"Не хочу бути спонсором їхнього свята". Історія ветерана, який відмовився від супермаркетів і побудував бізнес крафтових соусів

Дмитро та Тетяна Голіки "з нуля" створили бренд крафтових соусів та свідомо відмовилися від агресивного зростання: вони не беруть кредитів, принципово не працюють із великими мережами на їх умовах та не женуться за мільйонними оборотами.
Вони будують бізнес на власній сировині з теплиць та філософії "повільно, але впевнено". Гранти обсягом понад 330 тис.
грн допомогли їм перейти від домашньої кухні до напівпрофесійного виробництва.
Проте підприємці не поспішають називати їх "безкоштовними": інвестиції дають можливість розвиватися, але вимагають дотримання стандартів, виконання вимог і звітування за кожен крок, а як наслідок – більшу відповідальність за результат. Ветеранський бренд крафтових соусів "Витребеньки" – це приклад того, як можна будувати справу, працюючи лише з невеликими крафтовими магазинами. Засновники бізнесу з села Саливонки на Київщині розповіли "Економічній правді", чому не беруть кредитів, обережно ставляться до грантів і принципово не йдуть у великі ритейл-мережі, попри низькі обсяги продажів. Від редакції.
Малий бізнес – це важлива частина нової української економіки.
Його представники не мають доступу до великих фінансових ресурсів, але прагнуть реалізуватися попри всі труднощі.ЕП поділяє цінності, якими керуються ветерани-підприємці: відповідальність, стійкість, бажання творити зміни.
Тому редакція розповідатиме історії про них – людей, які перетворили свій бойовий досвід на справу, що допомагає іншим і зміцнює країну.Це історії про тих, хто продовжує служити Україні, тільки вже у бізнесі.Від повернення з війни до першого соусу Після демобілізації у 2015 році Дмитро Голік намагався повернутися до своєї професійної сфери – агровиробництва, де до війни відповідав за технічні комплекси великих підприємств.
Попри досвід і кваліфікацію, жодна співбесіда не завершилася працевлаштуванням: у компаніях уникали ветеранів.
Це стало першим сигналом того, що повернення до довоєнної кар"єри може бути неможливим. Разом із дружиною Тетяною він почав шукати нові шляхи для заробітку.
Першою спробою стало кролівництво.
На старті бізнес-модель здавалася життєздатною: мінімальний поріг входу, швидкий цикл вирощування, стабільний попит. Проте на практиці справа виявилася збитковою і виснажливою.
Частина поголів"я гинула через хвороби, інша – через погодні умови.
Витрати на корм, ветеринарію та утримання росли швидше, ніж доходи.
Крім цього, надмірним було і психологічне виснаження. Зрештою, подружжя відмовилося від цієї моделі, визнавши її економічно нежиттєздатною для малих виробників. Подружжя Дмитро та Тетяна Голіки (ліворуч) на заході Асоціації підприємців-ветеранів АТО у вересні 2023 року facebook ВИТРЕБЕНЬКИ.
Крафтові соуси Наступна спроба – тепличне господарство.
Голік власноруч зібрав першу теплицю, а дружина взяла на себе вирощування овочів.
Підприємці відмовилися від хімічних добрив, покладаючись винятково на біопрепарати. Читайте також Теплиці та полуниці: як будує бізнес інстафермер з Херсонщини Хоч бізнес-модель і була екологічно правильною, проте економіка знову не зійшлася: собівартість продукції була вищою, ніж у конкурентів, а покупці не були готові платити більше.
Додалася й поведінкова проблема: людям важко повірити, що гарний на вигляд овоч може бути вирощений без "хімії".
Тож теплиці також не перетворилися на стабільне джерело доходу. Теплиця Дмитра та Тетяни Вдала спроба настала у 2022 році.
Тоді Тетяна, попри обстріли й перебої з електрикою, готувала домашні соуси.
Один з них скуштували їхні діти та переконливо порадили перетворити це на бізнес.
Подружжя закупило на львівському оптовому ринку партію гострого перцю й зварило перший комерційний соус. Першим магазином, який погодився взяти продукт у Голіків, стала "М"ясна лавка" в Білій Церкві.
Продажі почалися з кількох банок на тиждень, але важливим був інший показник – покупці поверталися за повторними покупками.
