Як арештовують активи за межами України?

Арешт активів у міжнародних кейсах є популярним інструментом у боротьбі з організованою злочинністю, корупцією, відмиванням коштів і тероризмом.
Транснаціональний характер правопорушень вимагає застосування міжнародних механізмів для арешту активів за межами країни розслідування. Проте не транснаціональною злочинністю єдиною.
Трапляються ситуації, коли щодо осіб, які підлягають вітчизняному кримінальному переслідуванню за більш тривіальні злочини, сторона обвинувачення все ж клопоче про арешт майна, що знаходиться за кордоном.
Часто об"єктом стають грошові кошти на рахунках в іноземних банках. У такому випадку слід розуміти, що процедура як накладення такого арешту, так і його скасування буде дещо ускладненою через різні стандарти доказування, юрисдикційні вимоги та потребу взаємодії з іноземними органами правопорядку. Юрисдикційні обмеження Відповідно до ч.
1 ст.
551 Кримінального процесуального кодексу (КПК) суд, прокурор чи слідчий за погодженням з прокурором можуть звернутися із запитом про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні, що здійснюється в Україні.
Такий запит може бути спрямований, зокрема, для накладення арешту на активи, які перебувають закордоном, як на захід забезпечення кримінального провадження. Водночас, виходячи з положень ст.
4 КПК, юрисдикція українського суду поширюється лише на територію України.
Це означає, що така ухвала не має прямої юридичної сили за кордоном.
Для виконання такого арешту на території іншої держави українські правоохоронні органи повинні використовувати міжнародні правові механізми. Процедура арешту закордонного майна Процес арешту майна за кордоном через міжнародну правову допомогу складається з кількох послідовних етапів.
Спочатку український суд за клопотанням сторони обвинувачення постановляє ухвалу про арешт активів. Після отримання такої ухвали правоохоронний орган, що веде відповідне кримінальне провадження, готує запит про міжнародну правову допомогу та направляє його до центрального органу, передбаченого ст.
545 КПК.
На стадії досудового розслідування таким органом є Офіс Генерального прокурора або Національне антикорупційне бюро, під час судового провадження – Міністерство юстиції. До запиту щодо арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з КПК, додається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.
Якщо запит обґрунтований та відповідає вимогам законів та міжнародних угод, приймається рішення про його направлення до органів країни, де знаходяться активи. Читайте також Податкові ризики для компаній з іноземними бенефіціарами Далі уповноважені органи в іноземній юрисдикції розглядають запит та організовують його виконання.
Зокрема іноземним судом приймається рішення про арешт грошових коштів на рахунку в іноземному банку, оскільки жоден банк за кордоном не зобов"язаний виконувати ухвалу українського суду напряму. За наявності ухвали іноземного суду банк чи інша фінансова інституція накладає так званий freeze order.
Цей процес зазвичай займає кілька тижнів або місяців залежно від країни, складності справи та наявного масиву доказів, про що буде зазначено далі в статті. Особливості юрисдикцій Арешт активів в іноземних юрисдикціях може набувати різних форм.
В ЄС та Великій Британії така процесуальна дія отримала назву freeze orders, що є судовими або адміністративними заходами, спрямованими на тимчасове замороження активів, які можуть бути пов"язані зі злочином або підлягати майбутній конфіскації.
Вони не передбачають вилучення майна, а лише обмеження права розпорядження та переміщення активів. У юрисдикції США такі заходи отримали іншу назву: asset seizure та restraining orders охоплюють як фактичне вилучення активів (seizure), так і замороження активів для забезпечення майбутньої конфіскації (restraining order).
Restraining orders у США відрізняються широким обсягом і можуть поширюватися на будь-які активи, корпоративні права, цифрові активи та майбутні надходження. Кіпр ратифікував Європейську конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах 24 лютого 2000 року.
Традиційно ця країна була однією з найбільш залучених юрисдикцій для бізнес-структур українських бенефіціарів через низьке корпоративне оподаткування, широко розвинуту систему холдингових компаній, номінальні сервіси та численні трастові структури, які часто використовуються для податкової оптимізації або захисту активів. Ключовою складністю для органів, що мають намір накласти арешт на майно на Кіпрі, є багаторівневі корпоративні структури.
У більшості випадків український запит стосується компанії, що є лише однією ланкою в ланцюгу від трьох до семи компаній у різних юрисдикціях.
Кіпрські суди можуть вимагати доказів, що саме кінцевий бенефіціар причетний до кримінального правопорушення, а не лише те, що компанія "пов"язана з Україною". Читайте також Російські гроші в Україні Щодо Швейцарії, то вона має одну з найскладніших і водночас найефективніших систем у сфері заморожування та конфіскації активів.
Швейцарія залишається юрисдикцією з найвищими вимогами до якості запиту на арешт та доказової бази, що повинна підкріплювати такий запит.
Банківська система та регулятор FINMA мають суворі стандарти боротьби з відмиванням коштів та співпраці з правоохоронними органами. Високі вимоги до доказової бази та банківська таємниця стають суттєвими перепонами для накладення арешту.
