Що отримує та що втрачає країна, яка залежить від зовнішніх кредиторів

В Україні дедалі частіше обговорюють нові транші від країн-партнерів – коли та скільки отримає уряд, щоб вирішити питання чималих державних видатків і забезпечення макрофінансової стабільності. Проте регулярне надходження чужих грошей – небезпечна пастка, це так звана трансфертна залежність, що загрожує відсутністю стимулів власного повноцінного розвитку.
Звісно, на етапі боротьби з агресією московія збільшення боргів перед МВФ та іноземними урядами має цілком логічне пояснення. Але чи не час подумати про майбутнє? Адже Україні варто відійти від моделі "економіки виживання" – позбавитися фінансової залежності – і перейти до побудови сталої моделі "економіки суб"єктності". Трансфертна залежність З 2022 року, після початку великої війни, Україна опинилася в режимі екстреного фінансування, яке також передбачало й нині передбачає регулярні нові кредити від міжнародних фінансових організацій, банків, урядів держав-партнерів. Боргове навантаження зростає шаленими темпами.
Якщо у лютому 2022 року державний і гарантований державою борг України становив 93,32 млрд дол., з яких 56,83 млрд дол.
– це зовнішні зобов"язання, то на початок жовтня 2025 року ця цифра сягнула 194,21 млрд дол., з яких 146,75 млрд дол.
– це позики від ЄС, МВФ, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, інших МФО й іноземних держав. Фактично зовнішній борг України за цей період зріс утричі, і, за прогнозом МВФ, цьогоріч становитиме 108,6% від ВВП, а 2026 року – 110,4%.
Мільярдні кредити надають лише ілюзію стабільності.
Насправді вони фактично закладають на майбутні роки тягар, який зменшуватиме можливості економічного розвитку, а до того ж демотивує в питанні структурних реформ, яких давно потребує країна. Адже яка різниця – що буде завтра, коли бюджетний дефіцит із запасом перекривають кошти зовнішніх джерел? Втрачається не тільки мотиваційний чинник для реалізації важливих системних змін, а й надія на побудову стійкої економічної моделі, яка передбачатиме самодостатність і самостійність, а не нескінченну надію на нові транші допомоги. Читайте також Кінець дефолту за "кабальним" інструментом? Україна зробила останню пропозицію власникам ВВП-варантів Ще одна небезпека трансфертної залежності пов"язана з ілюзорністю, що донори допомагатимуть постійно й завжди.
Насправді іноземні країни прагнуть вберегти від глобальних ризиків власні економіки, а не спрямовувати кошти на підтримку України, тим більше коли бачать, що ці кошти жодним чином не зміцнюють державу та не надають її економіці жодного стимулу. Ми вже помітили цьогоріч зменшення фінансування.
Фактично без програми, яка фінансується за рахунок коштів від конфіскованих російських активів, Україна відчувала б шалений дефіцит державних фінансів.
Тим часом деякі донори вже прямо запитують: де збільшення надходжень до українського держбюджету? Чому бюджетний дефіцит не покривають надходження з внутрішніх джерел? Таке питання нині на порядку денному особливо актуальне в розмові з МВФ, який має намір погодити для України нову програму в сумі близько 8 млрд дол.
Що далі, то збільшуватиметься втома іноземних урядів і МФО від простягнутої руки України, яка не в змозі існувати без зовнішньої підтримки, але водночас виявляє цілковиту неготовність до структурних реформ. Ризики зростають Поновлення інвестиційної активності – надважливе питання, що потребує ретельного опрацювання.
З одного боку, останні дослідження засвідчують високий інтерес іноземних компаній до партнерств з українськими підприємствами та до нових проєктів в Україні.
З іншого боку, маємо системний дефіцит інституційної довіри, який пояснюється накопиченими роками проблемами, зокрема слабкою судовою системою, високим рівнем корупції, нестабільною регуляторною політикою. Звісно, для інвестиційного питання один з головних чинників впливу – велика війна, через яку відбувається постійне руйнування інфраструктури та знищення підприємств і логістики.
Але для залучення інвестицій важливі й інші чинники.
Серед них і неефективна судова система, бюрократія та відсутність прозорості в ухваленні державою рішень.
