Що так і не так з ESG: спостереження 2025 року

У 2025 році ESG остаточно перетворилося з "модної теми для презентацій" на щось, що обговорюють усюди – від великих форумів до вузьких галузевих зустрічей.
Про сталість говорять міністри й банкіри, донори й аудитори, власники бізнесу й молоді спеціалісти. Але паралельно з цим у повітрі висить дуже просте й тверезе запитання: а наскільки всьому цьому можна довіряти? І ще одне, не менш болюче: що побачить аудитор, коли зайде не в презентацію, а в реальні дані компанії? Нижче – не про теорію стандартів і не про переповідання ESRS.
А кілька приземлених спостережень 2025 року з українського контексту – коли ESG почали забалакувати на форумах, а бізнесу доводиться усвідомлювати: усе починається не зі слайдів і красивих історій, а з даних, людей і процесів. ESG стало модним – але аудит поставить незручні запитання На публічному рівні ESG виглядає красиво.
Компанії пишуть звіти "за GRI", оголошують, що "рухаються до ESRS", говорять про декарбонізацію, інклюзію, роботу з громадами.
Українські спікери на міжнародних панелях усе частіше оперують словосполученнями double materiality, supply chain transparency, assurance of sustainability information. Але варто тільки в цю красиву картинку додати слово "аудит", і тон розмови стає зовсім іншим.
Бо assurance – це не про те, наскільки добре компанія вміє писати тексти, а про те, наскільки можна вірити цифрам і висновкам у її звітах. Limited assurance і reasonable assurance, які ще вчора здавалися багатьом чисто технічною деталлю з міжнародних стандартів, вже завтра почнуть впливати на реальні життєві сценарії бізнесу. Читайте також Дотримання принципів ESG: переваги та конкретні кроки Limited – коли аудитор каже: "Ми не знайшли очевидних абсурдів і грубих суперечностей, базова довіра до даних є".
Reasonable – коли аудитор уже готовий стати поруч із компанією й сказати: "Так, ці показники реально відображають діяльність, і в нас є достатньо доказів це підтвердити". На форумах це звучить доволі академічно.
Але всередині конкретної компанії різниця між limited і reasonable – це різниця між "якось ще вивозимо все на Excel" і "у нас є доросла система збору та контролю даних".
І 2025 рік лише оголює цей розрив. ЄС живе стандартами, а Україна – ще й держзвітністю, війною і відновленням Український бізнес сьогодні живе в кількох реальностях одночасно.
Перша – європейська.
Це CSRD, ESRS, вимоги до ланцюгів постачання, прозорості, декарбонізації, орієнтація на ринки, де ESG вже не "добровільна ініціатива", а частина регуляторної рамки й очікувань інвесторів. Друга – фінансова й інвестиційна.
Банки, фонди, партнери, донори, які запитують уже не тільки про EBITDA, а й про викиди, відходи, ресурси, громади, воєнні ризики, людський капітал.
Ті самі стейкхолдери, які ще кілька років тому задовольнялися ESG-розділом на 5 сторінок, тепер прямо питають: "Який у вас рівень assurance? Наскільки ми можемо довіряти цим цифрам?" Читайте також П"ять типових помилок ESG-звітів, яких бізнесу краще не робити Третя – суто українська.
Це державна екологічна й ресурсна звітність, дозвільні документи, статистика, перевірки, реалії війни, руйнувань і відновлення, нові потоки відходів, фортифікаційні споруди, потреба документувати вплив і ризики.
І все це живе за своїми формами, строками й правилами. 2025 рік показує: компанії більше не можуть дозволити собі жити у двох паралельних всесвітах.
І коли в ESG-звіті одна динаміка викидів, а в державних формах – інша, питання виникатимуть миттєво. Найслабше місце – це не стандарти, а "нікому не належать" дані Цікава деталь 2025 року: найбільші проблеми в ESG-звітності українських компаній рідко пов"язані з тим, чи правильно хтось прочитав ESRS або GRI.
Вони пов"язані з тим, що даними ніхто системно не володіє. У багатьох підприємств екологічні та ресурсні показники досі живуть "у людей", а не в процесах.
Частина – в еколога й енергетика, частина – в бухгалтерії, частина – у виробництва, частина – у HR та служби охорони праці.
