МВС проти безбар'єрності?

Наслідки війни кожного дня збільшують потребу в безбар"єрному просторі міст для людей, зокрема ветеранів.
Тому головні посадові особи держави, починаючи від першої леді Олени Зеленської, очолили цей напрямок.
Вони намагаються робити маршрути безбар"єрності, обговорюють нові політики з покращення доступності інфраструктури та роблять освітні програми для ліквідації гігантських прогалин, які накопичились за роки незалежності. На практиці ж найбільш дієві та корисні рішення для безбар"єрності досі натикаються на внутрішній супротив і саботаж.
В багатьох випадках виключно через заскорузлість системи та стереотипи окремих людей, які можуть накласти вето на такі проєкти. Мова про організацію наземних переходів поруч з підземними.
Історично склалося, що в обласних центрах України трохи більше 400 підземних переходів.
Найбільше – у Києві – 262.
Продубльовано доступними наземними переходами лише пару десятків.
Процес йде дуже повільно – дублюється лише 4-5 переходів на рік максимум. Найрезонансніший кейс – проблема з організацією наземного переходу прямо навпроти виходу зі станції метро Університет у Києві.
Його з 2020 року дев"ять разів відмовлялася погоджувати Патрульна поліція. Читайте також Чисте повітря чи власне авто Цікаво, що такий підхід у Патрульної поліції дуже вибірковий.
Вони можуть дати припис комунальникам у Києві для термінового облаштування наземного переходу (з порушеннями норм) до дорогого ресторану.
Водночас деякі інші проєкти поліція блокує з посиланням на ті самі норми. Перехід біля метро на бульварі Тараса Шевченка існував 40 років тому.
Але в епоху модернізму за совєтів пріоритетнішим стало робити безперервний рух автомобілів, а пішоходів будь-якого віку та фізичного стану заганяти в підземні переходи. Тепер, очевидно, безбар’єрне пересування людей з дітьми, дитячими візочками, на кріслах колісних, на протезах, просто літніх людей в багатомільйонному місті є важливішим.
Термін "Піраміда сталої мобільності", який давно використовують в Європі, завжди ставить на перше місце інтереси пішоходів, а автомобілісти в ній на декілька позицій нижче.
Не навпаки. Проте громадяни та посадові особи, які переважно пересуваються в службових та особистих автомобілях, думають інакше.
Для них поява наземного переходу на місці, де вже є підземний перехід викликає широкі обурення.
Використовуються будь-які думки для безпідставної критики – від "все місто встане в заторах", "там немає інвалідів" до "це хтось хоче вкрасти гроші на малюванні зебри та встановленні світлофорів". Часто можна почути заклик встановити зручні ліфти, підйомники, щоб люди далі користувались підземними переходами і менше виходили на дорогу, де їздять автомобілі.
Якщо навіть забути про проблему з відключеннями світла, то такі ліфти частіше не працюють через технічні неполадки, ніж працюють.
Це витрачені в пусту мільйони, які покращують доступність лише в звітах. Читайте також Як підвищення тарифів на паркування зменшує затори Разом з тим, саме так пропонують наразі облаштувати підземний перехід в Сумах, де буде прокладатися другий в місті маршрут безбар"єрності.
З урахуванням реалій доповнити електричні ліфти ще пропонують резервним живленням, що збільшує витрати та проблеми з поломками і обслуговуванням. Патрульна поліція проти наземного переходу й тут, оскільки, на їхню думку, це підвищуватиме ризик ДТП.
Легше блокувати доступні наземні переходи.
Бо стратегічно працювати над упередженням і мінімізацією ДТП, в яких у нас гине та травмується шалена кількість пішоходів, набагато складніше завдання для МВС. Зате сусідній підрозділ міністерства фіксує злочини з ґвалтуванням в підземних переходах, яким часто приписують "безпечність".
Тим паче, таку характеристику розбивали особливо спритні керманичі, які неодноразово влітали своїми автівками в підземні переходи. За останні декілька років в Києві було продубльовано наземними більше 20 підземних переходів.
Один з останніх – перехід на перетині вулиць Хрещатик та Прорізна, який став популярним серед пішоходів.
Його теж довгий час блокувала Патрульна поліція.
Тепер в підземку майже ніхто не ходить, а транспортний колапс не відбувся.
Як і в усі попередні рази з переходами.
Бо затори та ДТП створюють переважно саме власники автомобілів, а не люди на наземних пішохідних переходах зі світлофорами. Біля місця організації наземного переходу поруч з метро Університет нещодавно пройшло три акції громади Києва за участю й людей з інвалідністю.
Тільки відмова Поліції та позиція міністра Клименка стала причиною акцій та створення петиції до президента Володимира Зеленського, яка вже набрала третину необхідних підписів. Читайте також Безпека руху починається не з камер і штрафів Петиція до президента щодо якогось наземного переходу звучить, як абсурд.
Та можливо це єдиний спосіб змінити поведінку представників та структур МВС. Весь цей час Патрульна поліція грає в хованки та формальні листування і не погоджується робити наземний перехід навіть в експериментальному режимі на 2-3 місяці, як пропонує КМДА.
Місто, до речі, порахувало, що затримки в русі від появи цього наземного переходу зі світлофором водії не відчують – заторів більше не стане. Насамкінець варто знати та зафіксувати для історії, що Патрульна поліція відмовляється погоджувати створення наземних переходів на Майдані Незалежності.
Місці, де без жодних перепон, упереджень і стереотипів має миттєво покращуватись доступність для відвідин громадянами та ветеранами Алеї небесної сотні та Алеї полеглих героїв. А поки ж фізичні перепони існують – через стереотипи та упередження лише декількох представників МВС.