% усіх світових видів рослин і тварин.
Їхнє зникнення призводить до того, що понад 25% видів, які від них залежать, опиняються під загрозою вимирання. Зменшення запасів прісної води.
Орієнтовно 2,5% з усіх вод є прісними і переважно зберігаються у льодовиках, снігових шапках або ж у підземних запасах.
Лише 1% прісних вод придатні для використання, і третина з них – у болотах.
Болота утримують воду та підтримують рівень річок і ґрунтових вод, забезпечуючи потреби місцевих громад і сільського господарства. Наприклад, водозабір Сміли знаходиться на межі Ірдинського болота.
У місті уже є проблеми з водопостачанням, а втрата болота через активне осушення для торфовидобутку та заготівлі деревини призведе до втрати джерела прісної води.
Коли ці території висихають або використовуються без належного захисту, малі річки обмілівають або ж зникають, знижується рівень ґрунтових вод, а громади та фермери стикаються з нестачею води для питних, побутових і виробничих потреб. Загроза зобов’язань перед ЄС.
Захист природних територій є частиною зобов"язань України перед Євросоюзом у межах Ukraine Facility та інших міжнародних угод, що передбачають збереження біорізноманіття, кліматичну стійкість та сталий розвиток.
Якщо ці зобов"язання не виконуватимуться, є ризик втрати фінансової допомоги від ЄС, що може гальмувати зелену відбудову та розвиток регіонів. Рішення Створення нацпарків є не лише природоохоронною необхідністю, а й стратегічною інвестицією у розвиток регіонів.
Вони одночасно зберігають цінні екосистеми та відкривають нові економічні можливості: від співпраці між різними секторами до розвитку туризму (без порушення екосистем).
Саме тому розбудова мережі природоохоронних територій має стати одним із пріоритетів державної політики. Що можна зробити? Ключове – ухвалювати стратегічні рішення на рівні держави.
Зокрема, уряд має чітко визначити створення природоохоронних територій пріоритетом післявоєнного відновлення та кліматичної адаптації.
Також потрібна відповідність між заявами держави про збереження біорізноманіття та реальними діями. Не менш важливо сформувати довготермінове бачення розвитку природоохоронної мережі в Україні.
І нарешті створити окрему державну агенцію охорони природи, бо не може декілька десятків фахівців в міністерстві одночасно займатися створенням, управлінням та збереженням природоохоронних територій. Читайте також Новий Донбас: як Закарпаття перетворюється на індустріальний регіон Активізувати роботу обласних адміністрацій.
Ефективне створення природоохоронних територій неможливе без роботи в регіонах, на місцях.
Обласні державні адміністрації мають активно займатись процесом їхнього створення.
Йдеться не лише про захист природи: парки створюють простір для розвитку туризму, появи нових робочих місць, інвестицій у місцеву інфраструктуру та покращення екологічної безпеки. Співпрацювати з громадськими та природоохоронними організаціями.
Часто саме вони першими ініціюють захист цінних територій і добре розуміють, як працювати з місцевими.
Такі організації можуть допомагати державі в багатьох напрямках.
Вони проводять інформаційні й просвітницькі кампанії, щоб пояснити людям, чому важливо зберігати природу.
Можуть модерувати діалог між владою та громадами, допомагаючи уникати непорозумінь і знаходити спільні рішення. А ще ГО мають досвід співпраці з міжнародними партнерами, що відкриває доступ до додаткових ресурсів, експертів та фінансової підтримки.
Завдяки цьому процес створення природоохоронних територій може бути швидшим, зрозумілішим і ефективнішим для всіх сторін.