Хтось веде журнали вручну, хтось – у файлах на робочому столі, хтось – у внутрішніх облікових системах, про які інші підрозділи навіть не здогадуються. При limited assurance компанія ще якось може "протягнути" цю фрагментованість: пояснити аудитору, що "ось тут у нас Excel, тут журнали, тут внутрішні акти, тут дані з лічильників".
Це боляче, довго, нервово, але більш-менш реально. Читайте також ESG навпомацки При reasonable assurance така конструкція розсипається.
Аудитор питатиме: хто формально відповідає за цей показник, де описана методика розрахунку, як виглядає історія за кілька років, які контрольні точки, як ви виявляєте помилки, що робите, якщо цифри не сходяться, як узгоджуєте внутрішні дані з тим, що подаєте державі.
І в цей момент стане очевидно: проблема не стільки в ESRS, скільки в тому, що ESG-дані в компанії нікому не належать як системі. 2025 рік стає роком, коли фраза "ESG – це командна гра" перестає звучати пафосно.
Без екологів, виробничників, фінансистів, HR, юристів, енергетиків, які розуміють власну роль у цій грі, жоден ESG-спеціаліст "зверху" нічого не налагодить. Перший дорослий крок – покласти держзвітність на один стіл Один із найпрактичніших висновків року: починати треба не з презентацій "ми впроваджуємо ESRS", а з дуже простого, майже приземленого кроку. Взяти всю державну екологічну й ресурсну звітність компанії й фізично (або в одному дашборді) скласти її на один стіл.
Форми по відходах, по викидах у повітря, по воді, по екологічних витратах, звітність по виконанню умов дозволів, внутрішні журнали обліку, дані лічильників.
Подивитися на це не як на "обов"язок перед державою", а як на карту реального впливу компанії на довкілля й ресурси. І далі задати собі чесне запитання: чи збігаються ці цифри з тим, що ми показуємо в ESG-звітах і презентаціях? Якщо в публічних історіях ми "зменшуємо утворення відходів на 30%", а статистика показує приріст; якщо у звіті з декарбонізації пишемо про "суттєве скорочення викидів", а у формах – стабільний плюс, значить, проблема не в методологіях ЄС, а в нашій чесності й уважності до даних. Ця проста вправа раптом робить ESG набагато реалістичнішим.
Виявляється, що чимало показників, які вимагають GRI/ESRS, ми вже рахуємо – але робимо це "для держави", не пов"язуючи з інвестиційною і ESG-логікою.
Частину показників ми не збираємо взагалі, хоча саме вони цікаві банкам і партнерам.
А деякі цифри живуть у різних світах і просто не розмовляють одна з одною. GRI/ESRS – це не про "ще одну звітність", а про зв"язування світів Ще один важливий урок: GRI та ESRS – це не "ще один звіт", який потрібно здати в окреме "ESG-міністерство".
Це рамка, що змушує зв"язати воєдино те, що вже існує в компанії. Стандарти фактично ставлять питання: якщо тема суттєва – покажіть показники.
І далі починається проста логіка.
Беремо, наприклад, клімат або ресурси, відкриваємо перелік показників у стандарті й запитуємо: що з цього ми вже рахуємо заради держзвітності? Що витягуємо з внутрішніх систем обліку? Чого в нас просто немає – хоча для інвестора це критично? Зв"язок GRI/ESRS із держзвітністю в цій логіці означає не "переписати державні форми в ESG-звіт", а використати їх як фундамент.
Додати до них те, чого не вистачає для бізнес-рішень, прозорості й довіри зовнішніх стейкхолдерів.
І побудувати єдину систему, в якій цифри між собою не конфліктують, а взаємно підсилюють одна одну. 2025 рік показує: там, де компанія робить цей крок, ESG-звітність перестає бути піар-продуктом і стає частиною управління.
Там, де цей крок ігнорують, audit assurance перетворюється на болючий стрес-тест. Limited vs reasonable дуже скоро стане не теорією, а умовою контракту Ще одна тенденція, яку цей рік зробив набагато видимішою: питання рівня assurance починає входити в реальні договори.