Також чинником ризику є податкова система, адже маємо нестабільність фіскального навантаження та непередбачуваність, яка ускладнює тривале бізнес-планування. Читайте також Інструмент залучення інвестицій, яким не користуються Фактично відсутність передбачуваності сукупно з низьким рівнем захисту прав власності формує надто високий ризик, що зупиняє навіть зацікавлених у роботі в Україні інвесторів.
Зізнаємося: нових інвестиційних проєктів – критично мало, зацікавленість з боку іноземних компаній хоча й зростає, але на практиці не трансформується в будівництво нових підприємств і, відповідно, у нові робочі місця та нові податкові надходження. Яка економіка потрібна Україні для стійкості й розвитку Зважаючи на всі окреслені чинники та ризики, мусимо визнати – Україні потрібна нова економічна модель, що базується не на очікуванні траншів зовнішньої допомоги, а на використанні й розвитку власних ресурсів. Проте на заваді може стати так звана сучасна політична еліта, яка і не готова, і не здатна впроваджувати зрілі рішення.
Наразі ми не бачимо ані адекватного плану розвитку економіки на найближчі рік або два, ані стратегічного бачення післявоєнного економічного розвитку. Натомість панує кричуще дилетантство, логіка "латання бюджетних дір" переважає високу потребу в серйозній трансформації, а інертність управлінських рішень не дозволяє будувати модель сталого розвитку.
Тим часом потреба в зміні економічних підходів та фінансової моделі вже давно назріла й потребує реалізації. Країні потрібні політичні діячі, які здатні формувати майбутній розвиток, а не просто перебувають в ілюзії про постійний розподіл ресурсів і сфер впливу.
Головні чинники, які матимуть ключовий вплив на створення та успішний запуск нової моделі "економіки суб"єктності": прозора й професійна економічна доктрина-стратегія; нова влада, яка зможе провести необхідні зміни та запустити економіку; нове геоекономічне позиціонування; ефективна експортна стратегія; оновлена програма розвитку атомної енергетики і всієї енергетичної галузі. Читайте також Як перейти до економіки з високою доданою вартістю Один з найважливіших акцентів потрібно поставити на геоекономічному позиціонуванні країни.
Адже Україна має потенціал транзитної, аграрної, енергетичної та цифрової платформи між Європою, Азією та Близьким Сходом.
В Україні є регіони з доступом до високофункціональних портів і важливих логістичних вузлів біля кордонів з іншими державами.
А це – ключові чинники для успішної інтеграції в глобальні ланцюги вартості. Розвиток експорту має відбуватися за принципом створення додаткової вартості.
Замість звичної моделі торгівлі сировиною країна має іти шляхом оновленої експортної моделі, яка охоплює торгівлю продукцією агропереробки, машинобудування, військових технологій, IT-послуг та якісних цифрових продуктів. Додатковий важливий акцент слід зробити на енергетичному секторі.
Розвиток атомної енергетики має стати і драйвером галузі, і запорукою енергетичної незалежності та безпеки. Читайте також Ключ до інвестицій – це не прохання, а дії, які створюють довіру Атомна електроенергія здатна забезпечити стабільне, досить недороге і стратегічно незалежне джерело енергії, критично важливе для розвитку та функціонування промисловості, ІТ, оборонного комплексу.
В Україні вже побудована потужна система у вигляді трьох АЕС на підконтрольній території. Розвиток технологій та інновацій на базі працюючих у країні АЕС, створення нових освітніх кластерів, інвестиції в нові енергоблоки Хмельницької, Рівненської та Південноукраїнської АЕС – це розкриття потенціалу атомної галузі й шлях до майбутнього розвитку всієї енергетики країни.
Зокрема й через можливості експорту електроенергії, база для якого вже закладена синхронізацією ОЕС України з європейською мережею ENTSO-E. Модель "економіки суб"єктності" для України – це шлях створення доданої вартості та шлях розвитку потенціалу й власних резервів та ресурсів разом з відмовою від системної трансфертної залежності.
І на цей шлях критично важливо вийти зараз без зволікань, адже країна вже не може собі дозволити бути "економікою очікування".