Так підприємці зрозуміли, що їхній продукт має потенціал і може стати основою стабільного малого бізнесу. Як працює виробництво зараз: технологія, якість, канали збуту Виробництво соусів побудоване на ручній роботі та особистому контролі.
Тетяна виконує роль технологині, дегустаторки й "головного смакового рецептора", жартує її чоловік.
Саме вона формує рецептуру, варить соуси й визначає, чи може партія вийти до покупця.
Якщо соус не подобається їй – він не піде в продаж. Дмитро та Тетяна на виставці з продукцією бренду "Витребеньки" facebook ВИТРЕБЕНЬКИ.
Крафтові соуси "База" кожного смаку – перець, якого в складі 74-75%.
Це принципова позиція підприємців: жодної води, крохмалю, загусників чи консервантів, якими наповнені мас-маркетні соуси.
"У промислових пляшках "солодкого чилі" перші позиції – це вода й крохмаль, а перцю лише 0,3%", – каже Голік та додає, що їхній продукт навпаки концентрований, густий і з великим вмістом овочів. Сировину подружжя частково вирощує самостійно у двох теплицях на власному подвір"ї.
Проте обсяги виробництва зростають, а разом із ними – потреба в перці.
Тому частину сировини закуповують у фермерів та партнерів, з якими познайомилися на крафтових ярмарках та форумах.
Окремі фермери навіть морозять перець під потреби "Витребеньок", що дозволяє тримати ціну нижчою взимку, коли свіжий перець може коштувати 250 грн за кг. Читайте також Ягідна економіка: як фінансист диверсифікував бізнес полуницею Процес виробництва максимально простий і водночас контрольований: очищення перцю, подрібнення, варіння, пастеризація, розлив у скляну тару – від пластикової відмовилися, адже "упаковка має відповідати рівню продукту". Зберігаються соуси недовго – до року у закритій банці і кілька тижнів після відкриття.
Проте великі залишки продукції не накопичуються: підприємці працюють у режимі "зварили – продали". Перець власного вирощування facebook ВИТРЕБЕНЬКИ.
Крафтові соуси В Білій Церкві соуси стали брати на реалізацію ще кілька м"ясних магазинів і крафтових крамниць, які орієнтовані на середній та преміальний сегмент.
Подружжя Голіків каже, що спочатку вони заходять у магазин, дивляться на якість м"яса, чистоту, запах – і лише потім пропонують свій продукт. З часом соуси підприємців почали продавати у Києві, Сумах, Полтаві та Ірпені у невеликих приватних крамницях на кшталт "Зеленої Лавки", "Еколавки" та низки спеціалізованих магазинів. Соуси "Витребеньки" на фестивалі ВетеранAgroFest Із супермаркетами сімейний бізнес працювати не планує: великі мережі вимагають відтермінування платежів на кілька місяців, а для мікробізнесу це фактичне замороження оборотних коштів. "Я не хочу бути спонсором їхнього свята.
Заморозити мільйон обороту, щоб чекати виручку?", – пояснює Голік.
Супермаркетам потрібні великі партії, що неминуче знижує якість продукції, а плата за "вхід на полицю" не дає змоги малому бізнесу розвиватися. Читайте також Чому в супермаркеті важко купити лише необхідне: основні трюки ритейлу Голік пропонує великим супермаркетам створювати крафтові острівці, де ветерани зможуть продавати свою продукцію на більш лояльних та прозорих умовах.
За його словами, це дозволило б уникнути демпінгу, зберегти ручну якість та не конкурувати з мас-маркетом за іншими правилами. Фінансова модель бізнесу та роль грантів Фінансова модель "Витребеньок" побудована на самозайнятості: родина працює без найманих працівників, без кредитів і без оренди приміщень.
Бізнес зареєстрованій на третій групі спрощеної системи оподаткування.
Проте низькі податки не означають високий прибуток, адже структура витрат протягом року дуже нерівномірна. Найбільшу вагу у собівартості соусів має сировина.
Улітку та восени, коли у підприємців дозріває власний перець, собівартість падає: сировина практично безкоштовна, якщо не враховувати людської праці, яку подружжя свідомо не включає в ціну продукту.
Узимку ситуація протилежна: ціна на перець зростає до 250 грн за кілограм, і тоді маржа буквально тане. Врожай перців facebook ВИТРЕБЕНЬКИ.
Крафтові соуси Власники згадують, що минулої зими були місяці, коли вони працювали "в нуль", лише аби не зникнути з полиць магазинів.