Хоча банківська таємниця більше не є "непроникною" як раніше, вона все ще не дозволяє передавати дані без ухвали швейцарського судового органу, обмежує обсяг переданих матеріалів та вимагає підтвердження пропорційності.
Запити, які не містять конкретних рахунків чи транзакцій, призводять до відмови. Швейцарія також застосовує вимогу подвійної криміналізації (dual criminality) і не виконує запити на арешт, пов"язані з ухиленням від податків, якщо це не є шахрайством, некримінальних правопорушень або проваджень, які у Швейцарії не мають складу злочину.
Суди вимагають точного визначення конкретних активів, а не "всіх активів підозрюваного у Швейцарії". Якщо активи вже заморожені, їх зняття з арешту є складним процесом.
Зацікавлена особа повинна звертатися до Офісу федерального прокурора або до Федерального кримінального суду (Bundesstrafgericht).
Центральним аргументом є доведення, що активи не пов"язані зі злочином, а не просто "походять від іншої діяльності". Дії у випадку арешту майна за кордоном З огляду на вищевикладене зрозуміло, що арешт майна за кордоном не є одноінстанційним процесом.
При цьому він часто не передбачає участі власника майна.
Так, якщо стало відомо, що на кошти в іноземному банку накладено арешт, першочерговим є визначення підстави такого заходу: ініціатива іноземних правоохоронних органів; автоматичне заморожування банком у межах власної комплаєнс-політики; чи арешт у рамках міжнародної правової допомоги. Для цього необхідно отримати всі документи щодо арешту, зокрема лист банку з повідомленням про замороження, внутрішні рішення відділу фінмоніторингу або комплаєнсу, судове рішення іноземної юрисдикції (якщо наявне), копію українського судового рішення (якщо арешт ініційований Україною) та матеріали запиту про міжнародну правову допомогу (через клопотання до сторони обвинувачення в справі або суду). Важливо встановити, на який саме актив накладено арешт: грошові кошти, інвестиції, депозити чи цінні папери, термін арешту та чи існує ризик конфіскації або лише тимчасове блокування. Читайте також Як силовики займаються рейдерством, шукаючи московитський слід У випадку виявлення факту незаконного арешту іноземного активу за наслідком постановлення ухвали українського суду та звернення із запитом до іноземної юрисдикції, першочергово необхідно оскаржити саме українську ухвалу, яка стала підставою для міжнародного запиту. Необхідно перевірити процесуальні документи, на підставі яких було здійснене звернення, оскільки в останніх компетентні органи найчастіше можуть допускати процесуальні помилки, порушуючи права осіб, які піддаються таким чином невиправданому процесуальному примусу.
Наприклад, особа має статус свідка, а в запиті вказано, що вона є підозрюваним чи обвинуваченим.
Це може тягнути собою порушення процесуальної форми запиту і, як наслідок, збільшити шанс на оскарження такої процесуальної дії. Варто зазначити, що є ряд підстав, за яких іноземна держава може відмовити у виконанні міжнародного запиту, зокрема щодо арешту активів.
Наприклад, якщо запит стосується правопорушення, яке вважається політичним, пов"язаним із політичним або податковим; якщо його виконання може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку чи іншим істотним інтересам держави; якщо діяння, на якому ґрунтується запит, не є кримінально караним або не належить до екстрадиційних за її законодавством; а також у разі, коли виконання запиту суперечить внутрішнім нормам запитуваної країни. Висновки По-перше, українські рішення не працюють за кордоном без іноземного freeze order.
Це означає, що навіть за наявності законної та обґрунтованої ухвали українського суду про арешт активів, вони не будуть заморожені в іноземній юрисдикції без відповідного рішення компетентного органу цієї країни.
Аналогічно іноземні рішення не працюють в Україні без ухвали місцевого суду. По-друге, стандарт доведення в міжнародних арештах є значно складнішим, ніж у внутрішніх провадженнях.
Головною умовою є дотримання всіх процесуальних вимог та забезпечення належної якості доказової бази. Читайте також Арешт без вини: як держава тимчасово "позичає" чуже майно У кожному випадку підстави для оскарження арешту грошових коштів в іноземному банку підлягають окремому встановленню за результатами аналізу правового регулювання, що існує між Україною та країною, де відкрито рахунок, а також всіх зібраних документів.
При цьому можна виокремити найтиповіші ситуації успішного скасування арешту активів.
Зокрема, арешт накладено без достатніх підстав, порушено принцип пропорційності, недотримано процедури міжнародної правової допомоги, в Україні арешт вже скасовано або відсутній зв"язок активів із кримінальним провадженням По-третє, та найголовніше, зацікавлена особа та її адвокати повинні діяти одночасно в двох юрисдикціях.
Ефективний захист у справах з іноземним елементом вимагає координації дій як в Україні, так і в іноземній юрисдикції, де знаходяться активи.
Це передбачає не лише знання національного законодавства, але й розуміння особливостей правових систем інших країн, їхніх процесуальних вимог та стандартів доказування.