Для компаній, що працюють із ЄС або прагнуть туди вийти, формулювання на кшталт "дані мають бути підтверджені незалежним аудитором на рівні limited/reasonable assurance перестають бути екзотикою. Це означає, що розмова про limited vs reasonable assurance перестає бути справою "ESG-команди" й виходить на рівень ради директорів, наглядових органів, власників.
Бо якщо сьогодні компанія не інвестує в дані, процеси й команду, завтра цей рахунок прилетить у вигляді втрачених контрактів і закритих можливостей. Реальне дорослішання починається з простих, не героїчних дій Мабуть, найбільш чесний висновок 2025 року такий: ESG-зрілість компанії вимірюється не кількістю слайдів про стратегію сталого розвитку, а простими, нібито "не героїчними" діями. Чи знаємо ми, де лежать наші дані – не тільки фінансові, а й екологічні, соціальні, управлінські? Чи збігаються цифри в різних формах, чи ми живемо в режимі "кожен звіт – окремий світ"? Чи існує команда, яка не влаштовує "ESG-мозайку раз на рік перед дедлайном", а системно керує цим потоком даних? Чи готові ми показати аудиторові не тільки фінальний PDF, а й живі сліди того, як приймалися рішення, як виправлялися помилки, як будувалися пріоритети? І дуже часто найцінніший результат після вебінарів, дискусій і форумів – це не новий модний термін, а одна проста дія.
Наприклад, посадити за один стіл еколога, бухгалтера, енергетика й фінансиста, розкласти перед ними форми й ESG-звіт і разом подивитися, де ми вже послідовні, а де – ні. Держава – не тільки "каральний орган", а співвласник ESG-реальності Є одна суттєва проблема, про яку 2025 рік нагадує дуже голосно: українське законодавство ще не синхронізоване з європейським.
Наші форми, коди, одиниці виміру, логіка обліку відходів, рентних платежів, енергоспоживання – живуть за нашими правилами. Якщо просто зверху покласти на це європейські вимоги й чек-листи, без адаптації й офіційних методик, ризик очевидний: ми отримаємо дві паралельні системи, дві мови звітності, дві логіки показників, які складно звірити навіть усередині однієї компанії, не кажучи вже про аудит чи due diligence з боку банку чи інвестора. Саме тут проявляється роль держави, про яку не можна мовчати.
Вона більше не може бути лише каральним органом з перевірками й штрафами.
У новій реальності держава стає архітектором інфраструктури даних: від неї залежать форма і якість звітних таблиць, цифровізація й можливість зручно вивантажувати показники, узгодженість екологічних, ресурсних, енергетичних, соціальних і фінансових даних між різними органами. Якщо екологічна й ресурсна звітність і далі сприйматиметься тільки як інструмент контролю, ми залишимось у парадигмі "здати форму – забути", а не "використати дані як основу для управління й для довіри зовнішніх стейкхолдерів". Читайте також Світ на порозі змін: чи варто продовжувати впровадження ESG? Зі свого боку бізнес також має змінити перспективу.
ESG – це не "про еколога" чи "про PR", це про те, як компанія приймає рішення і що фіксує в цифрах.
Власники й топ-менеджмент мають побачити, що вимоги до ESG-звітності й assurance неминуче заходять у стратегічні документи, бюджети, інвестиційні рішення, політики закупівель, кадрові рішення. Операційні команди – що їхні щоденні дії (як вести журнали, які дані вносити в облік, як оформлювати договір чи акт) завтра можуть стати частиною аудиту ESG.
Фінанси й бухгалтерія – що нефінансова звітність уже не "додаток для маркетингу", а ланка в одному ланцюгу з фінансовим аудитом. Фактично нам потрібна нова угода між державою й бізнесом.
Від держави – прозорі, узгоджені, цифровізовані вимоги, які можна інтегрувати в системи управлінського й фінансового обліку; від бізнесу – чесні й послідовні дані, які можна однаково показати і в кабінеті регулятора, і аудитору, і банку, і європейському партнеру. 2025 рік чітко дає сигнал: держава й бізнес – не дві різні планети в темі ESG, а частини одного процесу формування довіри.
Те, як ми зараз налаштуємо цей процес, визначить, чи стане українська ESG-звітність органічною частиною європейського поля, чи залишиться ще однією "паралельною реальністю", де цифрам не довіряє ніхто – ні всередині країни, ні за її межами.