Морозильна камера на 200 літрів дає змогу робити мінімальні запаси, але покрити всі потреби за її допомогою неможливо, тому доводиться докуповувати дорогий перець і балансувати між рентабельністю та присутністю на ринку. Початкові інвестиції в бізнес були майже нульовими: м"ясорубка, блендер, домашні каструлі, перша партія перцю.
"Скільки грошей було, стільки й вклали", – розповідає Голік. Виробництво запустили з того, що вже стояло на кухні та приблизно 10 тис.
грн на закупівлю продуктів та додаткової атрибутики.
Така модель має очевидний плюс – відсутність боргового тиску.
Недолік – жорстка межа зростання: збільшення обсягів неможливе без модернізації, а модернізація без додаткового капіталу. Читайте також Грант на 100%.
Як написати заявку, яка виграє У розширенні "Витребеньок" вирішальну роль відіграли гранти.
Від програми Startup Ukraine та Міжнародної організації з міграції (МОМ) підприємці отримали 317 тис.
грн.
З цих коштів довелося заплатити близько 75 тис.
грн податків, 242 тис.
грн витратили на придбання кухні з нержавіючої сталі (приблизно 70% необхідного для масштабування обладнання), встановлення вікон, базові будівельні роботи та облаштування приміщення. Участь у програмі відкрила двері до спільноти підприємців і менторів, з якими вони планують та вже вибудовують бізнес-зв"язки. Отримання гранту від Startup Ukraine та Міжнародної організації з міграції facebook ВИТРЕБЕНЬКИ.
Крафтові соуси Ще один грант на 20 тис.
грн Голіки отримали від Українського ветеранського фонду.
Кошти витратили на купівлю дегідратора – інструменту, необхідного для виробництва намазки з в"яленого перцю.
Цей продукт наразі став однією з найпопулярніших позицій. На отримання цього невеликого гранту підприємець подавався чотири рази.
Лише після дзвінка від менеджера фонду, який пояснив, яких документів бракує, заявку нарешті погодили. Соціальний вимір та цінності бізнесу Подружжя підприємців не працевлаштовує працівників, а покладається на власні сили.
Старша донька взяла на себе роботу із соцмережами та просування товару: вона веде сторінку в Instagram, знімає відео, пише "сценарії" батькам і надсилає їм списки завдань, які необхідно виконати до кінця тижня.
Батько сміється, що інколи зовсім не має бажання щось знімати, але донька "штовхає" і не дає зупинитися. Про статус ветеранського бізнесу подружжя Голіків говорить не як про підставу для отримання пільг, а як про демонстрацію того, що люди, які пройшли війну, здатні створювати якісний продукт та будувати чесні моделі роботи. Читайте також "Дайте роботу, а не гроші": ветеран про свій бізнес риштувань та економіку майбутньої відбудови На кожну пляшку соусу вони навмисно клеять наліпку з написом "ветеранський бізнес" для того, щоб змінювати суспільне уявлення про ветеранів.
Аби показати, що це не "відбиті на голову", як, за словами Дмитра, їх часто сприймали у 2015-2016 роках, а люди з фахом, досвідом і високими стандартами роботи. Голіки активно знайомляться з іншими ветеранами-підприємцями.
Деякі з них – ресторатори, виробники, юристи, власники кав"ярень.
У цій спільноті Дмитро бачить величезний потенціал і переконаний, що Україна потребує всеукраїнського ветеранського ком"юніті за прикладом американського: коли "ветеран допоможе ветерану" незалежно від віку й сфери діяльності. На думку підприємця, після війни країні доведеться створювати екосистему підтримки тих, хто повернувся з фронту – як через програми держави, так і через взаємодопомогу самих ветеранів.
Бізнеси можуть і повинні ставати частиною цього живого середовища, де є місце і економіці, і солідарності, вважає Голік. Подружжя Голіків Паралельно підприємці мріють створити власний "творчий простір" – майстерню та місце для зустрічей, куди зможуть приходити інші підприємці та ветерани, обмінюватися досвідом, робити колаборації, підтримувати одне одного. Майбутнє приміщення для майстерні Голіки облаштовують власними силами й за грантові гроші.
Для них це не просто новий робочий цех, а точка тяжіння, можливість об"єднувати талантами, історіями та спільними цінностями тих, хто хоче робити щось руками й залишатися корисними після служби.